- Ти! Зроби нОрмАльнО! Ти ні-чо-го не В С Т И Г А Є Ш! В тебЕ ВЖЕ НЕМАЄ ЧАСУ!
Уах! Пффф – різко вхопивши та видихнувши повітря Микола відкрив очі та почав приходити в себе. Він лежав на ліжку і слухав стукіт власного серця. З підвищеною частотою воно відлунювало в його голові, допомагаючи десь на фоні прокручувати цей залишковий присмак сну. Тук-тук, тук-тук, тук-тук. Він лежав на боці і його вухо міцно притискалося до подушки, через що стукіт здавався глухим і віддаленим, ніби звук моря в ракушці. І варто йому підняти голову, як все пройде. Глкх…слярп – ковтнув слину і облизав підсохлі за ніч губи. Шурх шурх, випростав він руки, щоб потягнутися. Мммммм вприипп прорипіло чи то ліжко, чи то його тіло після довгого сну. Він часто чув скрипи свого виснаженого тіла зранку. Йому подобалося до них дослухатися. Це відволікало від калатання під грудьми, що нагадувало про чергові дедлайни.
Вставати зовсім не хотілося. За межами ліжка лише суцільний стрес та шум. Всі ці вічні біп бііііп, вруууум, автомобільних трас, балям балям ахах аям лям так ха, що колись були свідомими діалогами, а зараз лише створюють фоновий шум, в якому тонуть власні думки. Стук, стук, тук, шарп, стук, тук, шарп, шарп, тук, кроки величезного натовпу людей, поміж яких ти пробираєшся в метро. Піііп – тудум - втрачаєш 8 гривень за проїзд і з усіх сил біжиш, щоб встигнути забігти у вагон метро. Вшууууух. Зачиняються двері прямо перед твоїм лицем. врууУУУУУУУММММ туудууууухх!! От нащо було ще й гудіти? Мені і без того погано. Єдине, що рятує – це активна шумоізоляція в моїх навушниках. Вічний білий шум життєдіяльності власного організму. Піііііііііііііііі. Хвилина спокою, доки вибираєш улюблену пісню. ПаМ БаМ бАм бАм ПаМ бАм БаМ ПаМ, ПаМ БаМ пАм БаМ пАм. ПАМ. Містер Сендмен – моя улюблена пісня. І та – про сон.
- Еххх, я стомився.... Моє дихання … воно таке .. ніби я цілодобово знаходжуся під пресом! Це все точно не для мене. Мені потрібна робота поспокійніша, ближча до дому. А ще краще – дистанційна…. Байдуже! Хай звільняють, але я сьогодні нікуди не поїду.
Шурх пууф – злетіла в повітря ковдра і падаючи знову накривала його стомлено тіло. Врииип – повернувся він на бік і закрив очі. Тук. Тук. Тук. Вдвічі спокійніше працювало його серце
