Добрий день, я письменниця, і якщо у вас, як і в мене, виникали труднощі під час побудови діалогів або донесення думок персонажів, то я рада поділитися своїм досвідом та розповісти правила.
Пряма мова — це спосіб передачі чужих слів, вона складається з безпосередньо прямої мови та слів авторів.
“Оце криндж“, — промовила Жанна.
“Оце криндж“ — Пряма мова. “Промовила Жанна“ — авторські слова. Складнощі можуть виникнути у розділових знаках, тож.
Як зрозуміти та не заплакати?
Пряма мова може передаватися двома методами: лапки та діалог, спочатку розглянемо лапки.
Вони є будиночком, до прямої мови у цей “будиночок“ можуть заходити на чай знак оклику, знак питання та три крапки, але крапці та комі там не дуже раді. Тому крапку та кому ми ставимо після лапок.
“Криндж.“ — подумав він.
Крапку та кому не можна закривати у лапках, це жорстоко (“Криндж”, — подумав він).
Конструкції прямої мови
Їх не багато, але важливо розуміти яким чином у них розташовані речення. Тож
“П“, — а. / “П!?…” — а.
П — Пряма мова; А — Слова авторів.
В цій конструкції пряма мова має місце на початку, тож починається з великої літери, у лапках кому ми не тримаємо, а крапка може стояти тільки після слів авторів.
“Я криндж“, — подумала.
Пряма мова є завершеною думкою, яка не може бути доповненою, (далі побачите чому це важливо).
АЛЕЕЕЕЕЕ
“П“ — (так, ось що, ось як) + слова авторів.
В такому випадку ми можемо дозволити собі не ставити кому.
“Ти криндж“ — ось що хотіла сказати Жанна.
А: “П“. / А: “П!?…“
В цьому випадку, авторські слова стоять перед прямою мовою, через що починаються з великої літери, тире ми не вживаємо.
Вона прокричала: “Боже, який позор!”
Як і в минулій конструкції, після знаку оклику, питання та трьох крапок крапку ми не вживаємо. Ніяких “але” не зустрічається.
“П, — а, — п”.
Випадок, коли авторські слова розривають пряму мову.
“Можливо я і криндж, — сказала Жанна, — зате я вільна”.
Зверніть увагу на пряму мову, друга частина є продовженням першої, тобто там, де мала стояти кома при звичайному реченні, стоять авторські слова. Завершена думка є тільки при поєднані цих двох частин.
“П, — а. — П“. / “П!?… — а. — П“.
У цьому випадку, перша частина прямої мови має завершену думку і може спокійно собі продовжувати логічне існування без підтримки другої частини. Також, коли перша частина має знак оклику, питання чи три крапки, то після авторських слів ми ставимо крапку.
“Всі твої колишні стрьомні, — мовила Жанна. — Якщо хочеш кохання — заведи кішку“.
Це має вигляд двох речень, які поєднуються мовленням авторів.
“П?! — а: — П”.
Не таке поширене формулювання, яке допускає двокрапку. Головна умова такої конструкції — це щось у словах авторів, що стосується другої частини прямої мови (часто це слова “каже“, “додає“). Перша та друга частини несуть завершені думки незалежно одне від одного.
“Фу, криндж! — встає хлопець і, подолавши злість, додає: Я такого ще не бачив“.
А: “П“, — а. / А: “П!?…“ — а.
Випадок, коли пряма мова стає між авторськими словами.
Казав хлопець: “Криндж“, — та ніхто не чув.
На цьому, пряму мову ми з вами розібрали. Особисто мені в цій темі не так знадобилися конструкції, як приклади до конструкцій, тож я намагалася зробити їх максимально легкими для запам’ятовування.
Діалог є різновидом прямої мови
Дуже простий в побудові, розумінні та взагалі діалоги це супер, вивозять весь текст. Загалом є діалог (розмова двох осіб), полілог (розмова 3 і більше осіб) та монолог (розмова однієї особи), за будовою вони не відрізняються одне від одного, це просто так, для розуміння.
Діалог складається з реплік, тобто окремих висловлювань учасників діалогу, кожна репліка починається з нового рядка, перед нею ставлять тире.
— Привіт, Жанна.
— Привіт, Клим.
Це є діалог. Буває таке, що він супроводжується авторськими словами, тоді ми вживаємо такі самі знаки, як і при звичайній прямій мові, тільки без лапок:
— Д!?…, — а. / — Д!?…, — а, — д.
Після знака оклику, питання, три крапки та коми, ми починаємо авторські слова з малої літери, якщо думка в діалозі завершена, то ставимо крапку після авторських слів, якщо ні — кома, тоді діалог продовжуємо з малої літери.
— Слухай, я не хочу тебе ображати, — промовила Жанна, — але ти криндж.
Якщо у нас повторюється конструкція №5 з прямої мови (“П, — а. — П“.), і думки в обох частинах діалогу є завершеними, то ми після слів авторів ставимо крапку і розпочинаємо другу частину діалогу з великої.
— Я втомився. — Сказав Клим. — Піду спати.
“А:” + з нового рядка будь-яка конструкція діалогу, або: — Д.!?…, — а(А): — Д.!?…
Виглядатиме це таким чином:
Жанна з якимсь сумом подивилась на нього та сказала:
— Ну ти й криндж.
Головна умова, як і в конструкції №6 прямої мови (“П?! — а: — П”), зачіпка зі слів авторів на дію або слова, про які йтиметься у діалозі.
— Чому ти мені не сказав? — Промовила Жанна і додала: — Чому не сказав, що ти такий криндж?
Коли я шукала інформацію про побудову діалогу, то знайшла багато класифікацій саме за суттю розмови, такі як: побутовий, інтерв’ю, діловий, співбесіда (за типом), розмова, обговорення, суперечка (за сенсом), невимушений, інсценований, фіктивно-літературний (за тим, де використовується) і багато-багато ще! Я аж втомилася, але, думаю, на цьому діалог ми розібрали (ви молодчинки).
Про цю частину авторка писала так: “Цитата”.
Цитата є чужими словами, наведеними у тексті повністю або частково, іноді з покликанням на першоджерело (Не забувайте про авторське право та помічайте авторів цитат!)
Моя кохана постійно казала: “Люблю любитися з тобою“.
Цитати використовують для підтвердження чи спростування думки, її ілюстрації або задля звичайного розбавлення тексту “живим мовленням“. Вони бувають декількох типів:
А: “Ц“. / “Ц“ — а.
Цитата у вигляді прямої мови, ми оформлюємо її так само, зберігаємо розділові знаки (окрім коми після цитати перед авторськими словами). За таким прикладом вона побудована вище. Також, авторські слова можуть розривати цитату, оформлюємо так само, як і пряму мову: “Ц, — а, — ц”. Вони нічим не відрізняються від звичайної прямої мови.
“Криндж, — колись казала Жанна — то є свобода“.
Поряд з цитатою може йти зазначення авторів або джерела, таке ми могли побачити у підручниках української мови, коли виконували якесь завдання. Авторка чи автор зазначається у дужках (крапку ставимо після них).
“У кожної нації свої хвороби. У Росії — невиліковна” (Л. Костенко).
Віршована цитата
Якщо вона має вигляд строфи, то у лапки не береться, проте коли ми її записуємо у один рядок — так. (З великої літери)
Пані Кажанна у своєму відео проспівала:
Козли летять на сєвєр, а курочки на юг.
Згорів сарай, бо я не виключив утюг.
Епіграф
Це різновид цитати, вставляється на початку роботи у лівому верхньому кутку.
Цитата як частина речення
Це не так страшно, як може здатися. Цитата в цьому випадку може виступати різноманітними членами речення, але біля неї загалом стоять слова, які допомагають цитаті бути частиною речення (поряд може стояти що, щоб, це і тд).
У свої дії авторка вкладала “біль, що завдає життя”.
Цитата береться у лапки та починається з малої літери.
Також важливо додати момент, коли ми беремо не всі слова авторки чи автора, а лише їхню частину, то це позначається […] або <…> на місці опущеного тексту.
“<…> Мене хвилюєш ти, твої дії, твої слова“ — згадала я слова коханої.
Урааааа, кінець!! Я намагалася розібрати максимально детально все. За підтримку в цьому неймовірно вдячна Аді (кохаю тебе!!) та м’юшкам з тві.
