Муза зазвичай приходить до мене в душі.
Отак миєшся собі спокійно, і тут завалюється якийсь персонаж, сідає на білий трон в позу мислителя і починає розповідати історію свого життя. Чи персонажі вирішують прямо там обсудити Дуже Важливі Питання, і доводиться доставати телефон і записувати їх слова в нотатки мокрими пальцями, а потім в ванну кімнату стукає сусідка і питає, чи я там не втопла...
У вас хіба не так?
Взагалі, я довго думала, що оце - єдиний спосіб писати. Йде - добре, не йде - що ж поробиш, треба чекати, іншого виходу нема і все таке. Га? Дисципліна? Не знаю такого слова, я хаотик, в мене лапки.
Потім я була на письменницькому курсі. Один з важливих інсайтів звідти - що я можу писати одне оповідання в день і не вигоріти. Що мені не треба чекати музу. Що я можу писати в будь-яких умовах — о першій ночі, коли завтра на роботу, вранці чи вдень, коли в одній кімнаті волає телевізор, а в іншій мати слухає аудіокнигу про попаданців.
Але коли я сіла за книгу, я відчула, що наче у мене купа думок, які просто треба записати, але чомусь я цього не роблю. Наче необхідна якась чарівна штука, щоб писати.
Слухаю вебінари з письменства, а там кажуть, що просто треба сідати і писати кожного дня. Друг кидає курс з самодисципліни. Запитую у карт Таро, а вони такі "Працюй".
Наче весь світ запевняє у силі дисципліни, а я така "Ну не знаю, а раптом не спрацює, ну можна щось якось інше".
Навіть коли вже почала дійсно писати щодня, на початку все одно штормило, але потім втягнулася. У мене ще не було жодного дня, коли я сідала і розуміла, що в голові пусто і написати нема чого. Щось є завжди.
Якщо б у мене запитали, яка одна найважливіша порада для звички щоденного письма (але ніхто нє, тож я просто так скажу), то для мене це — зробити собі найбільш комфортні умови. Зручне місце, улюблені смаколики. Я от купила собі каву без кофеїну, тож тепер можу її пити й ввечері, коли зазвичай пишу.
Поки що так.
А курс з самодисципліни так і не подивилася, до речі.
