Прокинувшись зранку я не повірив своїм очам. Не може бути, щоб світ так сильно перемінився за ніч. Як зовнішній, так і мій внутрішній. Лише вчора я відчував тяглість і смуток, спостерігаючи вигорання оточуючого середовища - осінь. А вже зараз ця меланхолійна жовтизна змінилася білосніжним спокоєм. Світ пішов у ретріт (на канікули). Вичерпав свою цьогорічну енергію, пройшов весь цикл від сльотного нуля, до засліплюючого набору яскравих літніх кольорів. Та природа не йде проти себе, не намагається дурити правила. Вона йде натуральним процесом і після досягнення свого піку не намагається вижимати з себе літо, прокидаючись кожного дня. Не корить себе за те, що листя вже жовтіють. А приймаючи йде на заслужений відпочинок, аби нагородити себе за бурний рік парою місяців спокою.
І мені хочеться також не робити вигляд, що я ще маю сили і бажання цього року щось робити по роботі, чи навчанню. Гарно, що ми маємо традиції, які дозволяють в цю пору себе нагородити. Принести заспокійливого запаху цього сезону в вигляді ялини додому і боготворити її, як сутність нашого життя - можливість відпочити після тяжкої праці. Ця ікона природності, симол самого буття, водночас є і розіп’ятим за наші гріхи Ісусом. Після свого напруженого року, ми позбавляємо її життя і символічно ставимо в хрестовину, відпускаючи власні гріхи, ціною її жертви. Щоб відсвяткувати Різдво. Новий етап. Нове життя до настання наступної індульгенції. Але саме цей період для нас - білосніжний
