Чи я живу — чи в безчассі згубився?
Чи я — просвіт, чи обрис у імлі?
Себе питаю, поки ніч притихла:
де я у світі? а де він — в мені?
Я виринаю з себе, як з печалі,
мов з розповитого вогнем полону снів.
В мені мовчать обличчя і деталі,
Но не приборкати шаленість снів.
Я сам собі — і відблиск, і присуда,
я сам собі — і сховок, і вогонь.
В мені живе і тиша, і облуда,
і крик, що не зірвався зі долонь.
Хай лишиться не слава, не химера,
не згадка гучна у чужих глосáх,
а тиха мить — як світло проміж смутка,
Немов вечірнє сонце, чи сльоза в очах.
