Відкривая двері раю, роздивляючись творця, ми наївно позихаймо у спокусі істивства.
День проходить, радість також а от сум не йде ніяк. Чом ж ми ставимо над небом судьби наших ворогів?
Прийди тиша, громом вишнім розкатись серед думок. Забалуй зігнутих віком, скарбом літ наших ділов.
Кожному приходила ситуація, під час сну або за межами, щоб я змінив в минулому, на щось ми відвертаємо голову а на щось наоборот, - привертаємо і огортаємо увагою, варто поглянути навколо, і інколи все стає ясним, тільки подивившись через візерунок відбитку.
Історія про того, хто занадто рано побачив світло — й не зміг його втримати. Тепер він обертається в орбіті тиші, з замерзлим серцем і спогадом про кольори, які були не для нього. І хоч промерз до кісток, усе ще памʼятає, як виглядає ранок.
Відчуття утрати, яке тонко контрастує з погодою, яка пронизує частку що болить та мовчить, на прохання про серце, змовкне танцем сповідним.
Кожному приходила ситуація, під час сну або за межами, щоб я змінив в минулому, на щось ми відвертаємо голову а на щось наоборот, - привертаємо і огортаємо увагою, варто поглянути навколо, і інколи все стає ясним, тільки подивившись через візерунок відбитку.
Історія про того, хто занадто рано побачив світло — й не зміг його втримати. Тепер він обертається в орбіті тиші, з замерзлим серцем і спогадом про кольори, які були не для нього. І хоч промерз до кісток, усе ще памʼятає, як виглядає ранок.
Відчуття утрати, яке тонко контрастує з погодою, яка пронизує частку що болить та мовчить, на прохання про серце, змовкне танцем сповідним.
