Всі ми пишемо, або читаємо, або мріємо… або мріємо писати. Я пробував кинути писати, але ніт, вертався знову до цього. Я пробував відпустити це, але воно верталося знову… хоч не одразу, проте поверталося. Я багато пишу, про те, шо пишу, про сам процес писанини. Воно, мабуть, зайве, краще б було написати книгу, однак поки що це не виходить. Виходять розповіді та короткі оповідання. Скоріш за все, бракне уяви… мені легше вигадати коротенький сюжет або сцену, і швидесенько занотувати на електронному папері. Від руки я мало пишу… щось шкрябаю у нотатнику, або черкану віршик — ось і все. Я пробував було написати книгу на листах А4 від руки, але з того “таке собі” вийшло…
Я пригадую, коли я вперше замислився над тим, ким бути та чим займатися в житті, коли сидів зі своїм другом у кафе. Він замовив чай у чайничку, і ми сиділи гомоніли про те, про се, ведучи так би мовити напівсвітську бесіду. Я був в одинадцятому класі, і вже готувався до кінцевих іспитів на атестат зрілості. Пам’ятаю я тоді йому сказав, що в мене часто буває депресія, а коли пишу, то вона відходить, і це мені приносить полегшення. Так я вперше кинув зерно у свою свідомість, що непогано б було стати письменником.
Потім, в університетські роки, я сидів на практиці в комп’ютерному класі, та почитував книжку Алена Кара “Легкий спосіб кинути палити”. Аспірант почав вести мову про те, що, щоб стати програмістом необов’язково вчитися на факультеті прикладної математики (що звісно звучало як нонсенс), і я йому відповів, що так само, щоб стати письменником — необов’язково вчитися на філологічному факультеті… на що він погодився зі мною. Так вдруге я замислися над тим, ким бути та що робити у житті. І це посіяло друге зерно письменництва у мою свідомість.
На моє рішення писати, також вплинула моя робота з психології, де потрібно було відповісти на питання в письмовій формі: “Ким би я хотів бути?” та “Ким би я міг стати"?”. Це були два різних питання. Відповідаючи на перше, я описав свою мрію стати актором (котру я вже поховав, і навіть не відчуваю відголосків болю). А ось на друге, я дав відповідь, що мені по силам писати, і це є само по собі цікаво. Сюди також увійшли такі психологічні потреби як: самореалізація, бажання досягнення успіху та можливе визнання і любов читачів.
І ось, якось сидячі в університетській їдальні, та бурхливо і емоційно щось розповідаючи своїм одногрупникам, одна жіночка за сусіднім столиком весь час слухаючи мене, сказала, що мені потрібно писати книги. Гадаю, що ці слова не були випадковими в моєму житті, і саме тоді ті зерна почали проростати у нестримне бажання писати.
Якщо ви теж пишете, мені було б цікаво дізнатися в коментарях, коли саме та що спонукало Вас до цього?
Дякую.
