Іноді мені здається, що я застрягла між «ще не» і «вже не».
Я вже не дитина, якій можна сказати: виростеш — розберешся. Але й не та доросла, яка точно знає, ким вона є і як на цьому заробляє.
Я прокидаюся, роблю правильні речі, намагаюся бути дисциплінованою. І все одно всередині сидить питання:
Хто я? І ще страшніше: ким я хочу стати, коли виросту — якщо я вже виросла?
Я пробувала приміряти на себе різні ролі. Як одяг у примірочній, де світло завжди трохи жорсткіше, ніж хотілося б.
Ось я — блогер. Ось — дизайнер. Ось — продавець на Etsy. Ось — людина, яка вірить у крипту, бо раптом це той самий шанс. Ось — та, що генерує картинки, пише тексти, вантажить роботи на стоки й чекає.
Чекає.
Іноді результату. Іноді — хоча б знаку, що я не дарма витрачаю своє життя.
Про це не дуже прийнято говорити. Бо всі або «знайшли себе», або дуже добре роблять вигляд.
А правда в тому, що факапи — це не гучні падіння. Це тихе розчарування. Коли ти вкладаєш тижні, місяці, частину себе — і отримуєш тишу.
Коли дивишся на чужі успіхи й ловиш себе на думці: може, зі мною щось не так?
Коли дисципліна ще тримається, а віра — вже ні.
І все ж я не думаю, що це лише моя історія.
Десь є фотограф, якому потрібна модель, але нікого поруч. Десь є дизайнер, який уміє робити красиво, але не знає, як це продавати. Десь є ілюстратор з талантом і порожніми повідомленнями.
І ми всі ніби поруч. Але кожен — сам у своїй голові.
А що, якщо перестати робити вигляд, що ми «ок»?
Не будувати черговий образ успіху. Не продавати один одному надію. А просто чесно сказати:
я не знаю, як правильно я в процесі мені страшно, але я не хочу зупинятися
Я пишу це не як експерт. І не як приклад для наслідування. Я пишу це як людина, яка шукає.
Якщо ти читаєш це і відчуваєш знайоме стискання всередині — напиши в коментарях.
Хто ти? Що ти вмієш? І на якому питанні ти застряг(ла):
«Хто я?» чи «Ким я хочу стати, коли виросту?»
Можливо, ми не знайдемо відповідь одразу. Але, можливо, перестанемо шукати її наодинці.
#пошуксебе
#творчийшлях
#життябезфільтрів
#факапи
#впроцесі
