***
Втомлений погляд в нікуди застив на білих стінах кабінету, монотонний стукіт клавіатур на фоні створював приглушений гул. Високий, темноволосий, з контрастними до його волосся, голубими очима, вдягнений у легку лляну сорочку з темними джинсами, Арсен, занурений у виправлення чергового замовлення, мимоволі згадав слова Серьожі: "Ти ж молодий ще, Арс! Жити треба, а не існувати!".
Він зітхнув, відчуваючи, як втома й апатія все більше затягують його в свої тенета, а йому тільки 29 років. Колись його життя було сповнене амбіцій й мрій, але з часом вони тьмяно згасли, розчинившись у одноманітній рутині. Робота в його власній фірмі з розробки дизайнів, хоч й приносила стабільний та дуже хороший дохід, вже давно не давала того драйву й задоволення, що колись.
"Логотип для нового автосалону... Шрифт трохи жирніший, будь ласка..." - пробурмотів Арсен, ставлячи крапку в кінці електронного листа. Його очі, втомлені від екрану, з тугою поглянули на вікно, де за вікном літнє місто вирувало життям, немов кидаючи їдкому контрасту його сірому й одноманітному буттю.
Дорогою додому Арс ні про що не думав, їхавши звичним маршрутом дім-робота-дім. А за вікном розлився золотий вечір липня, теплий та безтурботний, на який той навіть не звертав уваги. Вдома його чекав кіт, якого він називав Ніченька, а чому так? тому що він був абсолютно чорного кольору, з жовтими як зіроньки очима.
Втомлено ступивши на поріг квартири, Арсен відчув, як його огортає знайома тиша. Запах кави яку він так і не встиг випити зранку, пропитав, здавалося, усі речі в квартирі, як і самого хазяїна. А той навіть не повечерявши, просто механічно прийняв душ, насипав їди котику, поставив будильник, відзвітував Крістіні що уже дома та що дуже втомився та пішов спати.
З Крістіною, його дівчиною, стосунки теж були звичайними, рутинними та передбачуваними. Вона була його повною протилежністю. Невисока й тендітна, з білим, мов висвітленим сонцем, волоссям та пронизливими голубими очима. Її худорлява фігура, завжди одягнена в елегантні сукні або стильні костюми, підкреслювала її тендітність. Поряд з Арсеном, високим брюнетом з м'язистим тілом й темним волоссям, вони справді виглядали як інь та янь.
***
Новий день розпочався так само, як й попередній – з монотонної роботи в офісі. Та його друг, вірний помічник, рятувальник та заступник на роботі, Сєрьожа, сповнений енергії та переповнений щастям, невеличкого зросту, чорнявий, який ніби нехтував дрес-кодом офісу, тому що вдягався за останнім криком моди, і зовсім забив на діловий стиль, з самого ранку не дає власнику фірми спокійно постраждати. Той зайшов до нього, та почав ще з порогу розказувати:
– Арс, сьогодні ми отримали відгук про той розроблений логотип, ну того супер-пупер дорогого ресторану. Вони в захваті, і рекомендували нас своїм колегам, це вийшла не погана реклама для нас… – А Арс тупо дивився на нього і не розумів що від нього хочуть.
– Приємно чути – сказав він вже скоріш за звичкою, а Сєрьожа так і відчував, що друг знову тоне і потрібно йому перезагрузитися, тому вирішив зразу перейти до діла.
– Арс, ти коли останній спав більше 5 годин, їв більше 1 разу в день? Чи може відпочивав довше ніж годину?
– Ем.. – той дійсно задумався – напевно в неділю...
– Ага, в неділю, – Серьожа аж злитися почав, через те шо його друг не розумів критичності всієї ситуації. – В неділю ти їхав на відкриття якоїсь там галереї, давав інтерв’ю, а потім ти що зробив?
– Що я зробив? – той дійсно не пам’ятав того дня, останнім часом для нього уже усі дні стали такими як кожен. – ТИ ПОЇХАВ В ОФІС ДОПИСУВАТИ ВІДПОВІДІ!! – Сєрьожа хотів зірватися на крик, але вчасно видихнув, – Арс, бери відпустку, посиди без діла два тижні, поїдь в інше місто чи країну, зміни обстановку, подивися на нових людей... Тобі. Треба. Відпочити. –промовив той так, ніби його друг не розумів мови.
Арс важко зітхнув, згадуюючи стільки роботи ще чекає на нього в офісі, але все ж втома дає про себе знати:
– Добре, допустимо я піду, але за ті два тижні я зійду з розуму, що я буду робити? Я ж сидітиму тупо дома. Деградуватиму чи як?
– Арс, ти шукаєш причини, в тебе є дівчина, їдьте разом на море, якраз сезон.
– Вона теж зайнята роботою, і не може так швидко звільнитися як я.
– Їдь до батьків.
– Туди тільки дорога займе день, а ще день щоб зібратися, знайти квитки...
Серьожа закотив очі, і здається, зміг побачити свій мозок:
– Арс, бляха, ну ти ж розумієш, що шукати відмазку, для того щоб не йти відпочивати, це тупо? – Арс задумався, дійсно тупо.
Він водночас і хотів відпочити а водночас і боявся відпочинку. А чому? Та тому що без людей і роботи він зійде з розуму, зануриться в свої думки, а хто його буде з них витягати якщо він буде на одинці? Але з іншого боку, від цієї роботи в нього є великий шанс перегоріти, вигоріти і згоріти. Добре що Серьожа прийшов до нього з цим питанням зранку, і свіжа голова робила правильні висновки.
– Ладно, мені дійсно треба відпочити, а то сам себе уже нервую.
– Арс! – викрикнув Сєрьожа, дещо налякавши трохи сонного друга, який аж сів рівно, – в тебе ж є будинок, з подвір’ям, в місті де ти народився, там як раз здалося лад навести, коли там хтось останні раз був?
– А й дійсно, – той задумався. – Я там був років три назад, батьки ще давніше... Сєрьож, ти геній! Я буду вирощувати кабачки, і відпочину тілом та душею! – саркастично сказав той, – але це дійсно хороший варіант.
– Ну так що, оформлюємо відпустку? – Сєрьожа, здавалося, більше тішився відпустці ніж його друг.
– Давай.
Сєрьожа пішов доробляти свої справи, чи може снідати, чи може загравати з красивою новою співробітницею, але Арсу було вже все одно, він думав на які дні спланувати відпустку, і як встигнути доробити хоча б важливі справи по роботі, не думаючи за всі решту. Він з головою поринув роботу, засидівши до самого вечора.
Він зібрався, вийшов з офісу, попрощавшись з охоронцем, і по стандартні схемі «дім – робота – дім» поїхав в кінцевий пункт маршруту. На телефоні світилися не прочитані смс від Крістіни, яка теж була стомлена від роботи, вона працювала адміністратором, повідомляла що вона уже як три години дома, відпочила і до неї прийшла подруга з вином. Від Сєрьожі теж було повідомлення, про роботу, і про те що він домовився з відділом кадрів по швидше спихнути його у відпустку, і вона починається через два дні. А ще були смс від мами, розповідала що вони батьком та його меншою сестрою збираються до бабусі на вихідні. Але ці смс Арс побачить аж зранку, тому що прийшовши додому він нагодує кота, прийме душ, піде спати, без сна, з котом. Порядки в будинку Арс наведе пізніше, завтра, а може і після завтра, а може ще пізніше.
***
Коли Арсен побачив що йому дали тільки два дні щоб доробити справи, він був дуууже радий (ні), але що ж зробити, він розумів що всі стараються для нього, і тепер він відчував вину перед Сєрьожою та жіночкою з відділу кадрів, яка написала за нього заяву заднім числом. Арс вирішив що обов’язково привезе їм якісь сувеніри чи ще щось.
Він завжди відкуплявся. Коли хтось в чомусь допомагав йому, він не міг просто прийняти це. Він завжди щось робив у відповідь, дарував подарунки чи купляв якись призент. Так заспокоював свою вічно тривожну душу, яка все одно тривожилася з будь яких причин. Він настільки звик до стану тривожності, що коли нарешті заспокоювався, то відчував такий дискомфорт, ніби він щось загубив чи щось повинно статися погане, і через це він починав хвилюватися. Це стало безкінечним колом тривожності.
Перший раз коли він з нею стикнувся, було чотири роки тому, він добре так налякався, це був не просто страх, це був страх який болів. Він не знав що тоді робити, подумав що це прийшла його смерть чи він захворів на невиліковну хворобу. Його добивали його ж думки. Тоді, тікаючи від цього болючого страху, пішов працювати, тільки щоб зайняти свої руки та голову. За клопітливою роботою його тіло заспокоїлося, і від тоді це стало порятунком та водночас новою проблемою. Спочатку він хотів наладити ритм життя, боротися з тривожністю, але після, бодай малих невдач він все закидав. Тож тепер, цей стан став для нього частиною його життя.
Два останні дні на роботі пролетіли для Арсена як мить. Занурений у вирій справ, він мало не забув про те що завтра уже вихідні, а кожен стукіт клавіатури, кожен телефонний дзвінок дратували й виводили з рівноваги.
Нарешті, коли останній робочий день перед відпусткою дійшов до кінця, Арсен вимкнув комп'ютер і згадав що так і не повідомив кохану про свої канікули, написав смс Крістіні:
Арс:
"Люба, я їду у відпустку на два тижні. За роботою забув скоріше повідомити, та й часу не було, Сєрьожа подбав щоб це сталося як найшвидше.»
19:27
«Хочу поїхати до міста в якому виріс, там потрібно навести лад з будинком та подвір’ям… Хороше з корисним, як то кажуть»
19:27
Відповідь прийшла майже одразу:
Крістіночка:
" Я рада що ти нарешті відпочинеш, надіюся ти до 17 числа вернешся)»
19:29
Арс задумався і почав рахувати яка дата буде його останнього дня відпочинку:
Арс:
« 17 припадає на середу, а я йду на два тижні, починаючи від сьогодні, тобто 5, то виходить що 19 в п’ятницю варто уже їхати, щоб в понеділок вийти на роботу»
19:32
Відправивши смс Арс попрощався по звичці з охоронцем, пішов до машини, та не спішучи під звуки радіо поїхав до дому, обдумуючи що йому треба взяти з собою, щоб і вдягнутися було в що, і щоб порядки наводити.
***
Уже зайшовши в квартиру і погладивши кота, який сьогодні був на диво чемний, Арс подумав взяти його з собою, на свіже повітря, може і з іншими котиками познайомиться. Потіскавши кота, взяв телефон:
Крістіночка:
« Ну 17 я хотіла побути в двох, тому ще це наше свято»
19:36
«Але ти краще відпочинь, на вихідних перед роботою підемо, якраз сил наберешся)»
19:48
«Люблю тебе»
19:50
– От же блін, як я забув… – хоч це і не дивно, коли в голові лиш робота та шляхи втекти від реальності.
Арс:
«Кріс, ми обов’язково це відмітимо, навіть не думай через це сумувати) і я тебе)»
20:38
Тепер Арс відчував винним себе перед Крістіною, тому що в такий важливий день вони не будуть в двох, але, розумів, що про себе теж треба подумати, тому він обов’язково щось придумає.
«Треба знайти переноску… А хіба вона в мене чи я віддав Крістіні»
«…Корм. Вода. Повідок…» з хаотичних роздумів, Арса витягнув дзвінок:
– Алло, так?
– Збираєш речі? Чи що там робиш? – дзвонив Сєрьожа.
– Та так, от думаю кота з собою забрати, хай теж провітриться… Сєрьож, в мене до тебе прохання…
– Не хвилюйся, офіс не спалю, нікого не звільню, все буде добре, – жваво почав Сєрьожа.
– Це все добре, але я не це хотів попросити.
– А що? – йому навіть стало цікаво, що ще може хотіти Арс, крім роботи?
– У середу, 17, у нас з Крістіною річниця, 5 років разом, – почав поволі той, щоб його друг точно та чітко все почув. – Потрібно щоб ти допоміг організувати «сюрприз-на-відстані»
– Та взагалі без питань, – і на деякий довгий час, хлопці занурилися у планування сюрпризу.
Сєрьожа не проти помогти, він любив Крістіну, як подругу звісно, вона була комфортна та розуміюча людина, яка не раз допомагала йому, могла і пива з ним випити і завжди подобалася людям. Крістіна була доброю людиною, все розуміла, ніколи не втомлювалася та на зв’язку 24/7, але попри це все, іноді здавалася не живою, ніби робот, з заводськими настройками щастя та добра.
***
Зранку, точніше, з першими промінчиками сонця, вперше спокійно поснідавши, зібравши кота та закинувши речі в авто, Арс сів за кермо й вирушив у дорогу. Його дорога вела до рідного міста, яке розташувалося далеко від його теперішнього життя, немовби в іншому вимірі. Їхати хоч і далеко але відносно швидко, за 3 з половиною години він планував бути на місці призначення.
Тож, на магнітолі включив радіо з рандомними піснями, під першими промінчиками сонця, поїхав.
