Як лице до лиця у воді, так серце людини до серця людини
І немає тут правди, немає й брехні
Твої чорні слова для когось стають цілим світом
І немає нічого, немає чогось - тінь похмура повзе темним містом
Добре тобі серед чужих? Гірко тобі в мені? Яка на смак моя відданість?
Зимо, ненавидь мене, але мовчати більше не вийде
Твоє серце подібне твоєму сонцю - не налаштоване до того, щоб гріти
Твої дотики подібні до лави й вогню Зрештою, втомлюєшся іменувати пелюстки безликими
Озирається вперто, шукає когось, а хтось віддаливсь непомітно
Зупиняється вітер, ховається шторм, темрява спокою відмовляє прискіпливо
Так стають чужими й далекими - немов після невідбутих прощань
Лавою накриває квітку
Демоне милостивий, очікую відповідей:
Як тобі з іншими? Вдається так само розривати легені, прориватись під шкіру та ставати душевною прірвою?
