***
Арсен прокинувся ще пізніше, ніж учора, — було вже пів на дванадцяту. Він лежав у ліжку, відчуваючи, як його тіло повністю відпочило, а настрій був на диво чудовим. Після того, як він трохи полежав і потягнувся, він піднявся і вирушив до ванної.
Звичні ранкові ритуали здавалися приємними. Хлопець освіжився прохолодною водою, почистив зуби та швидко розчесав волосся. Він відчував легкість, яка нагадувала йому про безтурботні літні канікули в дитинстві. Коли він вийшов з ванної, його зустрів Ніченька, який нетерпляче муркотів біля своїх мисок.
— Добре-добре, зараз тебе нагодую, — усміхнувся Арсен, насипаючи корм у миску коту.
Після швидкого сніданку, що складався з кави і кількох тостів, Арсен вирішив оглянути сад і подвір'я, щоб визначити, з чого почати сьогоднішні роботи. Він вийшов на двір, вдихаючи свіже повітря, і оглянув навколишню територію. Трава на подвір'ї вже виросла досить високою, тож він вирішив почати саме з цього.
— Треба покосити траву, — пробурмотів він собі під ніс.
Але тут виникла проблема: він не мав коси чи газонокосарки. Арсен швидко набрав номер Сашка, який обіцяв що може йому допомагати.
— Привіт, Сашко. Слухай, треба твої допомоги — немає чим покосити траву. Ти б не позичив мені косу? — запитав Арсен.
— Привіт, привіт! Звісно, підходь до мене і забирай, — відповів Сашко.
Арсен швидко перевдягнувся в робочий одяг і вирушив до друга, а за 15 хвилин він вже повертався додому з косою в руках. Об’єм роботи звісно лякав, але його більше нервували ці зарослі, тим більше, після того як побачив які в інших рівненькі газони, його це мотивувало до роботи.
День пролетів непомітно. Арсен покосив де потрібно траву, позгрібав її в купку, та навів лад з речами, які криво лежали.
Фізична активність – це хороші ліки від поганого настрою та тривожних думок, Арс відчував себе все краще з кожним рухом. А свіжі запахи трави та прогрітої сонцем природи, теж впливали на нього. Коли він закінчив з подвір'ям, сонце вже починало ховатися за горизонтом. Він випустив Ніченьку на прогулянку в сад, а сам вирішив зібрати трохи смородини, що манила його ще з першого дня.
***
Наступний день, вівторок, виявився дощовим. Арсен відчував себе відпочилим і повним енергії, готовим до нового дня. Все ж таки хороший сон, режим та свіже повітря дають свої результати.
День проходив повільно та нудно. Зайняти себе уже не було чим, а на вулицю не підеш, бо дощ, тож Арсен вирішив спробувати приготувати ті самі млинці з дитинства, як вони робили це з сестрою. Він знайшов потрібний рецепт, і почав творити, додаючи свої правки в нього, а саме, багато цукру. Вони повинні бути солодкими, щоб їх можна було їсти без якоїсь начинки, просто самими.
Процес приготування йому подобався, любив це діло, читаючи що за чим і скільки додавати, це було схоже на складання конструктора, та звільняло голову від не потрібних думок. Потроху кухня наповнювалась приємним ароматом, а блінчики вийшли напрочуд смачними. Арсен сів за стіл разом зі своїм котом Ніченькою, який муркотів поруч, і вони разом насолоджувалися смаколиками.
Арс взяв телефон відкрив календар з нагадуванням, щоб перевірити чи нічого не пропустив. Він згадав, що скоро у них з Крістіною річниця. Він вирішив подзвонити їй, щоб поговорити і дізнатися, як у неї справи.
— Привіт, Кріс! Як ти? — запитав він, коли вона відповіла на дзвінок.
— Привітики! У мене все добре. Як ти? Як відпочинок? — відповіла Крістіна теплим голосом.
— У мене також все чудово. Відпочиваю, займаюся домом, от спробував млинці приготувати, навіть щось і вийшло. Як у тебе на роботі? — продовжив Арсен.
— Все добре, трішки зайнята, але справляюся. Сумую за тобою, — зізналася Крістіна.
— Я теж за тобою сумую...
Вони ще декілька хвилин поговорили, та дівчині треба було бігти. Після теплої розмови з нею Арсен відчував себе ще краще. Він вирішив подзвонити Сєрьожі, щоб дізнатися, як там справи в офісі.
— Привіт, Сєрьожа! Як справи? — запитав Арсен, коли друг відповів на дзвінок.
— Які люди! Здоров бос, усе нормально. Робота йде, ніякого криміналу, ніхто не свариться, нудно навіть трохи, — пожартував Сєрьожа.
— Радий чути. Як там наші проекти? — поцікавився Арсен.
— Усе в порядку. Ми закінчуємо один великий проект, і ще кілька на підході. Як ти відпочиваєш? — запитав Сєрьожа. – Кабачки посадив?
— Так, займаюся домом, от якраз вчора кабачки посадив, а сьогодні хочу огірки на зиму закручувати, — дуже серйозним голосом сказав Арсен.
– Ти серйозно? – його друг повівся, а з іншого кінця почувся щирий сміх.
Вони продовжували розмовляти про різні речі, і Арсен не помітив, як на вулиці вийшло сонце. Після дощу все виглядало свіжо та яскраво. Краплі води блищали на листях, а повітря було наповнене ароматом вологої землі і квітів. Він згадав, що хотів пополоти клумбу, і вирішив не тратити ні секунди часу, взявши інструменти, він вийшов у двір і почав працювати.
Поки Арсен виривав бур'яни і роздумував про все на світі, до нього прийшов гість, якого він навіть не помітив. Гість тихо відкрив хвіртку, взяв на руки кота Ніченьку, який впізнав його відразу, і тихо став заді Арса. Той так захопився роботою, що навіть не почув, як хтось підійшов.
Раптом гість сказав:
— Ти там пропустив корінець.
Арс аж підскочив від несподіванки і обернувся. Перед ним стояв Антон із задоволеною усмішкою на обличчі та котом на руках.
— Антон! Не роби так більше, ти мене налякав! — вигукнув Арсен, намагаючись заспокоїтися.
— Вибач, не хотів тебе лякати, — відповів Антон, все ще усміхаючись. — Просто побачив тебе таким зосередженим, і вирішив не мішати.
— Що ти тут робиш? — запитав Арсен, коли трохи оговтався від несподіванки.
— Ну, мені стало нудно. Всі на роботі, а я згадав, що ти тут. От і вирішив прийти, — пояснив Антон, опускаючи Ніченьку на землю. — Думав, може, чимось займемося чи просто посидимо разом, може поведу тебе в чергове прикольне місце.
— Ну поки що можу запропонувати тобі розваги в клумбі, — погодився Арсен, все ще трохи здивований. — Швидше закінчимо і я пригощу тебе тими самими млинцями.
— Підкупляєш мене їдою? Хитро, але цікаво, — відповів Антон, закочуючи рукави. — Давай покажи, що ще треба зробити.
Вони почали працювати разом, і Арсен відчув, що компанія Антона піднімає йому настрій. Робота йшла швидше і легше, і вони продовжили розмову.
— Ти так і проводиш свої дні? — запитав Антон, вириваючи черговий бур'ян.
— Та так, трохи працюю в саду, трохи прибираю в будинку. Вчора от косив траву, сьогодні клумба, — відповів Арсен.
— Ти ніби кріпак— посміхнувся Антон. — А не хочеш посидіти трохи без роботи? Погуляти десь? У мене є стільки цікавих місць щоб тобі показати.
— Спочатку тут все дороблю що маю, і тоді за любки буду весь твій)
– А багато ще всього потрібно? – Антон цікавився так щиро, ніби хвилювався за свого нового друга.
– Та ні, от квіти – останній пункт, а там далі вже таке, дрібні обв’язки.
Антон підтакув у відповідь і почав мовчки продовжувати. Арс задумався про своє, невже хлопцю дійсно так скучно, що він навіть добровільно заліз у грязюку тільки щоб знайти заняття? Чому саме йому він хоче показати цікаві місця? Як вони так легко знайшли спільну мову?
Робота в двох дійсно пішла швидше, і за годину, зарослі не зрозумілі джунглі перетворилися на красиві різнобарвні квіти, які, здавалося, аж простягнулися до сонця. Арс піднявся, оглянув всю свою територію, без бур’янів все виглядало ще красивіше, низька зелена трава підкреслювала красу різнобарвних квіток, соняшники здавалися все більшими, сад гарно проглядувався аж до самого кінця, а будинок, на який схилилися яблуні, доповнював цю теплу картину.
– Аж жити стало легше тепер, – сказав Арс. – Ну а тепер запрошую на вечерю.
Антон підхопив кота, вони настільки сподобалися одне одному, що кіт не відходив від нього ні на крок, так і заснув збоку, поки ті рилися в землі. Сонце ще не сіло, але вже було близько до горизонту, всі в трьох зайшли до хати. Арсен заварював чай, поставив на стіл млинці та яблучне варення, яке передала йому сусідка бабця, коли дізналася що він нарешті приїхав, та й сам сів за стіл.
Вечір огортав кухню м'яким золотистим світлом, проникаючи крізь вікно і танучи в густому килимі пилу на старій шафі. Арсен, сидячи за столом, відчував, як тепло сонячних променів розливається по тілу, приносячи довгоочікуваний спокій. Погляд його мимоволі ковзав по зеленому саду, що розкинувся за вікном, де кожна гілочка дерева вимальовувалася чітко на фоні західного сонця. Легкий аромат свіжої випічки та терпкий запах чаю, що витав у повітрі, створювали відчуття затишку і домашнього тепла. Між ними, на диванчику, муркотячи, спав чорний котик, його шерсть переливалася в променях сонця. Присутність Антона, сидячого збоку, додала цій ідилії особливої, такої затишної нотки. Спокійні не довгі розмови, переплетені з тихим цвіріньканням птахів, що долинало з саду, створювали неповторну атмосферу, в якій хотілося забути про всі турботи і просто насолоджуватися моментом.
Арсен, дивлячись на Антона, здивувався, як сильно цей молодий хлопець змінив його життя. Спочатку він сприймав його як випадкового знайомого, з яким його звели обставини. Але з кожною розмовою він розумів, що Антон став для нього чимось більшим – другом, співрозмовником, людиною, з якою він міг бути самим собою. Хоч цей хлопець спочатку здався холодним, строгим, можна сказати що навіть колючим, то зараз він м’яким, теплим, великим котом, а його спонтанні розмови та пропозиції втілити його чергову екстремальну ідею, зводили Арсена з розуму, але він не був проти цьому.
Сидячи в цьому затишному куточку своєї кухні, Арсен замислився про те, як несподівано змінюється життя. Тільки недавно він був звичайною людиною, яка крім роботи нічого й не бачила, а світ був для нього в чорно-білих тонах, який проводив вечори наодинці зі своїм котом, хоч в нього була і дівчина і близький друг, але все на стільки стало шаблонним та передбачувано, що він не бачив ніякого сенсу в цьому. Жив так – тому що так прийнято.
А тепер у нього з’явився друг, який просто робить що хоче, та не відчуває ні за що провини, і цим по троху заражає Арса. І це відчуття було настільки незвичним і прекрасним, що той навіть не намагався його аналізувати. Він просто насолоджувався моментом, відчуваючи себе щасливим і задоволеним життям.
– Мені так подобається ця пора, – перервав його роздуми Атон. – А погнали на захід сонця дивитися, але треба поспішити. Я знаю топову місцину, йти довго, але якщо ти візьмеш машину то за 10 хвилин встигнемо.
– Та вже пізно, воно якраз за цей час сховається, – почав сумніватися Арс.
– Якщо ми прямо зараз поїдемо то встигнемо! – той встав, і потягнув його в коридор. – Взувайся і бери ключі. Гарні види на захід сонця відкриваються аж біля того лісу що в кінці твої вулиці.
Він вагався лише мить, але потім піддався наполегливості Антона. Вони швидко взулися в що попало і виїхали на машині Арса. Доїхали навіть швидше ніж планувалося, дорога виявилася досить хорошою і рівною, не зважаючи що це була польова.
Місце, куди вони приїхали, було красиве, ліс стояв на невеликому пагорбі, з якого відкривався чудовий вид на місто. Сонце якраз почало сідати, фарбуючи небо в різноманітні відтінки помаранчевого, малинового і рожевого. Вони вийшли з машини і підійшли ближче до краю пагорба.
— Отут ідеально, — сказав Антон, зупиняючись і дивлячись на горизонт.
Арсен теж зупинився і захоплено спостерігав за тим, як сонце повільно ховається за горизонтом.
— Тут дійсно гарно.
— Я тут часто буваю, — зізнався Антон. — Але переважно сам. Ніхто не хоче так далеко ходити. Хоча ходити – корисно для здоров’я.
Арсен якось відчував обіду за хлопця, стало трохи ніяково чути це. Він відчув, ніби в цьому винен, та тільки він може врятувати від самотності хлопця.
— Давай, доки я тут, то будемо кожен день сюди приходити, — ляпнув він.
Антон здивовано підняв брови, але потім усміхнувся:
— Серйозно? Я тільки за! А то інші все “такі стомлені, не мають сил”, – той перекривляв слова друзів, та нахмурився, – мені взагалі здається що я в ті компанії лишній...
– Чого ти так думаєш?
– Ну, Арс, якби ти приходив до них з ідеями чи пропозиціями, а вони сміялися з тебе , і кажуть що це не цікаво і не серйозно, чи коли обезцінюють те, що мені подобається, то як би ти подумав? – Антон випалив це на одному диханні, мало не зриваючись на крик.
– То чого ти продовжуєш з ними бути?
– Більше нема з ким... – чесно сказав Антон.
Арс не знав що додати, взагалі винив себе що зачепив цю тему. В тишині вони продовжували дивитися на захід сонця, і коли воно от-от сховається, Арс прошепотів:
– Загадуй бажання…
І сам загадав. Загадав по частіше тут бувати, і щоб час не летів так швидко від нього. Коли вже сонце сіло, хлопці повернулися в авто. Арсен почувався спокійно та вдячно за цю мить. Вони обидва помовчали, поки той заводив машину, а потім він вирішив сам запропонувати щось для розваги.
— А чим хочеш зайнятися далі? — запитав Арсен, кидаючи погляд на Антона. — Може, у тебе є якісь пропозиції?
Антон задумався на мить, а потім відповів:
— Я завжди хотів покататися з музикою по нічному місті.
Арсен кивнув:
— Я вас почув)
Арсен і Антон сиділи в машині, їдучи по нічному місту з гучною музикою. З плейлистом питань не виникло, Антон просто включив свій. Ліхтарі пробігали мимо, як блискавки, створюючи ілюзію рухомих тіней. Місто було тихим, майже безлюдним. Вони мовчали, кожен заглиблений у свої думки.
Арс повернув на заправку, він подумав, що Антону буде приємно, якщо він подумає про нього. Антон ж любитель поїсти смачненького, тому через кілька хвилин вони стояли біля автомобіля з гарячими хот-догами в руках, та щасливим Антоном, який з апетитом їв. Арс відкусив великий шматок, дивлячись на нічне небо.
– Знаєш, якщо чесно, в мене теж не дуже з друзями, – почав він несподівано. Антон зупинився на мить.
– А ти чому так думаєш? – запитав той, відкусивши свій хот-дог.
– Не знаю, – похитав головою. – Мабуть, я просто не вмію дружити. В мене є лише один друг, Сєрьожа, і то...
Антон замислився, ковтаючи шматок:
– Може, ти просто занадто вимогливий до себе?
– Можливо, – погодився хлопець. – Я просто завжди боявся, що підведу когось. Але коли я познайомився з тобою, це було не звично для мене. Ти такий... справжній.
Антон усміхнувся, відчуваючи тепло в грудях.
– Та ладно, Арс. Ти теж непоганий.
Той засміявся, відчуваючи, як напруга відступає:
– Та ну тебе. Але серйозно, я радий, що ми подружилися.
Вони ще трохи постояли, жартуючи та сміючись. Непорозуміння пройшли, і в обох знову був хороший настрій. Доївши, хлопці сідаючи назад в машину. Вони їхали вулицями, освітленими ліхтарями, які поступово згасали, коли вони наближалися до околиць міста. Ніч була спокійною, прохолодною. Музика тихо грала на фоні, додаючи чарівності моменту.
Коли вони під'їхали до будинку Антона, Арс вимкнув двигун і повернувся до нього.
– До завтра?
Антон вийшов з машини і нахилився до вікна.
– До завтра, Арс. Дякую за вечір.
– Дякуєш як якісь подружці, – відповів Арс з усмішкою. – Добраніч.
Антон посміявся і пішов до своїх величезних воріт, залишаючи Арса наодинці з його думками. А Арсен довго не думав, поїхав спатки до дому.
