Книга, у якій Проспер Меріме заговорив лемківським говором.

Хоч Проспер Меріме виказував до України, козацтва та історії наших земель неабиякий інтерес, проте був французом і українською не спілкувався, а тим паче говірками.

Індивідуальності та захоплюючого колориту оповіданням Проспера Меріме надав Василь Софронів (Левицький), який й займався перекладом творів, що увійшли до цієї збірки. Саме завдяки манері письма Василя Софроніва та лемківським словечкам ця збірка має атмосферу старини. Читаючи її дуже легко відчути, що вона була написала людиною 19 сторіччя.

В цілому, найцікавішим у цій збірці є переклад Василя Софроніва. Стиль перекладу дуже відрізняється від тієї "глянцевої" української, яку ми звикли бачити. Гадаю, це є чудовим доповненням до атмосфери, яка має бути у творі письменника 19 сторіччя. Цей переклад є автентичним, незвичним та вартим того, щоб із ним ознайомитись. Можу впевнено сказати, що переклад Софроніва є тим, що мене найбільше вразило під час читання.

Прикметним також є те, що у тексті відсутні апострофи. Особисто я пов'язую це не з особливостями правопису, а з тим, що за часів видання цього перекладу українська мова могла зазнавати утисків. Не знаю, якою була цензура для друку у Львові 30х років, але не знаю й чим пояснити відсутність апострофів. Хоча, зрештою, я можу помилятися й це виявиться особливістю тогочасного правопису, бо разом з тим відрізняється написання деяких слів, як то "буцім-то", "денеде" тощо.

Словом, переклад мені дуже сподобався. Це був дуже цікавий досвід та, не побоюсь цього слова, насолода.

Збірка називається за назвою першого оповідання, що в ній є. Але "Блакитна кімната" не є найбільшим чи центральним оповіданням, воно просто є першим за розташуванням на сторінках книги.

Це доволі мила невеличка замальовка про пригоду двох закоханих. Вона є дещо наївною та сюжетний поворот вгадується з перших нот, але це не робить історію гіршою. В цілому, вона мені сподобалась. Не можу сказати, що це шедевр, бо оповідання є дещо передбачуваним та не є якимсь унікальним. Існує безліч ситуативних комедій подібного штибу. Це просто кумедна історія, щоб згаяти час. Але, як не дивно, вона сподобалась мені більше, ніж решта.

Також у цій збірці є оповідання "Вовкулака" та "Таманґо".

Перше - про литовського графа, який, передбачувано, виявився перевертнем. Хіба що мені здалося, що він був не вовкулакою, а саме перевертнем і обертався на ведмедя. Гадаю, це таке собі оповідання-жахастик, яке мало наганяти моторош на тогочасного читача. Вочевидь, Проспер Меріме дуже любив різноманітний культурний колорит та намагався створити атмосферу литовського села. Точніше, литовської аристократії, яка живе за містом. Він навіть пригадував та намагався описати деякі традиції й національні особливості литовців, але не настільки детально, щоб ці згадки можна було сприйняти як джерело знань. Особисто на мене саспенс не спрацював, мені взагалі дуже швидко стало зрозуміло що до чого.

"Таманґо" оповідає про вождя африканського племені, який продавав своїх співплемінників работорговцям. Ну, в цілому, доволі реалістично та передбачувано. У наративі автора трохи відчувається зверхність білої людини, а ще мені не сподобалося, що Таманґо вижив. Работорговців спіткала справедливість, бідолашних африканців, на жаль, спіткав Таманґо. Та й таке. Гадаю, це оповідання мало б справити враження на тогочасних французів, пристидити їх та навіяти високоморальні роздуми про свою погану поведінку. Не знаю, наскільки в нього виходило на той момент. Мені, як людині, яка живе в країні, де ніколи не поневолювали інші народи, складно оцінити.

Як читач можу тільки сказати, що особисто мені більше за всі інші оповідання сподобалася саме “Блакитна кімната”.

На основі цих трьох оповідань я можу сказати, що творчість Проспера Меріме є розважальною та розслаблюючою. Сюжети не є надто глибокими та драматичними, повчальна цінність в них суперечлива та непевна. Хіба що “Таманґо” має викликати співчуття до багатостраждального африканського народу, та я не можу знати які змісти у нього вкладав сам Меріме.

Я ж раджу почитати цю збірку заради перекладу Василя Софроніва та оцінити те, як майстерно він володів словом, як влучно перекладав та якою мелодійною та атмосферною є його мова, якщо вас не цікавить творчіть Проспера Меріме сама по собі.

Поділись своїми ідеями в новій публікації.
Ми чекаємо саме на твій довгочит!
bookworm
bookworm@bookworm

1.2KПрочитань
31Автори
41Читачі
На Друкарні з 27 серпня

Більше від автора

  • Поневіряння різнороба, або магія ремонтів.

    Вас теж вже допекло, що Друкарня переповнена маніпулятивними статтями про криптотрейдинг, швидкі гроші, заробляння мільярдів сидячи на дивані та іншими “добрими порадами”? Ви теж розумієте, що на курсах найкраще заробляють ті, хто їх впарює? Тоді цей допис для вас!

    Теми цього довгочиту:

    Ігри
  • “Утрачений Рай” Д. Мілтона

    У 2019 році нарешті світ побачив український переклад феномену англійської літератури - “Утраченого раю” Мілтона. Це дуже красиве видання з неперевершеними ілюстраціями Ґюстава Доре. Це є прикраса для кожної книжкової полиці та справжня скарбниця всередині.

    Теми цього довгочиту:

    Класична Література

Вам також сподобається

Коментарі (12)

Цікавий пост! Я теж якось узяла до рук доволі стару книжечку з бібліотеки батьків та здивувалася правопису деяких слів

Вам також сподобається