Сьогодні я поділюся своїми враженнями від епатажного та свого часу шокуючого роману Октава Мірбо - “Щоденник покоївки”.
Нещодавно “Ще одну сторінку” перевидали переклад Наталії Романович-Ткаченко, праця та постать якої на довгий час загубилися внаслідок переслідування з боку ворога, який не полишає українців й досі. Це чудова нагода вшанувати працю людини, яка долучилася до створення україномовного читання, а заразом й ознайомитися з романом, який збурював уяву та обурював суспільство на зламі 19 та 20 століть.
Цей безсоромний, сповнений виклику та гострої іронії роман є жвавою сатиричної критикою світського суспільства, що все ще тяжіло до вимірювання моральних якостей вагою гаманця. Вплив поділу суспільства на стани за походженням все ще не відійшов у минуле. Титуловані предки та “старий капітал” все ще надавали аристократичним індульгенцію від морального падіння, тоді як робітничий клас асоціювався з усіма можливими пороками. Разом з тим для бідніших верств, не захищених надбаннями поколінь привілейованих предків, чи не вперше в історії відкрилися шляхи до вивищення у статусі та статках.
Ось тут, на зламі часів та серед суспільства, що переживає метаморфозу, й постає героїня роману - Селестіна. При створенні цього персонажа автор відійшов від усталеного образу зручної, “гідної співчуття” добропорядної дівчини, що зносить всі знущання долі з побожною покорою й тим викликає лицемірний жаль у читачів. Він створив Селестіну гострою на язик, саркастичною та прагматичною. Вона тверезо оцінює світ навколо, без жодного співчуття викриває моральні хиби свого оточення та тверезо оцінює реальність. Вона втілює не мелодраматичну безсилу проти обставин героїню, що потребує порятунку від жалісливих покровителів, а є уособленою кпиною в бік суспільства, яке застрягло у лицемірстві та згодне приділяти співчуття лише абстрактній “ідеальній жертві”, а насправді - вишукує будь-який найменший абстрактний недолік, щоб ним виправдати власну жорстокість та байдужість. Втім, Селестіна й не потребує порятунку.
Своїм романом Октав Мірбо торкнувся тих потаємних сторінок суспільного життя, про які не було прийнято говорити навіть пошепки у пристойному суспільстві. Він змалював справжній, не ідеалізований побут французької аристократії, відверто описав поневіряння робітничого класу, злочинність як у найзаможніших оселях, так і на брудних вулицях, а ще - розпусту. В його скандальному романі багато іронії, насмішки, соціальної та політичної сатири, а також відвертої сексуальності. Це була смілива, але разом з тим дотепна, не позбавлена гумору критика класового суспільства, що почало відходити у минуле.
Поміж тим варто відмітити, що Октав Мірбо більше сфокусувався на гостросоціальній іронії, аніж на заглибленні у характер своєї героїні. Селестіна - це погляд на сучасну, незалежну та сміливу жінку крізь призму чоловічої соціалізації. Очевидно, що Мірбо бракувало розуміння того, як соціальна незахищеність виходиці з нижчих станів, з бідноти, може травмувати жінку. Селестіна має непросту передісторію, яка, втім, подана з позиції чоловіка, далекого від подібних досвідів, а через те й хибно зображену. Селестіна в дитинстві зазнала жорстокого поводження та наруги з боку набагато старшого морального покидька, але цей жахливий епізод Мірбо описує так, що стає зрозуміло - йому бракує емпатії до дівчат, що зазнали насилля. Він, захищений суспільними привілеями, ніколи не був під загрозою подібного ставлення.
Отже, при читанні важливо розуміти, що Селестіна не є достовірним зображенням жінки тих часів та стану, а лише фантазією автора, створеною для епатажу та розваги.
Цей роман за своїм духом нагадав мені "Радощі та прикрощі славнозвісної Молл Флендерс" - ще одину скандальну розповідь про жінку, якій відомий "тіньовий" бік суспільства. Він також жвавий, енергійний, з достатнім рівнем іронії та гумору, кокетливо-саркастичний та дотепний.
Мені з перших сторінок сподобалось те, якою бурхливою, пихатою, кмітливою та веселою Мірбо зробив свою героїню. Ця юна гарненька дівчина, що мусить найматися покоївкою, зростала у несприятливій родині - цим і можна пояснити, що вона мало довіряє світові, захищається від нього, але й навчилася постояти за себе. Селестіна має дещо дратівливу, але тверду вдачу, в неї видатні амбіції та чудове почуття гумору. Вона є вільною, впевненою у собі жінкою, що не зважає на лицемірне суспільство та яке місце воно намагається нав'язати жінці. Щоденник цей вона розпочинає тоді, коли влаштовується на нове місце після того, як змінила вже 12 місць за останні два роки з різних причин. Обставини такого буремного кар'єрного життя вона й описує на сторінках роману - то її господар помер у першу ж ніч, як найняв її на роботу, то господиня приревнувала до чоловіка та звільнила, то сама Селестіна вибухнула й посварилася з господинею, через що й втратила посаду.
Нове місце у провінційному будинку ощадливих господарів з каламутним минулим Селестіні не до вподоби. Вона звикла працювати у Парижі в елегантних, чепурних жінок, котрі дарували їй всілякі дрібнички й не слідкували за кожною копійчиною, тож Селестіна мала змогу "позичати" в господині то напахчений папір для листів, то свічки для пізнього читання тощо. В сільській садибі їй нудно, інші слуги здаються неотесаними провінціалами й вона сумує за колишнім розкішнішим життям. Певно, від цієї нудьги вона й починає пригадувати пікантні подробиці з життя колишніх господарів, свідком яких була. Вона без сорому оповідає про дивні звички, побут та сексуальні пригоди вищого паризького суспільства, непристойні ситуації та витівки. Не менш відкрито Селестіна розповідає про власне минуле - мати, що вдалася до пияцтва після загибелі чоловіка-рибалки у морі, пережите зґвалтування у дуже юному віці, роман з хлопцем, хворим на сухоти, до якого її найняли сиділкою, про відносини між хатньою прислугою тощо. Та Селестіна аж ніяк не є найшокуючою дієвою особою.
Скандальним, здається, цей роман є не тому, що в нього багато еротичного та хтивого, а більше тому, що підіймає теми насильства, жорстокості, наруги над дітьми, всієї побутової чорноти, що трапляється у житті будь-якого прошарку суспільства. Мірбо, здається, навмисне в одній книзі поєднав найшокуючих представників людства - одного пана, що пишається здатністю з'їсти будь-що та на спір з'їдає навіть власного одомашненого тхорика; іншого, що фетишизував жіноче взуття та так і помер з туфелькою в роті; служницю, що від злигоднів мала працювати на бійні та зрештою вбила новонароджене немовля, бо не могла його виростити; таємничого злочинця, що зґвалтував та випатрав 12-річну дівчинку у лісі. Не думаю, що на тлі цих подій взагалі можна сприймати Селестінову мінливість, як недолік. Порівняно з багатьма вона є доволі пристойною дівчиною, не ґвалтівницею, не вбивцею.
У цій книзі не відчувається моралізаторства, характерного для трохи ранішої літератури Вікторіанських часів, радше жорстокий сарказм та епатаж. Мірбо, здається, навмисне хотів вразити читача надмірною відвертістю, висміюванням вищого стану та глумливим, втім зглядним зануренням вглиб життя челяді. І головною героїнею він обрав не стереотипну тиху, чесну, побожну дівчину, яку хочеться самовдоволено пожаліти, позітхати над жорстоким світом. Ні, він написав Селестіну трохи пихатою, нахабною, стійкою, сміливою, кмітливою, з почуттям власної гідності та гарним гумором. Вона примхлива, легковажна, падка на чоловіків, але й знає собі ціну. Вона симпатична у своїй відвертості та жвавості. І, на відміну від повчальних сюжетів попередньої доби, наприкінці Селестіна все ж досягає певного успіху та стабільності. Вона приймає пропозицію старого довіреного слуги, що, користуючись з довіри, роками обкрадав своїх господарів та зрештою дуже розбагатів на найостаннішій зухвалій крадіжці. Побравшись з ним, Селестіна стає забезпеченою пані доброго середнього класу - шанованою господинею ресторану, до того ж доволі щасливою у шлюбі.
Селестіна не є ідеальною сумирною жінкою, яку суспільство, особливо його чоловіча частина, готове сприймати як гідну симпатії. Вона виклично незалежна у своїх міркуваннях та моральних засадах, високо цінує себе та готова дати відсіч. Має неоднозначну мораль та дуже живі, людські риси поведінки. Втім, вона очевидно не є негативною персонажкою. Така її людська мінливість викликає щиру симпатію. За нею цікаво спостерігати й хочеться, щоб вона досягла успіху. Також цікаво спостерігати й за тим, як двоє яскравих особистостей, Селестіна та її майбутній чоловік, поступово зближуються. Їхній роман не є звичною мелодраматичною історією. Він ґрунтується на реалістичному, навіть прагматичному партнерстві, а також на тяжінні - чомусь кардинально новому для суспільства, яке досі несло тягар Вікторіанського консерватизму в стосунках. Між Селестіною та її обранцем є пристрасть, потяг, жага. І з того, як вдумливо вони підходять до свого вибору, як приглядаються одне до одного, здається, що їхнє подружжя буде міцним та злагодженим.
Насправді мені дуже сподобалась ця книга. Деякі моменти не надто правдоподібні, особливо що стосується жіночої поведінки та мотивів, які автор, як чоловік, інтерпретує з огляду на свої стереотипи, але в цілому мені сподобався чорний гумор та епатажне загравання з читачем. Це яскрава, бурхлива книга, що викликає емоції. Багато кумедних, жорстоко-смішних ситуацій, очевидна карикатура на суспільство, яскраві персонажі.
Ця книга може розважити у повному сенсі цього слова. Селестіна не є “ідеальною жертвою” жорстокого поводження як в дитинстві, так і з боку роботодавців, але вона є харизматичною та яскравою. Вона викликає симпатію та співчуття, а не лицемірну самовдоволену жалість. Пікантні, несподівано схиблені ситуації, в яких вона опинялася, можуть і розсмішити, і здивувати. Мірбо мав неабияку уяву та вигадливість, а його сатира й досі актуальна в деяких ситуаціях - на жаль, людство стає кращим не настільки швидко, щоб гостра критика “Щоденника покоївки” повністю втратила актуальність за наших часів.
