Бібліографічні дані:
· Назва – «Сон короля»
· Автор – Галина Матвєєва
· Рік видання – 2024
· Видавництво Старого Лева
· Кількість сторінок: 335
Роман Галини Матвєєвої «Сон короля» — це перше, що видає Google за запитом про сучасний пригодницький роман українського авторства. Анотація презентує його як історію про нереалізованого письменника, якому то одне, то інше заважає написати книгу. І от, коли він майже змирився з долею простого коректора, знайомиться зі Спілкою забутих письменників. Один із її членів пропонує йому завдання — написати книгу, яку невідомі люди готові профінансувати. Але все виявляється не так просто. Це книга про цінності, людей, родину, письменництво і Харків — від 1980-х до 2014 року. То чи вдалося авторці реалізувати задум і повноцінно розкрити тему, заявлену в анотації?
У центрі історії — Еммануїл Прямков, чиє життя описано впродовж зазначених років. Він — пихатий ловелас у студентські роки, який заводить знайомства з розрахунком і всім обіцяє написати роман. Він — турботливий батько й чоловік у перші роки шлюбу з Женею, навіть покинув викладання заради родини. Він написав оповідання в університеті, тобто фактично є письменником. Він шукає прийняття не від дружини, а від колишньої подруги, з якою зрештою зраджує. Він — член Спілки забутих письменників, який отримує завдання написати роман, але за чіткими умовами. І він — егоїст, який на 18-річчя доньки заявляє, що не видав книгу саме через сімейні обов’язки. Водночас це люблячий батько, який під загрозою смерті намагається врятувати дитину.
Інший головний герой — Ганс, німецький письменник, який став відомим, поки Еммануїл тонув у прокрастинації. Але й життя Ганса важко назвати щасливим. За призмою перекладів, виданих примірників і численних інтерв’ю ховаються невдалі твори, які він спалює через марнославство, алкогольна залежність, неможливість бути з коханою жінкою та постійна тривожність.
Ці персонажі — як дві сторони однієї монети: що має один, того не має інший. Еммануїл заздрить творчій реалізованості Ганса, натомість Ганс заздрить родинному теплу Еммануїла. Вони познайомилися в університеті, коли Ганс приїхав до УРСР збирати матеріал для книги, а Еммануїл був його перекладачем. З того часу текст періодично повертається до цієї дружби, хоча вона виглядає однобічною: Емма стежить за Гансом, а той майже не згадує друга до самого фіналу.
Сюжет загалом відповідає анотації: самозакоханий нереалізований письменник вступає до Спілки забутих письменників, де отримує грамоту за університетське оповідання та завдання — написати апологетичний роман про Леніна на 400 000 знаків. Йому обіцяють публікацію, переклади, рекламну кампанію. Натхнений обіцянками, Прямков звільняється з роботи, поселяється в готель і... пише три сторінки. Поступово з’ясовується, що за ним стежать. Тим часом Ганс намагається вчинити самогубство, але передумує і приїздить в Україну. Дочка Еммануїла зустрічається з українським військовим, а Спілка виявляється проросійською організацією. Еммануїла беруть у заручники, погрожуючи доньці, якщо він не стане обличчям нового «культурного» проросійського проєкту. Він тікає, знову зустрічає Ганса, і на тлі повалення пам’ятника Леніну та стрілянини розв’язка набирає динаміки. Але активні пригодницькі події відбуваються лише на останній сотні сторінок, тоді як попередні двісті — це радше психологічна проза та біографія героїв. Тож назвати роман цілком пригодницьким складно.
Фінал залишився для мене не до кінця зрозумілим. Ганс і Еммануїл говорять про персонажів своїх книг, а за ними хтось спостерігає: чи то готується вистрілити, чи просто фотографує. Можливо, я не до кінця занурилась у контекст, або авторка справді подала цю сцену не досить ясно.
З плюсів: мені сподобалась атмосфера Харкова тих часів і те, як близько до читача це описано. Я була там кілька разів, і знайомі вулички, описані в романі, викликали приємне відчуття впізнавання. Думаю, харків’янам книга буде особливо близькою. Крім того, історія Еммануїла змусила замислитись над тим, чого я точно не хочу — тонути в прокрастинації. Це може бути корисним і для молодих авторів. Із мінусів: роман справді затягнутий і втрачає темп у першій половині.
Роман «Сон короля» Галини Матвєєвої — це радше психологічна історія про творчі муки, вибір між родиною та амбіціями, а також вплив політики на особисте. Попри заявлений пригодницький жанр, справжня дія починається лише наприкінці. Авторці вдалося створити глибокі, неоднозначні характери, але не зовсім вийшло підтримати жанрову динаміку. Водночас твір змушує задуматися над питаннями реалізації, втрат, вибору і втечі від себе — тож, можливо, саме в цьому й полягає його справжня цінність.
Оцінка: 7/10
