Цей блог починається із того, що у мене є деякі думки, якими я не маю де поділитись. Публічно я не можу про таке написати у фейсбуці чи, наприклад… у фейсбуці. Тому що люди будуть трохи шоковані, трохи розлючені і загалом — я інколи втомлююсь банити людей. А батьків я не хочу засмучувати. Тому мені потрібна анонімність. Стати людиною в масьці. Адже якраз із цією метою створювались так звані ЖЖ (livejournals).
Отже, я маю певні думки, щоб поділитись. Більше того: я маю бажання ділитись ними. Хоча це не зовсім так. Ділитись – значить знайти читача. А моя мета структурувати їх, шляхом записування і висловлювання. Тому… тому цей блог для всіх і ні для кого.
Гаразд, якщо мета така скромна і не публічна, то чому я не можу просто взяти і записувати думки десь у документі на комп’ютері, а берусь публікувати тексти тут на Друкарні? Хороше питання. І відповідь тут далеко не егоїстична, як хтось може припустити. Не тому, що автор завжди хоче показати комусь свою роботу, завжди хоче знайти читача для своїх книг. Хоча отримати похвалу чи визнання, і траля-ля, і траля-ля.
Ні.
Відповідь проста: ми не хочемо бути ізольованими від світу. Ми відчуваємо пов’язаність із усім. Зв'язок людини із людиною, всього живого. Зв'язок ідеї і свідомості.
Це тому що любов — це поєднання. А зло – це ізоляція.
Ми продовжимо пізніше…
Написано ввечері.
