Цю кінострічку люди не зрозуміють.
Нещодавно я переглянув новий фільм Девіда Фінчера «Кіллер». Мені він видався новим поглядом на класичний сюжет. Твір мистецтва – це вікно. Через нього ти можеш побачити цілий світ, цілу концепцію нового світу. Інколи ти можеш не побачити там нічого. Всі бачать по-різному. Фільм Фінчера більшості не сподобався — люди не побачили крізь нього нічого. Я ж розгледів там історію сучасної людини: ізольованої, позбавленої спокою, із ілюзорною безпекою довкола, можливо, уже без майбутнього…
ТЕРПІННЯ
Мабуть, головна тема цієї кінострічки. Терпіння. Воно у кожному кадрі. Раніше, всі фільми про кіллерів демонстрували нам цю «професію», як щось динамічне, сповнене адреналіном, інколи навіть романтичне (так, кінематограф уже давно любить романтизувати образ найманого убивці). Проте у фільмі Фінчера ми бачимо зовсім іншу картину.
Ми спостерігаємо, як герой переміщається світом. Це виснажлива дорога. Це постійна увага до деталей. Нестабільний сон сидячи. Це десятки годин очікування! Рутина. Рутина. Рутина. Інколи мені було жаль персонажа Майкла Фасбендера.
Але таким є справжнє існування людини. Нічого цікавого, нічого захоплюючого — нудна робота день у день. Проте, у цьому й полягає дисципліна людини. Наполегливість, терпіння, методичність.
Кажуть, колись одного великого тибетського філософа запитали, яке слово людині слід написати мільйон разів, щоб пізнати просвітлення. Він сказав писати слово «терпіння».
УБИЙ АБО БУДЕШ УБИТИМ
Ще два роки тому я би нізащо не повірив у цю ідею. Вона би не відгукнулась у мені жодним порухом. Проте зараз… коли я побачив ЩО таке війна. Побачив ЯКА війна можлива у нашому нібито цивілізованому світі…
Якби мені хтось у 2004 році, коли ми (студенти) всі дружньо ходили на майдан, сказав, що ще через 10 років буде другий майдан, на якому озброєні і підготовлені люди будуть убивати (безкарно) неозброєну молодь… А ще через 10 років на Україну нападе (безкарно) расєя і світ буде мовчати і нічого не робити… Якби мені хтось таке сказав, я би нізащо не повірив. Ми тоді (студенти) були сповнені надії і віри у те, що темні часи далеко позаду. Що на людство чекає світле майбутнє.
Лише пізніше я дізнався правду про людство. Хочете трохи розповім вам?
Убий, або будеш убитим.
У 1776 році до нашої ери Вавилон був найбільшим містом, а Вавилонська імперія — напевно, найбільшою державою у світі, налічуючи понад мільйон жителів. У той період виник перший кодекс законів названий іменем Вавилонського царя Хаммурапі.
Ось які закони він містив:
— якщо один знатний чоловік виб’є око іншому знатному чоловіку, потрібно вибити око йому.
— якщо він виб’є око чоловіку незнатного походження — він повинен відважити 60 сиклів срібла.
— якщо він спричинить викидень у жінки незнатного походження — 5 сиклів. Якщо смерть жінки – 30 сиклів.
Тобто мало того, що око незнатного чоловіка коштувало всього 60 сиклів срібла, та ще й смерть жінки коштувала лише половину цього ока. Що ж шановні читачі, за такими законами людство почало жити 4 тисяч років тому, за такими ж законами воно живе й досі.
У той час, коли українці гинуть на фронті, Західні країни платять копієчку (сиклю) за ці смерті, і живуть у спокої і достатку.
Повернемось до нашого фільму: головний герой (і його філософська концепція) розуміє, що справедливості нема і світом керує одне правило – убий, або будеш убитим. І убивати не так уже й просто…
ІЗОЛЬОВАНІСТЬ
Фільм не сподобається більшості людей, тому що це історія одинака. І він поганець. Але поганець він не тому, що убиває. А тому, що ІЗОЛЬОВАНИЙ. Він ізольований від усіх, від світу, від стосунків. Від спокійного ранку, комфортного сну, відпочинку — від нормального життя.
Фільм не сподобається людям, тому що вони не хочуть бачити у головному герої самих себе. Не хочуть усвідомити свою власну ізольованість. Свою власну «поганість». І цю величну, абсурдну ілюзію безпеки, де ми прокидаємось щоранку і думаємо… сподіваємось, що світ не полетить в тар-тарари.
Що ж, принаймні, українці уже зрозуміли, наскільки це великий обман — безпека у сучасному, «цивілізованому» світі. Герой Фасбендера також розуміє, що поєдинок не припиняється ніколи…
ЕПІЛОГ
Інший величний фільм Девіда Фінчера закінчується такими словами (котрі промовляє один із головних героїв): «Ернест Хемінгуей сказав: наш світ прекрасний, за нього варто боротись. Я згоден із другою половиною цієї фрази». Я би додав тут: наш світ був прекрасним, але ми люди його зруйнували. Тепер нам доведеться за нього боротись. І ще невідомо, чи ця битва уже не програна.
