«Погодьтесь: останнє, за що ми почуваємось вдячними, — це наше народження. Розумієте, вам ні до чого було народжуватися. Ви не повинні були народжуватись. Але все-таки ви народилися…»
Так ми отримали цінність, якою не вміємо розпорядитись — час.
Це рядки із книги «4000 тижнів» Олівера Беркмана. Це хороша книга. Я можу вам її порекомендувати. Із неї я виніс дві головні думки для себе.
ЗАЙМИСЯ ДУРНИЦЯМИ
«У своїй найвизначнішій праці «Світ як воля та уявлення» Шопенгауер писав, що людина, яка має «об’єкти бажання» — те, що їй хотілося б зробити чи отримати, — природно відчуває біль, бо не мати бажаного погано, але мати — напевно, навіть ще гірше.
Ми живемо у гонитві за цілями, яких прагнемо досягти. Дух епохи посіла безрадісна метушня, яка перетворює нас і наших дітей на засоби для досягнення чужих незбагненних цілей. Продуктивність – це пастка.
Але є альтернатива. У книжці «Середина життя» філософ Кіран Сетія називає поняття «ателічної діяльності», цінність якої не випливає з її телосу, тобто кінцевої мети. Це заняття без кінця, без цілі, без ідеї…
Є менш вигадлива назва для занять, які Сетія іменує ателічними: хобі». У цю мить я раптом зрозумів всю красу цієї ідеї. Хобі — це розкіш потратити час на абсолютну дурницю. На збирання якихось марок, на якесь малювання, чи ліпку. На прогулянки вулицею.
Колись давно шахи були для мене хобі. Я був одержимий ними. Допоки не з’явилось бажання виконати якийсь розряд, стати КМС-ом (кандидатом в майстри спорту). Тоді хобі перетворилось у амбіцію і зіпсувалось. І зараз, уже багато років, у мене немає справжнього хобі. Справжньої дурниці у житті, адже я весь час стараюсь тратити продуктивно.
«Результати — це ще не все. І це добре, адже результати завжди приходять пізніше, а пізніше – це завжди запізно», — пише Беркмен у книзі «4000 тижнів».
СВОБОДА НАОДИНЦІ
«Минулого року я відвідав 17 країн, цього року я відвідаю 10», — писав автор Марк Менсон ще тоді, коли сам був кочівником. «Минулого року впродовж лише 3 місяців я побачив Тадж-Махал, Великий китайський мур і Мачу-Пікчу… Але все це я зробив сам».
Його друг-мандрівник, як дізнався Менсон, «розплакався в невеличкому японському передмісті, дивлячись, як сім’ї катаються разом на велосипедах у парку», — коли йому прийшла в голову думка, що його гадана свобода — теоретична змога чинити все, що він захоче і коли захоче — зробила всі ці буденні втіхи недосяжними».
Прагнення до свободи насправді призводить до безнадійної ізоляції. Тому що стаючи вільним від усього, ти стаєш окремим від усього. Ти можеш поїхати куди завгодно, у будь-який живописний куточок світу. Але якщо ти будеш там сам — ти приречений на болючу самотність. Тобі не буде з ким розділити радість від свободи.
Любов це пов’язаність. Зло – це ізоляція.
Нам не потрібна свобода, якщо ми не маємо її з ким розділити. Нам не потрібен час, якщо ми не маємо з ким ним насолодитись. «Із тобою кожна хвилина безцінна. Без тебе вічність — пуста», — міг би написати якийсь письменник.
У своїх промові на врученні нагороди Бред Пітт сказав такі слова: «Which is more important - the journey or the destination? Answer: it is the company. I couldn't agree more». Що важливіше — подорож чи пункт призначення? Важливіше, хто тобі складає компанію. Хто поруч з тобою. Кого ти любиш у цій подорожі під назвою життя...
