***
Арсен проспав до опівночі, його розбудив голодний кіт, який вирішив, що настав час вечеряти. Арс піднявся з ліжка, погладив Ніченьку і пішов на кухню, щоб наповнити його миску. Він сам почувався голодним, тому вирішив перекусити перед тим, як знову спробувати заснути.
Перевіривши телефон, Арсен побачив кілька повідомлень від Антона. їх було декілька:
Тоха:
"Я вже поспав, як ти?" 20:25
"Ти ще спиш?" 21:11
"Солодких снів сплячий красунчик". 22:23
Від останнього він усміхнувся, але водночас відчував легкий смуток і розчарування через те, що пропустив ці повідомлення. Він жалів, що не відповів одразу, бо тепер Антон міг думати, що йому байдуже.
Арсен швидко написав у відповідь:
Арсен:
"Проооообач Тоха,☹ заснув як вбитий. Сподіваюся, ти добре відпочив і не скучав без мене (😉) . Солодких снів і тобі." 00:16
Після цього він ліг у ліжко, намагаючись заспокоїтися. Його думки поверталися до Антона, але втома взяла верх, і він знову поринув у сон.
***
Новий день зустрів Арса жарким ранком, що обіцяв ідеальні умови для поїздки на річку. Але замість того, щоб насолоджуватися початком дня, Арс зосередився на підготовці сюрпризу для Крістіни. Завтра була їхня річниця, і він хотів зробити щось особливе, навіть на відстані. Для цього йому потрібна була допомога Сергія.
З самого ранку Арсен діставав друга повідомленнями і дзвінками. Вони разом обговорювали ідеї, як зробити день незабутнім для Крістіни. Після довгих роздумів і обговорень, Арсен вирішив організувати для неї кілька сюрпризів, які будуть нагадувати про нього.
Першим сюрпризом була доставка квітів. Так, банально, але яка дівчина не любить квіти? Ще й неочікуваним сюрпризом. Арсен замовив великий букет її улюблених білих троянд, які мали прибути до її роботи вранці. У букеті була записка з теплими словами та спогадами про їхні спільні моменти. Квіти мали підняти настрій Крістіні і нагадати їй про їхні особливі моменти разом.
Далі Арсен замовив для неї невелику коробку її улюблених шоколадних цукерок, яку мала доставити кур’єр протягом дня. До коробки він додав маленький подарунок – срібний браслет з підвіскою у вигляді серця. Цей подарунок символізував його любов і підтримку, навіть на відстані.
Третім сюрпризом був відеозапис, який він сьогодні має записати. У ньому Арсен розповідатиме про свої почуття до Крістіни, та про їхні спільні моменти і обіцяв, що скоро вони знову будуть разом. Відео він відправить їй електронною поштою з повідомленням: "Відкрий, коли будеш сама. Я люблю тебе."
Останнім елементом сюрпризу була романтична вечеря на відстані. Арсен домовився з рестораном про доставку їх улюблених страв прямо до її дому. Він попросив Сергія організувати цю доставку і переконатися, що все пройде гладко. Крістіна мала отримати вечерю разом з пляшкою її улюбленого вина і свічками для створення романтичної атмосфери.
Арсен відчував полегшення і радість від того, що зміг організувати для Крістіни цей сюрприз, навіть на відстані. Він знав, що ці маленькі знаки уваги допоможуть їй відчути його присутність і любов. Після всіх підготовок, він нарешті міг відпочити і насолоджуватися днем, знаючи, що зробив усе можливе, щоб зробити річницю особливою для Крістіни.
***
Близько шостої вечора Арсен почав збиратися . Він швидко знайшов свої плавки, рушник і крем для засмаги, кинувши все це в сумку. Ще він вирішив заїхати в магазин, щоб купити якісь продукти для пікніка. В магазині Арсен вибрав снеки, фрукти, печиво та пляшку води. Коли він зібрав усе необхідне, сів у машину і вирушив до Антона.
Антон уже зібраний і з рушником на плечі, чекав того на вулиці. Він мав на собі легку сіру футболку і такі ж шорти, а в руках тримав рюкзак з декількома дрібницями. Побачивши що по нього приїхали, він усміхнувся і поспішив до машини.
– Привітики, ти вчора напевно виспався на тиждень в перед, – почав Антон.
– Хех, та так, щось я вчора добре так поспав.
Вони вирушили за місто, до річки. По дорозі хлопці слухали музику, розказували в кого який досвід з плавання, на щастя кожен вмів, і просто насолоджувалися компанією один одного.
Приїхавши на місце вони застали не дуже класну картину – людей було більше ніж камінців в ці річці. Таке собі задоволення.
– Я знаю тихше місце, може там і не буде нікого, правда там не так вже й глибоко, і течія сильніша, але людей точно менше. – сказав Антон.
– Йдем туди. – без вагань сказав Арс, і рушив за Антоном.
Місце в яке він їх привів було ідеальним – невелика галявина біля річки, оточена деревами, і схована від посторонніх очей. Швидка течія гірської річки, робила воду чистою та прохолодною .
Хлопці почали роздягатися, готуючись до купання. Арсен роздягнувся, залишившись тільки в досить коротеньких шортах для купання. Краєм ока він помітив, як Антон розглядав його на пів оголене тіло. З цікавістю і, можливо, трохи захопленням, Антон спостерігав за кожним його рухом.
– Що, сподобалося те, що бачиш? – жартома запитав Арс, намагаючись зняти напругу.
– Звісно, – відповів Антон з усмішкою, проте його погляд далі залишався зосередженим на ньому. – Завжди було цікаво що ти скриваєш під одягом.
Арсен звісно не очікував такої відповіді.
Антон і сам почав роздягатися, спеціально драматично і сексуально знімаючи одяг, дивлячись на друга і наспівуючи якусь типу еротичну пісню. Арсен звісно посміявся з того і помахав головою, але продовжував поглядати на цей недо-стриптиз.
– Ех... – зітхнув Антон, – я тобі не сподобався...
Арс став в ступорі, це черговий його прикол чи він думав серйозно? І як правильно відреагувати?
– Дуже сподобався, тільки музичний супровід треба кращий, – намагався жартувати той, і поліз швидше до води, щоб уже змити з себе брудні думки і реакцію тіла, на такі “цікаві” витівки Антона.
– Ееее, я взагалі-то в хорі співав, – ображено прокричав в слід той, – в школі.
– Ну то заспіваєш якось мені, залізай давай у воду, – прокричав Арс, і в той момент зразу пірнув.
І вмить його тіло окутала прохолода, на мить він забув про все що було в його голові, він ніби розчинився у воді, і гомінкий світ зупинився, йому було добре, так ніби в обіймах Антона...
Що?
Він різко виринув хватаючи повітря, і роздивляючись навколо він обачив як той самий Антон полегенько залазив у воду матюкаючись щось собі під ніс:
– Я вже думав ти потонув.
– Не дочекаєшся, – відповів Арс, все ще намагаючись віддихатися.
– Ну на рахунок хору я не збрехав, я дійсно вмію співати, і на гітарі грати, – з цими словами Антон також ринув під воду, але не затримуючись так довго як його приятель. – Холодно сюкааа
Арс тільки посміявся, а той знову пірнув, виринув і поплив так легко, ніби і не було сильної течії там. Арсен не спішив за ним, він розслаблено лежав у воді милуючись безтурботності хлопця. Коли той пропливав біля нього, то затримався на хвильку, вдивляючись один на одного, даючи Арсу краще розглянути себе. Мокрі кучері Антона спадали на його обличчя, вії мерехтіли від крапель води. Цей момент був надто інтимним, і в дечому такий сором’язливий, але ніхто з них не хотів завершити його, відірвати погляд. Арса серце билося швидше, і він відчував, як його охоплює легке хвилювання.
Тіло стало надто гарячим, що здавалося що холодна вода навколо от-от закипить.
Кожна крапля води на тілі Антона здавалася надзвичайно красивою, вони блистіли, немов хтось розсипав міліон дрібних зірочок по тілі Антона. Арсен дивився на нього і думав, як цей момент міг би змінити все. Він відчував, що ці почуття можуть бути небезпечними, але вони були занадто сильними, щоб їх ігнорувати. Кожен рух Антона викликав у нові для нього емоції, і він не міг з цим боротися.
Антон поплив далі, залишаючи хлопця далі стояти в своїх розумах.
Арсен пірнув з головою.
***
Після деякого часу вони вийшли з води на кам’янистий беріг річки, щоб трохи по засмагати. Хлопці сиділи близько один до одного, і їхні тіла ледь не торкалися. Вода ніжно плескалася поруч, створюючи відчуття спокою і гармонії. Антон повернув голову до друга і почав говорити, щоб нарешті розвіяти цю важку тишу:
– Хочеш, сьогодні вечором візьму гітару до тебе? – питав той, дивлячись прямо в очі Арсу.
– Давай, – чесно відповів той, – але я буду слухати , тому що співак з мене такий собі.
– Домовилися, – а через деякий час додав, – А які пісні ти хоч почути?
Арсен задумався.
– Напевно щось із вічної класики пісень під гітару, – посміхнувся той.
Хлопці сиділи на березі річки, перекусуючи бутербродами та фруктами, які взяли з собою. Арсен, спостерігаючи за Антоном, відчував, як між ними розвивається якась невидима, але дуже сильна нитка. Антон виглядав спокійним і розслабленим, його мокрі кучері ще не висохли до кінця, закрутившись ще більше.
Арсен помітив, що по тілі Антона лазила комашка. Він вирішив легенько зігнати її. Його пальці ніжно ковзнули по спині Антона, відчуваючи кожен м’яз під шкірою, його температуру тіла, ніби і гарячий, але від води віддавало холодом.
Антон трохи ніяковів, але не протистояв. Він відчував тепло рук, а той в свою чергу продовжив легко водити рукою по його спині, плечах...
Арсен задумався, що з ним відбувається. Його почуття до Антона ставали все заплутанішими. Він не міг зрозуміти, що саме він відчуває: чи це просто захоплення красою Антона, чи це просто дружба чи інше щось. Його розум був переповнений сумнівами і питаннями.
Він намагався зібрати свої думки. Арсен усвідомив, що він відчуває до Антона щось більше, ніж просто дружбу. Це було нове і лякало його, але водночас він не міг від цього відмовитися. Його серце, руки, очі тягнуло до Антона, і він не міг з цим боротися.
Арсен вирішив, що він не буде поспішати з висновками. Він не знав, що чекає їх у майбутньому, але він був готовий піддатися цьому спокусливому почуттю, хоча б поки вони тут, в цьому містечку. Він дозволив собі насолоджуватися цим моментом, бути ближче до Антона і насолоджуватися кожною їх спільною секундою.
Антон нарешті подивився на Арса поглядом, в якому було багато питань, а Арс, сказав саму тупішу фразу яку тільки можна було сказати в ці й ситуації:
– Там якась комаха лазила. – “Я дуракк” уже про себе подумав Арс.
– Дякую, – тихо промовив Антон.
***
Хлопці довго не засиджувалися на річці, бо уже вечоріло. Добре висохнувши, вони зібралися, та поїхали до Антона додому по обіцяну гітару та щоб той переодягнувся.
Поки Антон побіг до будинку, Арс залишився на вулиці, де на гойдалці сиділа сестра Антона, Віка, разом з мамою, Майєю. Віка весело гойдалася, а Майя дивилася на неї з ніжною усмішкою та все хвилювалася щоб та не впала.
– Мамо! Арс прийшов, – вигукнула дівчинка та зразу кинулася його обіймати, так вже він їй сподобався за той раз.
– Привіт манюня Вікуся, – той теж її обняв, – добрий вечір Майя, – усміхнувся до жінки.
– Привіт, як пройшла ваша прогулянка? – запитала Майя, відриваючись від своїх думок.
– Все добре, дякую.
– А коли мене візьмете на річку? – поглянувши знизу ввех великими зеленими очима, які так і благали взяти її.
– На яку уже річку? – без жодних емоцій спитала мама.
– Віка знайшла нову річку, коли ми разом були у парку, – почав пояснювати Арс, – і тепер Антон має нову справу — обіцяти їй взяти на річку, — пожартував той, намагаючись підтримати легку атмосферу, тримаючи малу за руку яка вела його на гойдалку.
— Ага, і я точно його вмовлю! — вигукнула Віка, сміючись.
– Бідний Тоха, – зітхнула мама, зробивши максимально печальний вигляд, але потім розсміялся як і всі інші.
Вони ще трохи поговорили ні про що, та Антон незабаром вийшов з дому, тримаючи в руках гітару, готовий вирушати.
– Тебе чекати сьогодні чи вже завтра? – спитала в слід мама Антона. Хлопці переглянулися.
– А на коли мене треба? – спитав Антон, він не знав як відповідати на таке питання, мама ніколи його таке не питала, та й він ніколи і ні в кого до Арса, не залишався на ніч. Мама засміялася.
– Та я просто хвилююся за тебе, і того питаю.
– Ну то сьогодні буду, – відповів їй син, – ми поїхали.
Арса ця відповідь засмутила трохи, але він розумів чому той так відповів.
Приїхавши до іншого будинку, Антон почувався уже як вдома. Він одразу ж розлігся на диванчику, на якому колись заснув, до нього притопав котик, який явно заскучив за ним.
Тим часом Арсен на кухні готував ті самі млинці, які так полюбив Антон. Його руки рухалися автоматично, він думав про те, як добре їм разом, і як важливо для нього робити щось приємне для хлопця. Коли млинці були готові, він приніс їх у кімнату.
– Прошу, пригощайтеся, – сказав, усміхаючись і ставлячи тарілку перед гостем.
— Дякую, ти найкращий, — відповів Антон, беручи один млинець і відчуваючи його теплий аромат.
***
Коли тарілка млинців була з’їдена, Антон взяв настроювати гітару, Арс тим часом спостерігав за ним, і в його пам’яті спливали момент, коли він, будучи ще школярем, їздив в походи і в табори, він так це любив, і так любив гітару.
— Ти знаєш, коли я був молодший, ще в школі, ми часто ходили в гори з друзями, — почав Арс.
— І що там робили? — зацікавлено запитав Антон, поглядаючи то на хлопця та знову настроюючи гітару.
— Ми в походи ходили, табори, ну і звісно, без пісні під гітару, ні разу не могли обійтися, – Антон уважно його слухав, паралельно налаштовуючи інструмент. – Я найбільше любив "Батарейка" від Жуків. Це така класика...
Антон посміхнувся, випрямився, останній раз поправляючи гітару, почав награвати знайомі акорди, а потім почав тихо наспівувати перші рядки пісні:
“Тебе не нравится дым, чёрт с ним
Он убивает слова, кругом голова…”
В Арса аж серце йокнуло, через стільки років знову почув цю значиму для нього пісню. Хоч голос не той співав що зазвичай, але він дуже личив їй. В голові зразу спливали моменти з минулого, перше кохання, перший похід, перша сигарета, забавні історії пригоди. Його охопила тепла хвиля ностальгії.
“Я помню: белые обои, чёрная посуда
Нас в хрущёвке двое, кто мы и откуда, откуда?…“
Антон все продовжував співати, а думки Арса стрибали одна на другу. І коли закінчився останній акорд, Антон підвів погляд на задуманого, усміхненого Арса з котом на колінах, який теж з цікавістю слухав його, схиливши голову на бік.
— Це я так смішно співаю чи що тебе позабавило? – спитав той.
– Що? – нарешті вернувся до реальності. – А, ні , в тебе чудовий голос, я аж настільки заслухався що за гіпнотизувався.
– Яку наступну тобі заграти? – спитай той, бринькнувши по струнах.
– Щось із вічної класики, – посміхнувся той, – Давай що знаєш.
– Добре, – і той знову ударив по струнах.
Наступна мелодія була дуже знайома Арсу, але він не міг до кінця зрозуміти що це саме було, доки Антон не почав співати перші рядки:
“Завтра прийде до кімнати твоїх друзів небагато
Вип'єте холодного вина...”
Так, Арс теж цю знав, і на самому приспіві вирішив приєднатися до хлопця:
“А вона, а вона сидітиме сумна
Буде пити — не п'яніти від дешевого вина...”
Антон не очікував що той приєднається, і продовжив уже з усмішкою доспівувати. Киця не витримав їх концертів і потопав на кухню їсти, залишаючи їх двох на самоті.
– Не думав що ти знаєш цю пісню, – признався Арс.
– Я багато знаю старих пісень, вони душевніші ніж ці “сучасні”, – перекривлюючи останнє слово сказав Антон. – Нє, ну деякі є гарні, але їх дуже мало.
Арсен посміявся:
– Я думав молодь зараз таке не слухає.
– Ображаєш, – відставивши гітару глянув на нього Антон. – Не всі однакові такі як ти собі думаєш. Я от ще знаю...
Анон вмів заграти дійсно багато пісень із молодості, точніше юнацтва Арса, а той в свою чергу слухав і тішився, деколи підспівуючи тим пісням. Просиділи вони довго так. За вікном уже давно стемніло, та почав накрапати дощ, якого так давно не було, а десь в далині іноді спалахували блискавки, збиралася гроза. А в кімнаті горіла та сама лампа, було тепло та сухо, пахло ромашковим чаєм, який встиг зробити Арс в перервах між піснями, та Антоном. Він пах по особливому, чи то його парфуми, чи то запахи сигарет, шампуню та свіжих квітів причепилися до нього, створюючи єдиний смачний запах. Арс зловив себе на думці, що б хотів відчувати цей запах постійно.
– Здається там буря збирається, – заглядаючи у вікно сказав Антон.
– Я тебе підвезу машиною, не хвилюйся що змокнеш, – заспокоїв його.
– Якщо чесно, – Антон подивився Арсу в очі, – я б залишилася в тебе, але мама просила сьогодні прийти, бо тато на роботі цілу ніч, і вона сама не хоче залишатися...
– Я розумію, – перервав його Арс. – Все добре.
– Ти доки будеш тут?
– Ще три дні, – тихо відповів той зітхаючи.
– А коли ще приїдеш? – В кімнаті атмосфера ставала якось дуже нагнітаючою, блискавки спалахували все частіше, і вже було чути грім, а дощ так сильно стукав по старих вікнах, що здавалося що вони сидять на вулиці.
– Не знаю... Старатимуся приїхати ще, але це може бути не скоро.
– Зрозуміло, – ця новина дуже засмутила Антона, – але, обіцяй писати, я буду чекати, – поглянувши на Арса очима туги, просив той.
– Обіцяю, – чесно відповів той, – і обіцяю приїхати як найшвидше, хоч на пару днів, чи на годинку, – ці слова трохи розвіяли сум, який літав довкола, на що Антон усміхнувся. Він мовчки взяв гітару і почав перебирати уже не знайомі акорди для Арса. Він награвав мелодію дещо довго, не сміючи почати співати. Мелодію доповнювали звуку дощу та грому, а сама мелодія була сумна? Арс не міг зрозуміти про що а раз почує пісню, але щось підказувало що це буде ліричне. І він не помилився:
«Пахне дитинство кострами, кругом іде голова.
Скріплені просто руками зворушливі дружби слова....»
Арс не чув такої пісні, він слухав її уважно, шукаючи сенс в кожному слові, йому здавалося що Антон не просто так вирішив її зіграти ні з того ні з сього. Коли звучав уже останній раз куплет, Антон не слідкуючи за струнами, раптово підняв голову на Арса, вдивляючись прямо в його душу, проспівав останній куплет:
“Поцілуй мене, придивись! Кажеш: я не той, ти не та.
Поцілуй мене, придивись, хто там?!
Поцілуй мене, придивись...”
Арсу ніби запустили метеликів під шкіру... в животі лоскотало, температура підвищилася, серце забилося, щоки зачервонілися.
Він би поцілував...
Але не розумів чи хоче цього Антон, чи просто так він вибрав цю пісню, чи спеціально, чи це черговий його жарт?
Арс хоче діяти але не знає як саме. Дурне відчуття.
Цілувати?
Не цілувати?
Цілувати?
Думки в голові бігали як навіжені…
Не цілувати.
Як тільки струни затихли, хлопці продовжували ще хвилинку дивилися одне на одного, в тишині під звуки дощу. Антон важко видихнув, піджав губи, і почав пакувати нервово гітару:
– Мені вже час, – тихо промовив, навіть не дивлячись на свого співрозмовника.
– Добре, йду прогрію машину, буду там тебе чекати.
«Ти його засмутив…» лиш ця думка промайнула в голові, змусивши цю бурю стихнути, і в тишині знову розбити серце Арса.
На вулиці лило як з відра, на додачу грозі прийшов ще сильнезний вітер. Арс накинув светер з замком, в кишені якого стояла та сама, на половину порожня пачка сигарет. Поки добіг до машини, то майже весь був мокрий, під'їхав ближче до хати, щоб Антон не намок сильніше. А от і сам Антон, разом з гітарою, як куля залетів в авто.
– Ну нам повезло звісно з погодою сьогодні, – сказав Антон, щоб розрядити цю напружену атмосферу яка виникла між ними. – Добре що встигли покупатися.
– А я люблю таку погоду, – відповів йому Арс, рушаючи з подвір’я.
Їхали вони поволі, акуратно, щоб довести Антона в цілості і збереженні. Майже не говорили, перекидалися фразами про погоду, так і було відчутно що між ними залишилися якісь не сказані слова. За декілька хвилин машина зупинилася перед уже знайомими для Арса воротами. Вони приїхали.
Антон не спішив виходити. Він сидів і дивився як стікає вода з вікна, і нервово перебирав в руках ремінець він чохла для гітари. Арс просто розслаблено на нього дивився, схиливши голову на підголівник сидіння.
– Антон, що сталося? – Арс уже не витримав, дивлячись на такого схвильованого хлопця.
– Та все добре, просто... Не знаю, в мене каша з думок, я сам не знаю що я хочу... – чесно зізнався той.
Арс зітхнув. В нього самого була каша в голові.
– Ну то давай не розбиратися в ній, – запропонував Арс, Антон подивився на нього не розуміючими очима. – Діяти по ситуації, і жити одним днем - найкраще рішення. – сказав Арс, в деякі мірі до себе.
Антон видихнув:
– Угу, – погодився той, відставив гітару в сторону, так щоб вона не заважала, і...
...і обняв Арса.
Просто обняв.
Без ніяких інших підтекстів та думок. В тісній машині, з запотілими вікнами.
Арс відчував як швидко билося його серце і серце хлопця.
Він теж його обняв, сильно, це такі солодкі обійми, від яких він танув.
– Не хочу щоб ти йшов, – прошепотів Антон, – Не хочу щоб ти їхав...
Арс несподівано для себе, залишив невагомий поцілунок на його кучерях. Не знав чи відчув його хлопець, але дуже надіявся що так.
Антон нарешті відпустив його з обіймів. Він ще на мить затримався в машині, наче не хотів розривати цей зв'язок, але врешті-решт відкрив двері, глянув на Арса і спитав:
– Завтра зустрінемся?
– Звісно, ти ще питаєш, – відповів той.
– Прийдеш до мене?
– Прийду, – Арс усміхнувся.
– Тоді до завтра. – Антон швидко вийшов, закривши за собою двері, та побіг до дверей свого будинку, стараючись не намокнути.
Арс деякий час сидів у машині, дивлячись йому вслід, і відчував, як його серце б’ється швидше від хвилювання. Здавалося, що цей момент тривав цілу вічність, хоча насправді це були всього кілька хвилин.
В думках Арс намагався впорядкувати те, що щойно сталося. Обійми Антона, його тихий шепіт і власний поцілунок на м'яких кучерях – відбивалося в грудях приємним хвилюванням. Його серце заповнювало нове, невідоме почуття, щось тепле, що розливалося по всьому тілу. Це відчуття було захопливим і одночасно лякало, бо Арс ніколи не думав, що може відчувати щось подібне до іншого хлопця.
Він прокручував у голові кожну деталь, кожен рух, кожне слово, намагаючись зрозуміти, що з ним відбувається. Закоханість – слово, яке раніше мало чіткі межі, тепер набувало нових, неочікуваних форм. Арс не був готовий до цих емоцій, але вони охоплювали його з усіх боків, залишаючи приємний, але тривожний осад.
Він залишився сидіти в машині ще кілька хвилин, дивлячись у темряву, і намагався зрозуміти, що робити далі. Це почуття було зовсім новим для нього, але водночас таким природним.
Що бляха творилося?
Він знав одне – він хотів більше таких моментів з Антоном, більше цієї солодкої близькості, яка змушувала його серце битися частіше. Але чи готовий він був визнати це для себе? Це питання залишилося без відповіді, коли він нарешті завів двигун і поїхав додому.
