Тиша — Акт Опору

Чи замислювалися Ви, панове, коли-небудь над цим? Чи думали Ви, що таке Тиша насправді? Адже ми використовуємо це слово щодня, але чи ми її справді чуємо? Це відсутність звуку? Ні! Це абсолютна омана! А тепер уявіть: Тиша в осінньому лісі — чи можлива вона? А головне, що таке Тиша для нашої внутрішньої Волі?

Так, так, це велика кількість запитань, і вони змушують замислитись, бо відповідь не лежить на поверхні. Для мене Тиша — це не порожнеча, а густий, важкий, майже відчутний матеріал, що заповнює собою простір, ніби кімнату раптово оббили товстим, старим, темно-зеленим оксамитом. Ви відчуваєте цю фізичну текстуру та її власну, незрушну вагу?

Вона починається на зовнішній межі, де гамір міста — цей скрегіт шин, різкий цокіт каблуків, тривожний гул — раптом стає глухим, віддаленим, невагомим басом. Зверніть увагу, шум не зникає! Він просто сповільнюється, згущується і відступає від вікна, перетворюючись на фоновий, ненав'язливий гул, який Ви можете свідомо ігнорувати, наче це несуттєва частина декорацій.

Усередині ж, ця тиша стає фізичним тиском. Повітря неначе набирає ваги, стаючи щільним і в'язким, як мед. Вона тисне на Ваші вуха м'яким, рівномірним вантажем, що змушує прислухатися не до світу, а до себе, до власного внутрішнього резонансу та тихого, прихованого пульсу у скронях. У цьому оксамитовому просторі раптом виразно, іноді навіть агресивно, проявляються мікрозвуки, що стають точками напруги. Хіба Ви не чуєте цей сухий, крихкий скрип єдиного жовтогарячого кленового листа, що відірвався і повільно, ніби з жалем, спускається на землю? А це ж рівномірне, ритмічне цокання води, що капає з даху на метал, створюючи поодинокі, гострі, крижані акценти, схожі на відлік метронома?

Ця оксамитова тиша осені — це не порожнеча, а повний, упорядкований простір. Вона є необхідним фоном для внутрішньої концентрації, дозволяючи Вашій енергії горіти без сторонніх перешкод. Вона захищає від гучної, нелогічної вимоги зовнішнього світу, надаючи дозвіл на саморефлексію та накопичення енергії перед довгою зимою. Повірте, панове, це тиша-фортеця, яка створюється спеціально для Вас!

Поділись своїми ідеями в новій публікації.
Ми чекаємо саме на твій довгочит!
Олександра Туменок
Олександра Туменок@oleksandratumenok

Прозаїк

264Прочитань
17Автори
9Читачі
На Друкарні з 2 січня

Більше від автора

  • Загадковий Ліос. Глава 26. Ціна світанку

    Коли Ґрані знизився та м'яко опустив копита на холодну, випалену магією землю біля підніжжя Арки, я зіскочила. М'язи гуділи від напруги...

    Теми цього довгочиту:

    Проза
  • Осінь

    Холодний вітер...

    Теми цього довгочиту:

    Вірш

Вам також сподобається

  • v.b | один день мого дитинства | цикл “абразія”

    Це не просто спогад — це зупинене літо. День, де млинці пахнуть щастям, друзі чекають біля каменя, а зорі над ліжком — ще не про вічність. Один день дитинства, де світ був цілим. І з того цілого все починалось.

    Теми цього довгочиту:

    Проза
  • Казки Нескінченності і Безпочатковості

    Раніше всі жили у мирі та злагоді. Декого це дратувало, і він пішов до слона. Ти, каже, слон, великий і могутній. Слон подивився навкруги прискіпливо, зважив все ретельно і одповів – неправда, які всі, такий і я. Ні, слона не підманути, зрозумів Дехто. І пішов до тигра...

    Теми цього довгочиту:

    Оповідання
  • Наша кров

    Вона тече вічно, заключаючи коло існування, яке простягається крізь віки, наче струна. Вона ніколи не помирає. В часи молодості вона набирається сили, в часи старості - готується передати ті сили прийдешнім поколінням .

    Теми цього довгочиту:

    Культура

Коментарі (0)

Підтримайте автора першим.
Напишіть коментар!

Вам також сподобається

  • v.b | один день мого дитинства | цикл “абразія”

    Це не просто спогад — це зупинене літо. День, де млинці пахнуть щастям, друзі чекають біля каменя, а зорі над ліжком — ще не про вічність. Один день дитинства, де світ був цілим. І з того цілого все починалось.

    Теми цього довгочиту:

    Проза
  • Казки Нескінченності і Безпочатковості

    Раніше всі жили у мирі та злагоді. Декого це дратувало, і він пішов до слона. Ти, каже, слон, великий і могутній. Слон подивився навкруги прискіпливо, зважив все ретельно і одповів – неправда, які всі, такий і я. Ні, слона не підманути, зрозумів Дехто. І пішов до тигра...

    Теми цього довгочиту:

    Оповідання
  • Наша кров

    Вона тече вічно, заключаючи коло існування, яке простягається крізь віки, наче струна. Вона ніколи не помирає. В часи молодості вона набирається сили, в часи старості - готується передати ті сили прийдешнім поколінням .

    Теми цього довгочиту:

    Культура