Забагато пива розлилось. Може час з цим щось робити?
Не треба робити з цього трагедію. Це просто звичайні пляшки. Ну і що з того, що вони попадали на підлогу, розлетівшись на мільярд зелених скалок? Ну і що з того, що тепер на підлозі розлилось величезне море пива? Якось з цим впораються. До того ж, хто знав, що не можна набрати в руки десять пляшок і йти з ними до каси?
- А ну хлопче, треба щоб прибрали! - крикнув він кудись проміж рядів з товарами, дивлячись на те, як калюжа пива розтікалась все далі й далі. До кого він звертається? Може тут і немає ніякого хлопця? Може він вигадав його в себе в голові? Когось, хто мав би підбігти і прибрати все в секунду. А ще вибачитись за те, що пляшки такі незручні, підлога трошки кривенька і взагалі, що його не донесли на руках до каси.
- Агов, є тут хтось? Є невелика проблема… - все галасував він, відходячи від калюжі, яка, здавалось, повільно повзла щоб до нього доторкнутись. Ну так, це ж він її створив, все ж таки. - Є в цьому магазині взагалі хоч хтось? - кричав він, але навіть не планував піти й пошукати. Ніби всі обов’язково мали б злетітись на цю калюжу і… пити з підлоги. Або як мінімум спитати, чи не постраждав він, чи все в порядку, чи не порізався розбитими пляшками. Навряд би це сталось. Скоріше підійшов би хтось з байдужим обличчям, довго дивився на нього, а потім так само байдуже пішов би викликати прибиральницю. Чи прибирав самостійно, враховуючи, що це маленький магазинчик у кінці вулиці. А чи є в них взагалі прибиральниця? І чи є тут взагалі хоча б хтось, врешті решт?
Людей навколо не було, але це й не дивно. В цьому магазинчику зазвичай майже і не було людей. Вони заходили сюди просто купити щось і максимально швидко вибігали з буханкою хліба під пахвою. Таке враження, ніби вони соромились, що їх тут хтось побачить. Що потім до них будуть питання. “Ти що, ходиш в той магазин? А я тебе бачив, ти виходив з того магазину. Ти що не міг піти в інший?” - і подібні питання, яких вони, скоріше за все намагались би уникнути. Можливо магазин і був створений для того, щоб тільки набирати тут пляшки з пивом. Набирати, а ніяк не бити. Хоча, певно, бити теж можна, бо цього все одно ніхто не побачить. Можна побити все і просто піти додому, задоволеним. А потім як божевільний розповідати: “А я сьогодні побив 20 пляшок в тому магазині в кінці вулиці” гордо розправивши плечі. І всі будуть хлопати по тебе по плечах і казати, який ти молодець.
Будуть же..?
А прибиральники і працівники так і не йшли. Пиво продовжувало розтікатись по підлозі, можливо в якийсь момент плануючи захопити увесь магазин. А чому ні? Все одно всім байдуже. Все одно тут лише полички і все таке, блимаюче світло і якась надто гнітюча атмосфера. Атмосфера відсутності будь-кого, хто міг би допомогти, залишивши його стояти тут самого, серед цих поличок і чекати прибиральника. Атмосфера порожнього магазину, де, можливо, навіть касирів немає. Навіщо він взагалі сюди прийшов? А, точно, за пивом.
Він подивився на пляшки, які ще стояли на поличках. Добре, може краще взяти щось у пластиковій тарі? Воно точно не розіб’ється. Дійсно, краще так і зробити.
