Містере Лінч, ви почали займатись трансцендентальною медитацією через проблеми з гнівом?
Ні. Я помітив, що в мене були проблеми з гнівом. В багатьох людей є проблеми з гнівом і я був одним із них. Люди спрямовують свій гнів на людей, які їм це дозволяють. Я зривався на своїй першій дружині. Потім я почав займатись медитацією і десь за два тижні дружина підходить до мене і каже: «Що відбувається?». Я питаю: «Що ти маєш на увазі?» і вона відповідає: «Де увесь цей гнів?» Вона більше не помічала його. В багатьох випадках, коли люди починають медитувати, вони не помічають змін так швидко, як це помічають люди, що їх оточують. Інші люди просто відчувають цю різницю.
Тоді чому ви почали займатись медитацією?
Я підхопив цю ідею у 1973 році. Мене зацікавило те, що люди можуть прийти до просвітління. Це зводило мене з розуму, через всі ці чутки про те, що ми використовуємо лише 5 чи 10 відсотків своїх розумових здібностей. Для чого тоді решта? Як відкрити більше й більше, й до чого це призведе? Багато людей кажуть про те, що медитація це наче пробіжка, чи відпочинок на пляжі під сонцем. Це показує, наскільки вони не розуміють того, чим являється медитація. Медитація - це шлях до прихованого, шлях до глибини, найглибших аспектів життя: трансцендентального, абсолютного, самого ядра реальності і досвіду, можливості прожити це. Людина створена для цього.
Ви вважаєте себе більш вдалим митцем через те, що вас направляє ця сила?
Я не знаю. Ви можете ловити ідеї на глибшому рівні, коли починаєте займатись медитацією. Інтуїція розвивається, а вона є інструментом номер один для митця - розум і відчуття поєднуються. Коли ви пишете картину, то починаєте розуміти як все має бути, і це неймовірне відчуття. Так само працює й з фільмами. Ви відчуваєте більшу задоволеність від роботи, зростає задоволеність від усього, що вас оточує. Ідеї вирують навколо, і відчуття таке, ніби ви можете просто обрати те, що вам підходить. Ви маєте зрозуміти. Обізнаність, яка постійно росте. Це прекрасно.
Життя - це безкінечний фільм. Мільярди ідей плавають навколо, вам тільки треба їх спіймати.
Чи настигає вас смуток чи пригніченість час від часу?
Ви й досі може потрапити під хвилю пригніченості, чи ненависті. Але це все відносно. Градус цих відчуттів все менше і менше. Страждання починають відступати. Людство не було створене для страждання. Блаженство - це наша природа. Ми маємо бути щасливими. Цілком можливо бути сповненими радості. Реальне, усвідомлене блаженство, з широким розумінням речей, щасливими займатись своїми справами. І робити всі ці речі, насолоджуватись життям, набагато приємніше, якщо це блаженство зростає.
Чи не могли б Ви детальніше пояснити, як це впливає на ваше життя?
Життя залишається таким самим, але здатність долати певні події покращується. З моїм фільмом «Дюна», наприклад. Той досвід міг просто мене вбити. Це було настільки жахливо. Я пов’язую себе зі своїми фільмами - я знав, що я продався - і медитація зберегла мене буквально від стрибка зі скелі. Є таке прислів’я: світ такий, яким є ти. Ви можете носити коричневі окуляри, і таким світ і буде для вас. Або ви можете зануритись глибше і плавати у безмежному океані чистого блаженства, чистої свідомості, креативності - усі ці неймовірні речі, які допоможуть вам змінити свої окуляри на рожеві. І таким світ буде для вас. Він стане кращим.
Я би сказав, що ваші фільми дивляться на світ через найтемніші окуляри. Чому?
Якщо ви побачили фільм, і його початок був спокійним, середина була спокійна і фінал теж був спокійним - то в чому сенс такої історії? Вам потрібні контрасти і конфлікти для того, щоб створити історію. Історії мають нести світ і темряву, хаотичність, й усе таке. Але це не значить, що той, хто створює фільм має страждати для того, щоб показати страждання. Історії повинні мати в собі страждання, а не люди.
Як приходять ідеї до ваших фільмів?
Я завжди кажу, що ідеї керують усім. Ідеї - це велике, велике благословення. Це те, що ти намагаєшся вловити - ідею, в яку потім закохуєшся. Кожен раз, коли я робив фільм, який не заснований на книзі, чи на чиємусь сценарії, це завжди було так само. Увесь твір не приходить одразу, але фрагменти з’являються і ці фрагменти формуються у загальний сценарій. Ви записуєте одну ідею, і зберігаєте її до того моменту, як не з’явиться інша ідея. І так, крок за кроком, уся ця стопка ідей формується у сценарій - який є, по факту, організованими ідеями. Потім ви йдете і знімаєте, монтуєте, займаєтесь звуком і музикою. Це процес. Ідея може принести абстрактну історію, яка не зовсім зрозуміла, а іноді може дати вам цілком зрозумілу історію.
Якій ви надаєте перевагу?
Мені подобаються різні види кіно. Немає жодних правил. Деякі абстрактні речі взагалі мене не чіпляють, а деякі чіпляють за живе. Деякі зрозумілі фільми нічого зі мною не роблять, а інші дійсно мене запалюють. Це кіно, це мільярди різних елементів. Кіно, кажуть, поєднує в собі 7 мистецтв. Це дуже наповнене середовище, воно не має заважати вам дивитись у інші сторони, якщо так диктує ідея. Кіно - це могутній, особливий, прекрасний засіб.
Чи є фільми, на які ви рівняєтесь?
Кожен має знайти свій власний спосіб вираження. Це не про копіювання. Але Годар, Феліні, Бергман були моїми героями. «Sunset Boulevard», «Rear Window», «8 ½»,«My Uncle» чи «Monsieur Hulot’s Holiday» Жака Таті, всі фільми Кубрика, всі фільми Феліні, напевно кожен фільм Бергмана - стільки чудових фільмів, які були для мене натхненням.
Чи могли ці фільми підсвідомо вплинути на ваші роботи? Хтось може сказати, що концепт вуайеризму у «Blue Velvet» був взятий з «Rear Window», наприклад.
Я не знаю, чи це правда. Кіно існує вже 110 чи більше років і неможливо зробити щось таке, що не буде посилатись на те, що вже було раніше. Для мене «Blue Velvet» це «Blue Velvet», а «Rear Window» це «Rear Window». Ви можете сказати, що «Sunset Boulevard» чи «Rear Window» підкинули мені ідею, але навіть якщо я їх люблю, чи надихаюсь ними, життя - це безкінечне кіно. Ідеї приходять завжди. Важко сказати, що тільки кіно підкидає ідеї. Це все і одразу. Мільярди ідей плавають навколо, вам тільки треба їх спіймати.
