~Любов не може бути гніллю~
Це все — брехня!
Любов не може бути гніллю.
Любов — це значить берегти
людину або квітку.
Любити — це не:
«Я сказав — люби».
Любов — це подих у душі,
який, немов та свічка, загорає
при зустрічі з коханою
або коханим.
Це перешкоди,
котрі долаєте удвох.
Буває так…
воно згасає —
і ти вже той,
ким бути не хотів.
Буває й навпаки —
воно горить!
Але, на жаль,
в моїй душі усе згоріло.
***
~Кохання — скарб?~
Кохання — скарб?
Для тих, хто вірить.
Мені б —
хоч мить,
аби сховатися
від себе.
Не сплю щоночі.
Тиша,
що блукає в темряві,
лягає поруч,
наче тінь.
Я не забуду ніколи —
як думки блукають
між рядками
тих чи інших справ,
як шукають вихід,
мов птахи у клітці.
І стає легше,
хоч би на одну
крихітну мить.
***
~Не вірить~
Він каже: «З тобою буду завжди…»
Та її не обманиш —
серце вже вміє
читати між рядків.
Від наївної дівчинки
залишилася тільки крига,
тонка, мов пам’ять,
але гостра,
як досвід.
Кажуть — підросла.
Та що з того,
коли почуття згасли,
дивлячись на стосунки інших,
особливо батьків,
які ходять поруч
і мовчать про своє.
Їй нікуди дітись —
вона тоне
у власному тумані,
і в тій імлі
стає
ніким.
***
~Кохання не завжди існує~
Кохання не завжди існує.
Існує крик, скандал, нерозуміння.
Допомогти людині?
Звісно ж,
у рамках розумного, звичайно.
Мовчати?
Не перестану я ніколи.
Мовчання — захист.
Ти хочеш бути в тиші,
тому мовчиш…
Мовчиш, тому що звик —
поганим будеш завжди, скрізь.
***
~Вірш~
Це не метафора ніяка,
А просто вірш, що ллється щиро,
І відчуття, що рвуться в вирій.
У паспорті вже не дитина,
А всередині — ще той малюк.
Та все ж його закриваєм,
Щоб світ не бачив цих всіх мук.
І плачем по ночам у тиші.
Або коли ніхто не бачить,
Або й узагалі душі
Закриваємо… щоб не кричати.
Але приходить час… і ось
Ти віднайдеш свою людину,
Чи подругу, чи когось,
Хто зрозуміє без причини.
Чи хлопця, або просто так
Звичайного кур’єра,
Щоб знов відчути серця такт,
Щоб не тримати біль за сквером.
Ти можеш бути, як дитина,
Без страху, сорому й тривог.
Він заведе тебе за ріг,
Зітре всі сльози поміж строк.
Скине каптур із твого лиця,
Щоб світ бачив справжнє сяйво,
Обійме міцно, без кінця,
І ти нарешті знову зайвим
Не будеш у своїх думках,
Не будеш тінню, без страху
Йти у житті без зайвих масок…
+
