Як я бачу проблему постійного задіяння та чому нам потрібно навмисно сповільнитись
Проблема швидкого суспільства. Біжи або помри
Постійна музика в вухах, швидкий контент, кліпове мислення, неможливість довго фокусуватись на одній справі та втрата думок, які вилітають з голови. Це все феномени з якими ми стикаємось щодня, і які були достатньо невідомими ще років 10 тому. Ця проблема також пов’язане з темою мого попереднього допису, про щурячі перегони.
Викладач, який читав нам соціологію одного разу порівняв наше суспільство з швидкісним потягом який рано чи пізно вріжеться в стіну, не пам’ятаю до чого він це прив’язував, але я тепер розумію цю метафору, чи як це назвати.
Поспостерігайте, люди постійно кудись спішать та нікуди не встигають. Якщо подумати про історію розвитку економіки, то ЧАС став цінністю не так вже і давно. Можливо в 16 столітті, коли починався капіталізм, але я можу з впевненістю сказати що ця валюта стала важливою десь в 19 столітті, після Промислової революції. Коли люди почали працювати “від дзвінка до дзвінка” та позмінно. Ось тоді швидкісний потяг і запустився. Ні, я не говорю що промисловий переворот це негативна подія в історії.
Точніше, час почав бути важливим для матеріального становища людини коли вона почала продавати свій час комусь в обмін на платню. Бо до цих всіх подій людина займалась ремеслом та створювала вироби, і власне вони приносили їй прибуток. Це трішки інакше , на мою думку.
Час став основною валютою у сьогоднішньому суспільтві та ми всі хочемо його витрати з максимальною користю. У доіндустріальному суспільстві люди не дуже думали про те яка година, скільки у них там якогось часу на певну справу і так далі. Було лише поняття світлового дня коли можна виконувати більшу частину робіт, які тоді проводились на вулиці.
А коли людина лежить на передстмертному ложі вона починає думати над тим, що вона цей дорогоцінний ресурс витрачала не на те, що вона б дійсно цінувала в ті останні моменти.
Через те що гроші стали основною цінністю, а час ми обмінюємо на гроші, то його залишається мало для тих речей які приносять радість від життя у людському тілі
Час, продуктивність та робота
Так, цей пост є уявною третьою частиною до дописів про продуктивність та працю не на свої мрії. Нестача часу є сильно пов’язаною з нав’язаною продуктивністю через наступну річ: людина колись мала своє ремесло та галузь, а зараз стала багатофункціональною машиною. Цю тезу вигадав не я, але я її розвину у себе. Щоб було зрозуміло, аналогія теж зараз буде максимально наближеною до сучасності. Була колись друкарська машинка, тобто сьогоднішній комп. Людина яка працювала за цим пристроєм виконувала тільки одну задачу - писала різні слова і мала робити листочки з текстом певного змістового навантаження. Все. Сьогодні людина яка працює за ПК виконує далеко не одну задачу та працює не з однією програмою.
Писати стало легше, генерувати текст також тепер можливо. Та навіть писаний текст вже може своє віджити та не є популярним, бо йому є альтернативи: відео та озвучення. А великий попит на аудіокниги також є наслідком того що люди хочуть поєднувати приємну книгу з роботою або іншим. Бо в них не вистачить часу, блін, на неї якщо вони так не будуть робити. Та і дійсно, паралельне виконання декількох завдань стало для нас звичайною справою. А “Багатозадачність” новим пунктом у резюме. Сам таке писав.
Та і сама ж ця багатозадачність нас втомлює. Коли ти пишеш пост та слухаєш важку музику, то твій мозок повинен обробляти два стимули різної складності. Людина стала багатофункціональною та завдяки технологіям може робити багато чогось за той самий проміжок часу, який раніше використовували для одного завдання. Але це нас не врятувало. Нам і досі потрібно сидіти на роботі по 8 годин, робити все підряд та квапитись та навіть не встигати. І дехто ще повинен допрацьовувати задачі вдома. Я вам співчуваю.
Ну розваг зараз дійсно стало більше і вони різноманітні. Хочеться всі встигнути. Так, і таке є, це також наш час:
Соціальні мережі безкоштовні, але вони коштують твого часу
Я знову трішкки поліз не в той степ в який хотів, оскільки є багато болючих речей для мене.
Ніколи не спіши
Це вже більше послання для та мораль. Згадайте про своїх бабусів та дідусів які були у селі. Якщо були, я також ще додатково можу подумати про свого батька.
Ці люди ніколи не спішили. У них була робота на день і вони її робили відповідно до своїх сил та можливостей. Могли посидіти, без телефонів та навантаження, хтось неспішно курив. Люди просто жили в моменті та не думали про те щоб спішити або про можливість не встигнути.
Не носились по робочому місці, не знали слова “дедалйн”. Я ніколи не бачив щоб якийсь дідусь кудись спішив. Та і в старих фільмах вони квапились тільки щоб врятувати життя своє або близького. Ну там на потяг або до дівчини) Але ніхто не спішив жити та працювати
Коли продуктивність праці стала для нас важливим аспектом та чимось чим ми повинні пишатись, ми захотіли і жити, і працювати, і музику слухати і читати бла бла бла. Не берись за все, бо нічого не встигнеш.
Ми повинні думати, давати собі час на це. Дивитись фільми, слухати музику. Якщо щось робити, то робити тільки це. Ми не можемо розірватись, бо такий стиль життя як зараз нас виснажує.
Швидкочитання, швидкодумання. Та насолодись ти книгою, і так всі не прочитаєш за життя. Це я собі :):)):):
Для хлопців
Ніколи не показуй що ти чогось не встигаєш. Ти не можеш кудись прибігати запиханий та з галстуком оберненим навколо шиї. Чоловік який спішить та не встигає виглядає тупо. Це чоловік нерозважливий та недалекоглядний, це невпевненість. Роби все повільно, чітко і вчасно.
Чоловіку не личить квапливість. Подумай про це та уяви себе збоку.
Peace
Можете ще зацінити відік:
