Людям нав’язали багато маркерів та схем, шаблонів, та вони почали утримувати дисципліну та гнатись за цілями, які їм нецікаві;
Введення
Сучасну людину можуть судити за цифрами: гроші, години роботи, час в телефоні, кількість тренувань в тиждень, скільки калорій вона з’їдає за день. Якісь цифри, нехай вони навіть є об’єктивними можуть дати привід іншій людині скласти про вас враження. Чи є це нормальним? Я так не думаю.
Тенденція до підвищення продуктивності окремого індивіда є поганим рухом в сторону утотожнення чоловіка з роботом. Я можу припускати, маючи певні на це підстави що це є нам нав’язане. Економічні гіганти мріють про переведення своїх потужностей на гуманізованих роботів з вбудованим Gemini або ChatGPT, щоб він виробляв продукцію допоки у нього не вичерпається зарад та взяв маленький перекурчик на заміну батарейок. Це по-справжньому мрія всіх підприємців. А ще ці роботи повинні дешево продаватись та у масовому виробництві, щоб замінити шкіряних пошвидше.
Я ані на трішечки не маю на увазі що це погано, та що людські руки над конвеєром непотрібно замінювати на роботизовані клешні. Але я побоююсь що ж буде з людиною після цього.
Один чоловік прокоментував мій шортс, пишучи, що потрібно замість того щоб молоти язиком тяжко працювати. Я не знаю що на його думку є “важою працею”, але можу припустити що він з минулого покоління відносно мого. Важка праця у старших вимірюється лише чи ти приповз фізично виснажений додому, чи ні. Але не варто недооцінювати чужу працю та діяльність якою вони займаються. Я не поважаю діло кожного, але це не означає що мені потрібно це йому говорити чи привселюдно ставити під сумнів його спосіб життя.
Шаблон
Це є частиною моєї життєвої філософії, та допомагає мені впоратись з когнітивним дисонансом який я переживаю коли дивлюсь на інших людей, чий спосіб життя для мене далекий.
Всі ми знаємо що таке “звичайне життя”. Це життя робота-дім-пасивні розваги-сон-робота-пасха\водка-робота і далі. Або більш грубо: садік-школа-універ-робота 9\5-жінка_діти-працюю на пенсію+мрію вийти на пенсію-пенсія-смерть.
Я звісно не кажу що це погано, це просто норма до якої ніхто не докопується. І тому звертають увагу на тих хто хоче від норми відхилитись. Я чесно хочу щоб на мене звернули увагу, але я не ребел, просто такий стиль життя мені не підходить і я роблю все що можу щоб це зі мною не сталось, інакше я помру.
Вищеперечислена утопія є легким шляхом повсякдення, який не є поганий та з нього ніхто не може сміятись, бо як казали мені: “А хто живе інакше?”…
Праця на свою совість
Найбільше мене дивує те, що більшість людей не задається питанням “А чи живу я так, як я би міг жити?”. Я не живу у часи Ренесансу, але я точно переконаний, що людина сама себе недооцінює і підпорядковується більше як людина середньовічна. Відмінність у тому, що вона раніше не мала багато життєвих стежок через суспільні стани. Зараз суспільних станів немає, і кожен може “вискочити”. При неймовірних можливостях розірвати прокляте коло — ми прагнем до життя середнього класу.
Людина не ставить собі таких питань тому, що совість її не мучить. Крапка. Людина буде відчувати тягар проґавлених можливостей лише перед своєю смертю, перед лицем дами з косою.
Я відчуваю тягар наперед — якщо я не зроблю все що мені під силу для того щоб вискочити — я не витримаю цього тягаря. Я боюсь померти нормальним, НАВІТЬ ПРИ ТОМУ ЩО Я ЧАСТИНА МАСИ. Я бажаю померти, вважаючи себе митцем, що спробував реалізувати себе. Я не бажаю помирати з тягарем невикористаних можливостей та думати про невідоме, задавати собі питання “А що якби я?”.
Я розумію і нікого не засуджую, але “важка праця” дуже не конкретне поняття, бо важка праця це боротьба з самим собою заради чогось. І моя совість не вгамується лише тим, що я або моя сім’я не голодує, та тим що я відпрацював свою зміну і заслужив на дозвілля або хоббі, час на які у мене забирає робота.
peace
TT: https://www.tiktok.com/@anthonycloudd
YT: https://www.youtube.com/@anthonycloud33/videos
TG: https://t.me/cloudanthony
