Жахлива реальність сучасності;
Мої слова, які я написав одному автору, перекладено з англійської:
“Мої думки останніми днями такі: «Чоловіче, тобі 21, а ти нічого не маєш, час помирати, ти запізнився», а потім «Чоловіче, тобі 21, а в соціальних мережах показують мільйонерів у 20. Чи має це значення? Тобі лише 21...».
У вас бувають такі думки, як у мене?
Я випив 3 кави, не мастурбую, не маю залежностей (від речовин), харчуюся здоровою їжею, сьогодні зняв відео, але я не задоволений ним. Просто п'ю каву, щоб трохи підняти настрій, щоб не заснути, бо я втомлений після тренажерного залу. Блядь, іноді я просто не розумію, чому 21-річний чоловік може думати про смерть. Що відбувається в цьому світі. Я в основному самотній, але у мене немає соціальної тривоги, і коли я виходжу на вулицю, я почуваюся добре. Але друзів немає, я залишив все позаду. Звичайно, у моєму житті є романтична лінія, просто не можу протистояти біології чоловіка. Я також розумію, що оскільки мої батьки ставлять під питання майже всі мої рішення, які я приймаю самостійно, я просто хочу мати одну людину, з якою можна щиро поговорити. Я майже плачу, я зробив так багато поганих виборів протягом свого життя до цього моменту.
Поганий сон навіть без пізньої кави через тривоги і безнадії. Просто не хочу читати книги в ці моменти і не хочу соцмереж. Лежу на ліжку із закритими очима і думаю про своє життя, повне нісенітниць. І що більше, я живу в Україні, де йде війна, хлопці старші 25 років буквально ховаються в підвалах і не можуть вільно ходити вулицями, бо їх можуть схопити і відправити на поле бою. Здебільшого на вулиці немає дорослих щасливих чоловіків! Люди питають мене та інших хлопців до 23 років, чому ми не покидаємо країну, поки маємо таку можливість, і думають дурниці про хлопців, які залишаються в країні, бо тут неможливо легально заробляти на життя...”
Це реальність, друзі. Це все смішно на перший погляд, поки ти у цьому не перебуваєш та не думаєш про це. Таке враження що живеш в дурці, бо в дурці також, хоча ти можеш бути і здоровий — звідти немає виходу.
Наскільки ми довели самих себе в світі до ганебностей та поганого життя, що вже треба пояснювати людям як жити, та що треба “жити в моменті”.
Ми покоління, виховане тривожними матерями, які маючи достаток та можливість старались дати нам найкраще, але реальність пожартувала з нами злий жарт. Як добре, що можна втікнути на поле бою і померти хоча б з честю. Коли за волею Ісуса (бо я вже не знаю хто ще може вплинути на це) закінчиться війна — в нас буде найцікавіший період в історії країни. І найкривавіший період внутрішнього устрою. Думай-те: народити сина і виростити його — ще важче як вберегти донкку від поганих хлопців. Цей світ ніколи не був добрим, і Друга половина 20 століття були найкращими роками людства поки що. І скоро такого процвітання ще не буде. Нікому не потрібний ні я, ні люди які говорять прокинутись. Всі закриті в власній мушлі і вилазять з неї тільки на роботу з думками як би то скоріше в неї залізти назад, сука.
І навіть на Друкарні найпопулярнішим тегом є “політика”. По всій країні грає зомбоящик, а толку ніякого. Я не про політику, а про бездарність людей і нещасне суспільство. А в нещасті суспільства винувате воно саме: всі хочуть спокою та жиру, а працювати задля цього не хоче ніхто. І тільки постійні вздохи на вулицях і розмови про політику і які всі погані, навіть в твоєму ОСББ.
"Hard times create strong men, strong men create good times, good times create weak men, and weak men create hard times"
peace
