За барною стійкою незмінного місця наших зустрічей сиділо двоє: кремезний бородатий чоловік за сімдесят та хтось зі студентів Товариства (це було настільки давно, що історія вже й статі не пам'ятає). Поважний пан, як і слідує людям його категорії, пив простенький трав'яний чай, в той час як Студентство.. просто було Студентством. До чого ця зустріч взагалі? То був День студента та День філософії одночасно, і наш Філософ вирішив дізнатися, які ж знання мають учні цієї епохи.
– Любий друже, ти вже стільки вивчив, стільки іспитів склав твоїм вчителям, що, мабуть, і сенсу немає тобі говорити з такою старою та слабкою людиною, як я!
– Правильно підмітили, шановний пане Сократе, я багато чого знаю, - гигикнуло Студентство.
– Тоді чи не могла б твоя світла голова просвітити мою темну в деяких питаннях, що вже так багато років не дають мені спокою? Я впевнений, що ти-то легко мені все поясниш.
– Я Вам можу все розказати, абсолютно все.
– Ну тоді чи не міг би ти мені розтлумачити, скажімо, таку дилему, з якою я ознайомився у П'єра Беля: чи раціонально нав'язувати віру?
– Авжеж розкажу, шановний пане! Отже, слухайте.
І Сократ посміхнувся. Зараз в черговий раз він побудує маєвтичний діалог і допоможе дитині дійти до істини - все як і завжди, все як і має бути.
Студентство допило кавуновий сидр і почало говорити.
Дві години він і справді говорив про все. Буквально, абсолютно про все, окрім того, про що запитав Сократ. Говорив про сутність перепічки в пузатій хаті, зачепив філософію робота-пилососа від Самсунг, розтлумачив поняття буття самотньої шкарпетки, яка втратила свою другу самість в надрах гуртожицької пральної машини.
Формально Студентство не брехало: і справді говорить про все, але є один нюанс.
Сократ по-філософськи подивитися на бармена, а потім знову на Студентство.
– Клянусь собакою, ти абсолютно нічого не знаєш.
————————————————————————————————————
Що ж, вітаю всіх на сторінках часопису наукового товариства “Aureum Medium”! Нещодавно разом із нашим авторським колективом Ти, любий читачу, зміг поринути в етичні погляди Аристотеля, а стравою сьогоднішнього дня стане Сократ, тож сподіваюся, що цю страву подати я зумію теплою.
Читаючи книги, ми помітимо, що з-посеред тисяч імен, псевдонімів і титулів різних філософів “Сократ” стоїть серед найвідоміших. Якщо піти в McDonald's і спитати пересічних, що вони думають про цю людину, то кожен з них дасть якщо не обмежену відповідь або її відсутність, то якусь свою версію. І ось у нас вийдуть Десятки Сократів, а точніше сенсів якими наповнюють це слово. Сократ він же один, чи не так?
Сократ він усюди Сократ, проте в кожного з нас є свій маленький домашній атенський філософ. Та й не тільки у нас. По-своєму на Сократа дивився Ксенофонт та Платон, і по-своєму трактував Аристофан (Вас все ще не нудить від слова “Сократ”? Якщо ж ні, то я продовжу).
А проте Сократів декілька, і в той самий момент немає жодного; його просто немає, тьма віків і людських спогадів поглинула його. Він десь блукає безкраїм морем небуття, звідки нікому і нічому не вибратись, не дивлячись на величину першої літери в їхніх іменах. І ось до чого ми доходимо: якщо є декілька філософів, а точніше трактування того, як ми з вами їх сприймаємо, то мають бути й декілька думок, що живуть в головах більшості з нас. Вони ж бо як вірус: достатньо думку висловити авторитетній людині; не встигнеш і оком кліпнути, як це вже все народне надбання. Кожен її — думку цю — транслюватиме або ж обере думку повністю протилежну тій, намагаючись відділитися від "людського стада". Тоді це користі не принесе нікому. Ми просто ходитимемо від одного до іншого, від одних еґоїстичних “Я”, що стверджують істину сутність “Їх” думок, до інших не менш еґоїстичних “Я”, котрі дійшли у своїх проявленнях до того, що для них не стільки правда важлива, а бути не таким, як “сіра маса”. От і обиратиме він позицію максимально далеку від “Їхніх думок”, проте так само далеку і від істини. Якщо ви все ще це читаєте, ну то я вас вітаю! Ви заслужили приз, неоціненну винагороду - путівку у Грецію, щоправда, V століття до нашої ери.
Ми з вами йдемо шляхом Панафінеї, де немає ні шуму магістралей, ні заклопотаного медіабізнесмена, що розмовляє по телефону, поїдаючи свіжий хот-дог від кухаря, який ще недавно приїхав у країну із близького сходу, а побачивши кількість вуличних собак, вирішив реалізувати свою новітню бізнес-ідею. Немає шуму літаків, звуків вибухів ракет і того всього, що робить наш світ “Нашим”. Але ми йдемо.
Погляду нашому відкривається Акрополіс, бо зведений був на горі, й величається над усім Атенським полісом. Ми так збентежені, що й не помічаємо Вівтаря дванадцяти богів, проходимо повз, ніби його взагалі й не існує, тим самим створюючи злочин рівний тому, за що нас і життя лишити буде справедливо. Але це все не є важливим; ми тут гості, тому єдине, що має суть, це дивного вигляду дідок. В наш час про нього ходила б мова безхатька і місцевого божевільного, хоча і в самих Атенах слава ходила про нього подібного характеру. Є щось магічне у цьому сивому панові, котрий відкриває перед молодими людьми нові горизонти пізнання. Він вчить всіх охочих; один з найвідоміших філософів Еллади щодня приходить на Агору і навчає тут, на відстані простягнутої руки; той, хто зможе відкрити тобі "Тебе" і природу речей, що лежать поза твоїм “Я”. І ось цього чесного пана, котрий віддає всього себе на благо поліса, викликають на суд. Судитимуть його за те, що не визнає богів і замість них вводить якихось нових, та ще й молодь розбещує.
І от ми тут, посеред натовпу. Ще тиждень тому шанована людина стає противником натовпу; вони хочуть побачити його вигнання, вони хочуть побачити його смерть. Вирок винесено… кілька днів і цього аморального елемента не стане.
Ми прокрадаємось разом з його учнями до в'язниці, де тримають нашого героя. Ніколи б не подумав, що у цього 70-річного старця сил і мужності більше, ніж у його молодих учнів. Він до останнього залишається вірним своєму полісу та самому собі й робить те, що вважається правильним. Те, що створить нам Платона, а згодом і Аристотеля, кініків, стоїків, кіренаїків та й усю “західну” та “арабську” філософії. Він до останнього вірний ідеї, що “зазнавати кривд краще, ніж їх чинити”, адже тоді головне лишається при тобі, твоя душа все ще чиста і все ще не спаплюжена. Мученик, із крові якого виросте дерево філософії й плодитиме до наших часів, майже релігійний лідер, що ставить в центрі своєї новоствореної релігії любов до знань. Мученик, що знову воскрес у творах Платона, незрівнянного Платона, котрий передасть цього Сократа нам.
Цікаво правда? Цікаво те, що цей Сократ живе завдяки Платону. Він батько сократівського образу, що захищатиме свого вчителя від усіх. І ми, як філософи - поклонники Платона теж бачимо те саме.
А все-таки хтось може бачити в ньому маніпулятора-егоїста, зрадника, підривника державного порядку і нескінченного софіста і не соромитись наводити цитати його учнів і його критиків:
”Сократ. Тепер припустимо, що влада знаходиться в руках тирана, лютого та неосвіченого, а в тому ж місті живе людина набагато краще, — тиран, звісно, стане її боятися і ніколи не зможе щиро з нею потоваришувати?”
І тоді додадуть іншу цитату з іншого твору, на цей раз Ксенофонта:
”Коли Тридцять стратили масу громадян, причому не гірших, і багатьох підбурювали до протизаконних дій, Сократ одного разу сказав: «Дивно було б, мені здається, якби людина, ставши пастухом стада корів і зменшуючи кількість і якість корів, не визнавала себе поганим пастухом; але ще дивніше, що людина, ставши правителем держави та зменшуючи кількість і якість громадян, не соромиться цього і вважає себе поганим правителем держави». Коли Критію та Хариклу донесли про це, вони викликали Сократа, показали йому закон та заборонили розмовляти з молодими людьми.”
А те, як він керує молодими людьми, починає грати зовсім новими барвами; він буквально управляє ними, кажучи, що заважати іншим — це нормально, і ніхто ніколи не має бути в спокої. Його друзі придумують байки про те, що він — наймудріший із людей. Наче це слова самої Дельфійської Піфії, значить це беззаперечна правда, а він наче б і радий потонути у своїй славі. Каже:
"Я знаю, що нічого не знаю…",
– і це підриває голови його учнів, вони ним захоплюються! Звук овацій, жінки, чоловіки, діти – всі в екстазі, всі захоплені глибиною й проникливістю його слів.
Прокиньтесь! Скільки можна ділити світ на чорне і біле? Адже він набагато більший, набагато цікавіший за це, той ваш світ. І допоки ми будемо ділити Сократа (живу людину, між іншим) на Мученика, Генія, Ідіота чи Маніпулятора, ми зайдемо в нікуди, адже це все мало свої підстави й має дрібку правди у своєму корінні. Ми говоримо про людину, а пізнати себе — це не виконана задача для нас самих. Сократа ніколи й не існувало, допоки ми визнаємо, що світу ідей не існує. Сократа ніколи не існувало, повторю це ще раз: Сократа ніколи не існувало! В цьому образі ми вміщаємо все те, що ми хочемо побачити. Його трактування — це результат нашого нікчемного життя. Однак правда в кожній з версій є: він дійсно Геній, він дійсно Мученик, він дійсно Маніпулятор, і, як би це смішно не звучало, враховуючи давньогрецький контекст, - він Ідіот.
Сократ, людина що відійшла від загальноприйнятих суспільних норм та ідеалів, проте зосталась їх поборником. Це людина, що в першу чергу ставила питання, і в першу чергу собі, а тоді вже навколишнім. І, хоч він і був софістом (чи ким завгодно), єдине, що про нього можна стверджувати, це факт міцних ідеалів, за які ця людина не боялась померти. Нас притягують сильні особистості, а силу Сократа не можуть осягнути й по сей день.
Не хочу давати остаточну відповідь на питання “Хто такий Сократ?”, "Навіщо він робив те, що робив?" — не в моїх повноваженнях це робити. Відповідь має дати кожен сам, вона ж і цінною буде лише для тебе, але пам'ятай, що правда тонша від павутини та гірка, як добре настояний кефір, якщо вона взагалі є. І не забувай, що у кожного довкола тебе може бути своя правда, дослухайся до них, адже тут у суперечці, поставивши питання, може народитись істина, а це головне з того, чого нас вчить батько філософії.
– Раджу перейти за посиланням на сайт, де ви зможете завантажити “Діалоги” Платона з перевіреного нами джерела, щоб зрозуміти контекст сказаного і ширше розуміти фігуру критиків Сократа та як вони будують висновки:
https://chtyvo.org.ua/authors/Plato/Dialohy/
————————————————————————————————————
Автор: Геніальний Цвірко Євгеній
Редакторки: Смолін Ольга і Ведмеденко Катерина
Ілюстраторка: Мельник Єлизавета
