Врешті-решт, заклад, де Товариство познайомилось з Ніцше, Кафкою та Камю, стало улюбленим місцем зустрічей. Під час однієї з наступних зустрічей бармен Товариству натякнув, що якщо присісти за о-о-он той столик, подивитися в о-о-он той бік (а ще замовити о-о-оце грецьке напівсолодке), то можна побачити цікавих людей і почути їхні цікаві бесіди.
Так і зробили: замовили, повсідалися, прислухаємось.
-...один день чи короткий час ще не роблять людину щасливою або блаженною, - раптом голосно промовив чоловік до маленького хлопчика. Той, послухавши, поважно повторив слово в слово, чим викликав явне задоволення вчителя. Це були ніхто інші як сам Аристотель та маленький Сашко Македонський.
- Тоді як досягти істинного щастя, вчителю?
Ми нагострили вуха, дістали блокнотики та затихли. Слухаємо та запам’ятовуємо:
- Отже так, по-перше, щастя для кожного різне, мій повелителю…
Одним із головних філософів античності був Аристотель. Він залишив після себе багацько праць та цікавих думок, з якими ми хочемо поділитися. До практичних наук Аристотель відносив політику та етику. Сьогодні поговорим про кілька аспектів його етики.
Сфера людських відносин, проблема щастя, добра і зла впродовж цілих епох змушують людей замислюватися і шукати різні шляхи інтерпретації цих явищ.
За Аристотелем, уся діяльність людини спрямована на досягнення вищого добра, доброчесності та блага. Щоправда, благо для кожної людини може бути різне. Наприклад, хвора людина прагнутиме міцного здоров’я, бідна вважатиме найвищим благом багатство. Це вище благо є кінцевою метою всіх наших дій. Всі наші бажання спрямовані на досягнення щастя. За Аристотелем те щастя не має полягати в багатстві чи задоволенні, воно пов’язане з діяльністю людини, а саме: доброчесний спосіб життя, вміння відшуковувати добро і не впадати у крайнощі.
Аристотель висуває три способи життя:
Перший спосіб сповнений насолод. Це стосується більшості людей, або, цитуючи самого філософа, “людей вельми грубих”. Це люди, які вбачають благо у багатстві, матеріальних речах та насолоді.
Другий спосіб – державний; спосіб “Людей витончених і діяльних”, які прагнуть поваги та почестей.
Третій спосіб життя – споглядальний. Споглядальна діяльність, позбавлена матеріальних речей, є найкращою в розумінні Аристотеля.
Доброчесність набувається впродовж усього життя людини і залежить від поміркованого, обачливого життя. Говориться, власне, про “Aureum medium” (також уживається й такий варіант “Aurea mediocritas”) — “золоту середину”. Філософ наполягає на тому, що люди повинні дотримуватися правила золотої середини, іншими словами, уникати надмірностей чи нестачі. Наприклад, середина між боягузтвом і відважністю є мужність, між скупістю і марнотратством — щедрість, між сварливістю і підлабузництвом — дружелюбність.
Проте, щоб не втратити золоту середину, потрібно завжди виявляти зусилля, волю, контролювати свої вчинки. За Аристотелем, потрібно притримуватися певної гармонії. Як він каже: “Ми повинні стежити за тим, до чого ми самі схильні, адже за природою всі схильні до різного; дізнатися ж до чого можна по задоволенню й стражданню, що виникають у нас. І треба відтягнути самих себе у протилежний бік, тому що, далеко відводячи себе від гріха, ми досягнемо середини, що й роблять, наприклад, виправляючи кривизну дерев”.
Багато уваги Аристотель приділяє проблемі справедливості. Вона в Стагірита розглядається не тільки, як здатність людей робити справедливі вчинки, а й виступає як моральна чеснота, яка допомагає людям робити справедливі вчинки, враховуючи інтереси людей. Справедливість утримує людину у рамках законності і виражає певний душевний стан людини. Філософ ділить справедливість на урівнюючу і розподільчу.
Перша вимагає рівності і пропорційності у володінні благами, вона полягає у рівному обмінні, де кожна із сторін не зазнає втрат. Вона поширюється на правові та економічні відносини.
Друга ж справедливість ґрунтується на рівному розподілі за принципом гідності. Словом, найкраща людина та, яка чинить справедливо щодо інших.
Проблема дружби (куди ж без неї?)
Ніхто не захоче життя без друзів, навіть маючи всілякі інші блага (і не заперечуйте). Тільки друг у лиху хвилину стане пристановищем, а в щасливу радітиме більше за вас. За Аристотелем справжня дружба – це дружба доброчесних людей, які здатні любити одне одного.
Стагірит виявляє три види дружби: дружба-користь, дружба-насолода та благочестива дружба.
Дружба-користь та дружба-задоволення не є ні тривалими, ні справжніми, ні міцними, оскільки люди дружать не з людьми самими по собі, а з речами та емоціями, які можуть отримати. Така дружба є фальшивою. Відповідно, вона довго не протримається, якщо товариші більше не знаходять користі чи задоволення один від одного.
Благочестива дружба існує між подібними по доброчесності. Оскільки вони однаково бажають блага одне одному, ставляться по-справжньому одне до одного, а не через певні приховані обставини. Тут людина дружить не через користь, яку може дати інша, а через те, що та людина просто є (досить альтруїстично, чи не так?). Такій справжній, ідеальній дружбі не страшні ні час, ні відстань, ні наклепи один проти одного, оскільки це дружба чеснотливих людей. Фундаментом справжньої дружби повинні бути такі якості, як-от: розум, порядність, правдивість, чесність, розважливість. Тільки на такому фундаменті буде триматися вся дружба.
Узагальнюючи все вище сказане, пропонуємо поміркувати вам над тим, яка з видів дружби переважає у Вашому житті? Чи вважаєте Ви правило золотої середини практичним для сьогодення, бодай для себе?
Якщо хочете дізнатися більше, переходьте за посиланням і читайте працю Аристотеля, у якій й викладені основні етичні думки.
Авторка: Любов Лобойко
Редакторка: Катерина Ведмеденко
Ілюстраторка: Борисова Христина
