Мало хто у світі пропускає через культурну спадщину наслідки війни, як це роблять японці такий тривалий період часу. Японія заплатила дуже велику ціну за неправильні рішення влади під час Другої Світової війни. Апогеєм цих подій стало ядерне бомбардування Хірошіми та Нагасакі.
Рефлексія японців проявлялась в різних медійних сферах. Це стосується як постапокаліптичних літературних творів, так і жанру кайдзю, завдяки якому світ відкрив Ґодзіллу та інших монструозних створінь, які приносять людству лише руйнування.
Аніме Євангеліон вийшло в 1995, через 10 місяців після землетрусу в Кобе, яке вважається одним із найсильніших в історії Японії. Реакція японців на будь-яку зовнішню небезпеку це взірець для всього людства – вони завжди готові до найгіршого і це допомагає їм швидко згрупуватись. Аніме вдало демонструє цю готовніть, зображуючи пост-травматичний досвід людства, яке вже пережило велику катастрофу. Тривога, евакуація населення, миттєва готовність військових до захисту та еспериментальні шляхи вирішення проблеми, де можна знехтувати мораллю заради спасіння.
Євангеліон починається прямолінійно, не намагаючись пояснити глядачам, що коли чому і як. Підліток прибуває в Токіо-02 (старе Токіо давно вже зруйноване), на місто нападає невідомий монстр, армія не справляється, тому хлопчика садять у робота, щоб він наваляв чудовиську. Аніме могло б стати найтиповішою історію про роботів, завдяки яким людство перемагає невідоме зло, але якби так сталося, то ви би ніколи не чули про Євангеліон, не стали б свідками срачів про Рей та Аску, та і я би не став шукати причини писати про це.
Але Євангеліон – це троянський кінь, а Хідеакі Анно, можливо, такий самий геній, як і Хідео Коджіма. Бо Євангеліон заслуговує вивчення гуманітарними експертами і навіть через майже 28 років після премʼєри, глядачі задають питання до яких, можливо, ще не скоро знайдуть відповіді.
На відміну від реальності, де кровожерливі люди заради кровожерливих інтересів випускають в таких самих людей надзвукові ракети, а природні явища трапляються суто через фізичні процеси, катастрофа Євангеліона несе за собою комплексні наслідки, повʼязані напряму з потойбіччям.
Одним з найцікавіших аспектів Євангеліона є дослідження релігійних та філософських концепцій. Серіал значною мірою спирається на юдео-християнську міфологію, буддистську філософію та фрейдистську психологію, щоб створити складний і спонукаючий до роздумів наратив. Аніме активно використовує християнські концепції, наприклад Ангелів, які зображені в аніме, як головна загроза людства. Єдиний шанс на порятунок – величезні мехи Євангеліон, які походять від слова «євангеліє» – в грецькій мові це буквально означає «гарна новина».
Ідея перетворення Ангелів в безжалісне зло суперечить тому конструкту на якому була вихована сучасна цивілізація. Але і тут не все так просто, бо Анно комбінує ці анти-конструкти з такими речами, як буддистський анатман, який заперечує існування індивідуальних душ.
Але ці важкі теми тут не головне. Незважаючи на закручений глобальний сюжет та виділене капсом НЕВІДОМЕ, що чекає на героїв аніме в самому кінці, найбільша увага тут приділяється досить життєвим проблемам, бо люди залишаються людьми навіть на порозі апокаліпсису. Тут демонструється тема пост-травматичного досвіду: рудоволоса Аска – це типаж проблемного підлітка, але її поведінка та страх зблизитись з кимось іншим росте з трагічних подій з її дитинства. Або взяти Сіндзі, замкнутого хлопця, якому важко вийти зі стану ізоляції.
Неможливість героїв остаточно зблизитись – це так звана «Hedgehog's dilemma», яку вивели Шопенгауер та Фрейд. Сіндзі та Аска відчувають біль коли зближаються, як і їжаки, коли намагаються зігрітися один з одним, але і на відстані їм некомфортно, бо людині потрібна людина. Діти, як головні герої, це інструмент для емоційного хаосу. Їх почуття можуть бути дикими і ця неприборканність допомогає витягути нарратив під відповідним кутом. Завдяки цьому зʼявляються шокуючі чи навіть скандальні сцени (див. hospital scene)
Зайвий інфантилізм дозволяє грати на контрасті, проводячи чітку межу між безтурботною шкільною рутиною та екзистенційними питаннями, які турбують героїв серіалу. Так само спів цикад та сцени з теплим промінням сідаючого сонця легко замінюються катастрофою і появою нового Ангела.
На цьому Анно не зупиняється. Єва відсилається до Філіпа Діка і питання свідомості штучно створених людей, руйнуючи барʼєр між технологічним та духовним. А ближче до кінця, аніме в традиціях самого Данте, зазирає на саме дно пекла. Ще одна літературна алюзія повʼязана з безсмертною класикою Шекспіра – Гамлетом. Сіндзі дуже схожий на головного героя пʼєси, бо вони обидва – невпевнені в собі молоді люди з високим рівнем рефлексії та самоаналізу, які при цьому змушені діяти, бо мають перед собою так звані обовʼязки.
Але більше всього (окрім Святого Письма) на Євангеліон вплинули роботи Фрейда та Ніцше. Згідно фрейдівським концепціям, Сіндзі це так зване «Воно»: інстинктивні прагнення, емоції та бажання. Рей – «Супер-Еґо», наш внутрішній цензор та моралізатор, який замикає людину в рамки. Якщо Фрейд це більше про локальні проявлення характеру різних героїв, як, наприклад, едіпів комплекс у Сіндзі, то Ніцше – про глобальне. Тут і про індивідуалізм, і про концепцію надлюдини, яка перевершить homo sapiens, і авжеш про трактування вічного повернення Всесвіту.
Всі ці речі роблять Євангеліон особливим аніме, яке неможливо розглядати просто як серіал про битви роботів з монстрами. Це дуже депресивна робота, яка жонглюватиме емоціями глядача, намагаючись викликати ваші найпотаємніші емоції з глибини підсвідомості.
Якщо закрити очі на багатошаровість нарративу і спробувати розглянути Єву, як анімаційну роботу, то важко буде помітити щось специфічне для жанру. Навпаки, оригінальне аніме місцяме виглядає бюджетно: тут повторюються кадри і спрощується анімація. Хоча грошей у Анно було немало. Відносно високий бюджет дуже неправильно розподіляли, через що анімація в деяких серіях виглядала краще, ніж в інших. Більше всього це вплинуло на фінальний епізод, який не відчувається як "та сама" кульмінація і виглядає досить абстрактно в контексті всього сезону.
Через це Хідеакі Анно довелось ще двічі дописувати та переписувати Єву. Після завершення аніме вийшло те, що мало би стати справжнім фіналом – The End of Evangelion. А з 2007 по 2021 вийшло чотири окремих роботи із серії Rebuild of Evangelion – по суті це ремейки з оновленним сюжетом.
Але було щось в оригінальному аніме, що підсвідомо захоплювало глядачів, навіть якщо ті не спішили розбирати заплутанний сюжет. Це робота зі звуком та актуальна по сьогоднішній день музика. Про культовість головної теми A Cruel Angel's Thesis ви знаєте і без мене.
В Єві використовувались специфічні звуки, щоб люди повірили в цей сеттинг. Звучання роботів складалось з синтетичного та живого аудіо, щоб ми навіть без підказок розуміли, що механічний гігант Eva має всередині щось схоже на душу. Механічні звуки в Єві викликають почуття дискомфорту, бо вони асоціюються зі станом тривожності. А ось звуки вічного літа (привіт, цикади), навпаки, заспокоюють та розслабляють. Є ще один звуковий інструмент, який активно використовується в аніме – тиша.
Мовчазні сцени в яких нічого не відбувається – це спосіб відобразити відстань між персонажами та розтягнути момент безтурботності перед черговою атакою ангелів. Це щось накшталт нейтралізатора смаку: очищення духовного фону задля порції нових емоцій.
Замість підсумку мені б хотілось сказати, що я вдячний Хідеакі Анно за те, що він зробив в Єві. Це мабуть сама незвична sci-fi/slice of life історія серед тих, що я бачив взагалі. Плюс, це ще й нетривіальний погляд на релігійний символізм, який захопить будь-якого агностика. Євангеліон може бути бридким, кріповим, шокуючим та одночасно нести в собі терапевтичний еффект, змушуючи задавати безліч питань як про світ головних героїв, так і про нашу власну реальність, де відповідей ще менше, ніж в цьому прекрасному аніме.
