з діркою від 5.45 у тім’яній частині черепу…
Вже після французької революції більшість з нас почали заявляти про власні базові права. Серед загальноприйнятих є там і такі базові, що на думку авторів деклараціїї на них навіть не варто звертати увагу. Мене ж найбільшне цікавить те як контрадиктивно сучасне суспільство продає нам права на тіло. Як так вийшло що одні й ті самі розривають горло кричучи Моє тіло моє діло, одночасно роблять все аби ми не скористалися загальнодоступним правом будьякої людинии – самогубстом.
Два цікавих аспекта атитюдів щодо самогубства у контесті права власності на тіла можна виділити з двохї головних токсичних рушіїв\руйнувачів Європи, а саме християнства та капіталізму.
Почнемо з християнства адже тут все доволі прозаїчно. Християнство вважає самогубство найбільшим гріхом. Ми всі були створення за волею та подобою Божою і лише Він має право вирішувати коли і як ми помремо, Ультимативне право на вирішування власної долі у цьому випадку не рахуються за вибір як такий, Найближче до цього субтильного сюжету хритиянство підходить лише у ситуації ритуального саморуйнування голодування чи мутилцяціх повинні піднести нам ближче до Христа, відтворюючи його страждання. Страждати це імітувати Христа, смерть такою бути не може. Ключовим тут є саме імітування бо бажання бути Христом нас ні до чого не приведе, ми не воскресннемо та й взагалі це богохульство. Складається враження що це принцип найбільш притаманний саме суворому богу старого заповіту, імітуй, але не бери на себе надто багато.
Інші прояви права власності на своє ж тіло а саме вборти християнство теж не визнає. Того й маємо що з тілом ми можемо робити тільки те що вославляє Христа а душу за моральним обов’язком повинні віддати вірі, так а що тоді залишаєть нам?
Якщо ж ми хочемо розібратись у капіталізмі підходити треба з іншого боку. Згадймо практичну точку самогубства як ускладнює бюрократичні процесси притаманні капіталізму сьогодення. Заміна кадрів і тд.
З іншого ж боку суспільтсво настільки глибоко впихує у тебе ідеали капіталу що в певний момент ти стаєш частиню амальгаму що не існує як окрема одиниця. Ідея відділення чи насильної і безповортньої сепарації виклакає обурення та страх. Самогубство тоді ж універсальна свобода та рекламація права на посмертну самоідентифікацію. Пропагація книжок поможи-собі-сам направлених на покращення дійсного стану населення і на змазування коліщаток капіталу де індивіду що скоює самогубство виступає ні чим іншим як піском. У системі що визначає важливість та доцільність осбини лише за тим що вона виготовлює чи які послуги надає, самогубство а тобто цільова відмова від споживання і продукції дорівнює жахливій зраді.
Тут можна було б і провести паралелі між капіталізмом та християнством, де що в одному що в іншому жива одиниці повинна принести в жертву себе, своє тіло та розум задля абстрактного нулю та мізернох можливості відчути себе обраним.
Цікавість самогубства для мене полягає у тому що це опція що є доступною більшості за будь-яких обставин. Ти завжди можеш зморити сбе голодом чи інше, забираючи право на смерть ми одночасно забираємо прова на своду в її найбліьш метафізичному понятті.я Якщо ми звичайно приймаємо смерть як ліберацію ввід усього мирського, виражаючись у христичнський термінах. Тут можна згадати Жижека та його символічний обмін, який він репрезентує через приклад японський компанії де працівники мають 40 днів відпустки але від них очікується не використовувати усі дні. Цей договір не є у контракті так само як він і не є усним, це просто ніколи не прговорена домовленість. Вибір скоїти самогубство завжди був є і буде в цьому плані він завжди актульний, питання у тому що від нас очікують шикати інший вихід. Після якого дві сторони задоволені, твій роботодавець і священник бо ти не дискредитуєш їх структур і ти сам тому що зробив « правильний » вибір.
Деякі запитатю а чого ж ти тут розпинаєшся замість того щоб вісіти під люстрою? І це питання звичано має право на існування, відповідь на нього доволі легка.
Хто відспівує мерців на хуторі коли піп повісився?
Пси.
