Ще з тих часів коли я вкрала взяту мамою у колеги книжку Паланіка. Мене завжди бентежило одне питання: Чому ж люди читають про гидоту?
І мене завжди приваблювало щось дивне незвичне та невідоме, походження цього потягу просте і найкраще подане Робертом Грейвсом «чоловіка притягує більше не гарне, а невідоме»[1]. Однак бажання читати про усі можливі рідини людського організму ніяк не входило у мої плани. Та все ж якби цього не сталося ви, мої кохані читачі, не читали б цього довгочиту.
Мої стосунки з Генрі Чарлзем Буковскі такі ж самі як і його стосунки з жінками, непостійні недовготривалі незрозумілі. Наше перше знайомство розпочалося зі збірки «Нотатки старого козла». Молода та наївна я хотіла компенсувати сіру буденність власного життя такою ж буденністю Генрі Чинаскі, але з більшим вмістом алкоголю. Короткі не пов’язані між собою історії та брудна вульгарна мова стали подихом свіжого повітря. Ого, та це теж вважається класичною літературою! А так можна було?
Буковскі показав мені той бік житя про який я чула лише з оповідок більш зрілих однокласників. Секс алкоголь та повії, описи насилля та бідності ( не класичної бідності à la ваш типовий клас української літератури) вразили юну мене до глибину душі. Це був абсолютно інший світ, сповнений усього того з чим я у силу віку не мала досвіду. І мене він тягнув до себе так само як хлопців-розбишак тягне до сірників, яскраве світло може освітити шлях чи обпекти. Навіть сцени сімейного насилля здавались мені цікавими хай навіть якими жорстокими вони не були.
А потім зі мною сталися «Жінки». Знаю, сама напросилась. Я не чекала від цієї книги якихось веселкових історій про кохання, але і до опису сексу з людьми з вадами розвитку була не готова. Романтизація швидко вивітрилась коли я поставила себе на місце тих жінок про яких він писав. І чи то моя впертість чи може отой вище описаний потяг все ж змусили мене закінчити книгу. До гидкого у цьому випадку мене тягнуло бажання побачити себе як жінку під кутом чоловічого ока. Я побачила те що хотіла ба навіть більше того.
До Буковскі я ще повернуся бо він для мене як був так залишився уособленням іншого боку Америки 70-их. Більше того він приваблював і приваблює до себе цинік розчарованих у транзакційності людських стосунків та отаких юних та наївних як я, що знаходять у ньому віконце у незвіданий світ жорсткого життя. Нам подобається читати чи бачите гидке тому, що у буденному житті ми з ним не стикаємось. Це збуджує якийсь запилений нейрон що змушує нас скривитись і подивитись на своє становище як на нову цукерку. Стиль написання у Буковскі простий і реалістичний. Член це член, метафор годі і шукати, але саме цим він і заворожує. Ніяких прикрас лише люди що блюють, сцють, займаються сексом та пишуть про це у своїх книжках. На когось спрацьовує фактор шоку, комусь це нагадує про його підліткові посиденькі на якихось мутних хатах як і більшістю літературу тут усе дуже індивідуально.
Але коли до письменника звертаються на за красномовством і не за захопливим історіями саме тоді ти знаєш що він переживе тих хто на перо покладається більше ніж на душу.
[1] Я, Клавдій
Підіть мій телеграм канал чекніть чи що, шо ви як не рідні @cyber_nephilim1
