Найважче на шляху до розкриття глибоко захованого потенціалу – це вийти з ролі жертви.
Але “вийти” без примусу, тиску та засудження. Жертвами не народжуються, ними стають з різних причин. Варто пам’ятати, що за терміном “жертва” завжди стоїть людина, що втратила силу, волю, віру та надію. Це складний та багаторівневий механізм сприйняття себе та дійсності, на мою думку. Тому засудження в цьому випадку нічим не зарадить, а скоріше лише посилить фрустрацію.
Але при тому, роль жертви є невіддільною частиною ролі агресора. Це завжди палиця на два кінці. Ролі легко перетікають одна в одну. Тому це пояснює, чому жертовні люди можуть дратувати своєю поведінкою, здаватися нам слабкими чи токсичними, але засудження або намагання виховувати таких людей – погана стратегія. Яка гарна? Залежить від контексту. Інколи достатньо обірвати ланцюг емоційної прив’язаності, призупинити спілкування, дистанціюватися, прорефлексувати та зосередитися на власному добробуті. А інколи обставини диктують нам свої правила, де універсальні поради вже не можуть похизуватися своєю ефективністю.
Якийсь час назад мені було занадто відразливо усвідомлювати власну жертовність. Тому я відмовлявся визнавати, що маю тенденцію періодично перекладати відповідальність на інших та надовго провалюватися в безодню розпачу та страждання.
Спустися у безодню завжди легше, ніж потім вилізти звідти.
Мені довелося усвідомити, що в ролі жертви знаходжу для себе вторинні вигоди, поки вдається отримувати від людей певний обсяг уваги та співчуття. А отже, страждання стає звичним. Настільки звичним, що ти дійсно починаєш вірити у власну неспроможність оцінювати реальність, розв'язувати проблеми, рухатись вперед. І шукаєш цієї впевненості деінде. В моєму випадку, дуже часто шукаю схвалення зі сторони. Бажаю, щоб інші показували та розказували мені, за що насправді маю себе любити та поважати. І це стало проблемою. Неможливо відчувати стабільну впевненість у собі, спираючись лише на зовнішні фактори. Бо вони є динамічними та швидкоплинними, тобто, ненадійними.
Взагалі, підняти цю тему мене змотивував персонаж. Попри свою емоційну вразливість, сплутаність та неоднозначність, він демонструє величезну силу особистості.
Подумав про те, що не дозволяю собі проявитись так, як бажаю та відчуваю. І це змушує мене поводитися жертовно, шукаючи підтвердження та схвалення зі сторони, прив’язуючись до більш впевнених та сильних людей, які б оцінювали мене (та й не тільки).
Ніяк не можу сформулювати підсумок довгочиту. Тому залишаю кінцівку відкритою.
