Чесно кажучи, переживав потрапити у подібну ситуацію, хоча легко можна було запобігти цьому. Це як самовтілюване пророцтво, коли ти робиш все можливе, щоб передбачуване не сталося, але лише завдяки цим крокам передбачуване здійснюється.
Загалом трошки соромно за цю ситуацію. Дійсно виглядає дивно й неприємно. Хоча, зрештою, мої вчинки мають своє пояснення. І ці вчинки робляться на певному підґрунті. Тобто, це є проблемна зона пов’язана з відчуттям недовіри. Немає в мене відчуття, що мої особисті прояви будуть адекватно сприйматися близьким оточенням. Оскільки такий контекст присутній всередині сім’ї. Дуже часто приховую від родичів своє соціальне життя, оскільки не хочу відчувати на себе їх вплив, не хочу відчувати контроль, засудження чи висміювання. Мені простіше не мати подібних “глядачів”. Й через це така модель поведінки переходить і на інших людей, з якими спілкуюсь наживо. Тож, свідомо закриваю доступ до цієї своєї певної частини життя, щоб почуватися комфортніше. Щоб не доводилось надто довго роздумувати перш ніж писати свою думку, свої відчуття, ділитися творчістю і т.д. Але мені водночас соромно в моменти, коли люди випадково мене знаходять й розкривається сам факт того, що я приховав сторінку, обмежив доступ, не поділився, не показав, не розказав і т.д. Бо, напевно, це виглядає як безпідставна недовіра з мого боку й люди закономірно на це ображаються.
Треба комунікувати з людьми. Всі ці свої приколи пояснювати словами через рот. На що не завжди є сили, а ще часто банально тривожно як це буде сприйматися людьми.
Зараз ці моменти особливо поглибилися через певне емоційне відсторонення в спілкуванні. І виникло бажання уникати.
Тож відчуваю себе після ситуації мудаком, брехлом та поганим другом.