Hi sunt qui sequuntur Agnum quocumque ierit. Ось люди, які слідують за непорочним Агнцем, куди б Він не пішов.
Іван, син Зеведея, вихованець Ісуса, наслідник Діви, написав ці слова і їх зберіг для Церкви Христової на пам'ять про ту винагороду, якої удостоїв Господь третій чин Церкви, тобто Дівствеників, – нагородою цією є слідування за непорочним Ягням.
Контекст цього висловлювання Івана такий же, як коли він каже: і співали, як пісню нову перед престолом і перед чотирьома тваринами й старцями. І ніхто не міг навчитися пісні, окрім цих ста сорока чотирьох тисяч, викуплених від землі. Virgines enim sunt – бо це є Дівственики, ті, хто слідує за Агнцем, куди б Він не пішов. Ніхто не проспіває Господу хорову пісню і не воздасть хвалу, крім тих, хто прийшов до повноти Церкви, хто був вихований в цнотливости та чистоті, і викуплений ціною крови Христової. Це і означає слідувати за Ним: наслідувати Христа, виконуючи Закон і Євангеліє.
Поправді є дівственими, тому й каже Іван: Hi sunt qui sequuntur Agnum. Це ті, хто слідують за Христом, куди б Він не пішов.
Це і означає слідувати за Ягням; наслідувати Христа у виконанні Закону і Євангелія, земних речей не бажаючи, минучого не люблячи, нагороди уникати, світ зневажати, бути для всіх корисним, нікого не кривдити і не завдавати шкоди, спокуси зносити терпляче, гонителям пробачати; і щоби всяка хороша річ була зроблена на звеличення ім'я Господнього, а не задля імені власного. «Наслідуйте, каже мудрець, як непорочний Агнець в цнотливости плоти, так і незаплямоване тіло Сина Отця Небесного. Наслідуйте отже містичного агнця, Христа, в непорочности і в святости душевній, як Він сам сказав: живіть свято й чисто, каже Господь, адже я святий і невинний (левіт 2 44). Адже на що годиться непорочність тіла, якщо дух недосконалий і осквернений.
І багато святих і чеснотників сповнили заповідь непорочности, як сповнила її і свята діва, для якої відведено о цій порі року, Sancta Brigida, virgo Dei – свята Бригіта, діва Володаря Стихій.
По календах лютого християни вшановують її пам'ять.
Тут, отже, розповідається про деякі дива і чуда святої, а також генеалогія тілесна святої Бригіти, доньки Дубтаха, сина Демре, сина Бресала, з роду Еохайда Фінд Фуатнарта.
Цей Дубтах, отже, коли народилась свята Бригіта, купив рабиню Бройксех, дочку Далбронада з Дал Конхобар з півдня Брегії. Дубтах мав з нею зношення, і вона зачала його дитину. Ревність захопила дружину Дубтаха, і вона сказала йому: «Коли не продаси в далекі землі цю рабиню, і заберу своє віно й піду від тебе». Але Дубтах не бажав продавати рабиню.
Одного разу разом з нею в колісниці вони проїздили повз будинок чаклуна. Почувши торохкотіння колісниці, чаклун послав хлопчика подивитись, чия ж вона. Адже це був звук королівської колісниці. Хлопчик відповів: «Дубтах в ній». Чаклун пішов його зустріти і спитав, чия була жінка в колісниці. «Моя», відмовив Дубтах. Чаклуна ж звали Матґен, тому й місцина названа Росс Майтґен. Чаклун спитав, чи була вона вагітна. «Вона вагітна від мене», сказав Дубтах. Чаклун: «Дивовижна буде дитина, яка в її утробі, якої до того іще не було на землі». «Моя дружина, сказав Дубтах, приказує мені продати рабиню». Чаклун, маючи дар пророцтва, відказав: «Сім'я твоєї дружини буде служити сімені твоєї рабині, адже рабиня народить дочку гожу й яскраву, яка світитиме як сонце серед небесних зірок. Дубтах подякував за відповідь, адже до того не мав жодної дочки.
Тоді вони прийшли в їхній дім, і обидвоє дякували. Добре відома була любов Бога до цієї діви. Двоє священиків бритонських, Мел і Мелху, прийшли з Шотландії про неї звіщати і благословляти її. Дубтах привітав їх в себе, і рабиня прислужувала їм. Дружина ж сиділа засмучена. Священик Мел спитав, що її засмутило, а вона відповіла: «Бо Дубтах служницю любить більше, ніж мене». На що священик Мел сказав: «Правильно робить він, адже твоє сім'я буде служити сімені служниці, але її сім'я пригодиться твоєму сімені». Дружина розізлилась з цього. Тоді прийшов до дому Дубтаха поет Уі Мак Уайс зі збору дарів. Коли поет дізнався, від чого дружина зла, сказав: «Чи продаси мені рабиню?» «Продам, сказав Дубтах, бо треба». Єпископи ж сказали, щоб продав рабиню, але не дитину. Так і зробив. Поет пішов з рабинею, і вночі досягли його дому. Сталось так, що був там святий чоловік, який молився і благав Господа. Йому явилось полум’я і вогняний стовп звідти, де жила рабиня. Один чаклун з Тірконелля прийшов до того поета і купив працю рабині. Поет продав її, але не продав дитину у її лоні, і чаклун повів служницю додому.
Одного разу чаклун робив велике свято, і запросив короля Конелла; а саме був час королеві народжувати. Разом з королем прийшов і віщун, і друг царя спитав, коли пощастить королеві народити. Чаклун сказав: «Буде дитина народжена завтра на світанку, ні в домі, ні надворі, і перевищить всіх дітей Ірландії!» Час королеви ж прийшов до того, і її син був мертвий. Але на сході сонця, коли рабиня вийшла з хати з глеком молока в руці, то переступала через поріг, і одною ногою була в домі, іншою ж на вулиці, і народила дочку, святу Бригіту. Повитухи обмили дитя молоком, яке було в руках її матері. Це відповідало достоїнствам Бригіти, її якравости й блискучій цнотливости. Дівчинку одразу ж віднесли до мертвого сина королеви, і коли її дихання його торкнулось, він одразу ж ожив.
Чаклун пішов з рабинею і її дочкою в Коннот, бо її мати була з Коннота, але батько з Мюнстера.
Рабиня одного дня пішла доїти, а дівчинку лишила спати одну в домі. Сусіди побачили, що той будинок почав горіти, і один з язиків полум’я сягав від землі до небес. Коли вони прийшли рятувати будинок, пожежі вже не було, але дівчинка була, як вони сказали, сповнена благодати Святого Духа.
Іншого дня чаклун сидів десь зі служницею, і коров'ячий послід, який лежав перед дівчинкою, загорівся. Коли вони простягнули до нього руки, вогонь щез.
Якось спав чаклун, і бачить трьох святителів в сяючих шатах, які виливали олію на голову дівчинки (помазання, ймовірно, було частиною обряду хрещення, так само як і обряду підтвердження), і провели засим звичайний обряд хрещення. То були три ангели, і третій з них сказав чаклуну, що ім'я дівчинки було Sancta Brigida, тобто, Свята Бригіта. Чаклун прокинувся і розказав про побачене.
Ця свята діва, тобто Бригіта, була вигодувана такою ж їжею, як і всі її однолітки, але те, що давав чаклун, вона повертала назад. Він задумався над тим, чому дівчина так поводиться, і вирішив, що це через нечистоту та зіпсованість його їжі. Відтак він передав їй білу корову з червоними вухами, аби вона давала їй молоко, і доручив вірній жінці доїти ту корову. Цим молоком свята діва і харчувалася.
Ця свята діва росла, доки не стала служницею, і до чого би вона не торкалася, збільшувалося, і це було на славу Божу. Будь-які запаси їжі, які вона готувала, примножувалися. Вона дбала про овець, вказувала шлях сліпцям і годувала бідних.
Бригіта вирішила повернутися на батьківщину. Чаклун послав вісників до Дубтаха, щоб той забрав доньку, і вісники доклали Дубтаху всі чудеса і великі звершення дівчини. Тоді Дубтах прийшов, і чарівник гостинно його прийняв і повернув йому доньку.
Дубтах із Бригітою вирушили на свою землю, в провінцію Оффалі. І там Бригіта здійснила ще одне чудо: її годувальниця, що була в хворобі, послала святу Бригіту разом з іще однією дівчиною до дому чоловіка на ім'я Боетху попросити трохи елю. Але той відмовив, і тоді Бригіта наповнила глечик водою з колодязя, благословила її, і вода перетворилася на ель. Годувальниця, випивши його, одразу зцілилася. А коли Боетху зібрав бенкет, ні краплі елю в нього не знайшлось.
І так диво вчинила Бригіта: коли вона пасла свиней Дубтаха, два злодії викрали двох кабанів із стада. Вони перетнули рівнину, і Дубтах зустрів їх, і змусив заплатити за них Дубтах запитав Бригіту: «Чи гарно ти справляєшся зі свинями, дівчино?» Бригіта відповіла: «Полічи!» Дубтах перерахував, і жодної не бракувало.
Якось гості прийшли до Дубтахаі. Він розрізав свинячу окостину на п’ять частин і залишив їх Бригіті відварити. Аж нещасний голодний пес з’явився в неї в хаті, і, розчулена, Бригіта почастувала його однією частиною, а потім іще одною. Прийшов Дубтах і запитав: «Чи приготувала ти окостину? Чи всі шматки залишилися?» «Полічи», — сказала Бригіта. Дубтах порахував, і жодного не бракувало. Гості розповіли Дубтаху, що зробила Бригіта. «Безмежні, — сказав він, – чудеса цієї дівиці!» Гості не стали їсти, бо були недостойні, і роздали їжу біднякам.
Одного разу вірна жінка попросила Дубтаха дозволити Бригіті поїхати з нею на рівнину Ліффі, де збирався синод Ленстера. Одному святому чоловікові з того зібрання у видінні було відкрито, що до них прийде Діва Марія, і що прийде вона не з чоловіком. Наступного днята жінка з’явилась разом із Бригітою. І так вигукнув той, кому було видіння: «Ось це Марія, яку я бачив!» Тоді Бригіта благословила всіх присутніх в ім'я та на честь Марії. І з того часу її називали Марією Галу.
Одного разу Святий Дух вселив в Бригіту бажання побачити свою матір, яка була рабиня, але батько не хотів її відпускати, і Бригіта пішла супроти його волі. Мати зраділа приходу доньки, і була вона виснажена і хвора від праці. Бригіта взялась помагати матері з маслом. Першу частину масла вона розділила на дванадцять на честь дванадцятьох апостолів Творця, а тринадцяту, найбільшу, іще лишила на честь Ісуса Христа, і віддала всі тринадцять біднякам. І здивувались пастухи, які працювали в чаклуна, що Бригіта роздала масло. Бригіта ж відповіла: «Христос з дванадцятьма апостолами проповідували людям світу. В Його ім’я я годую бідних досита, бо Христос присутній в кожному бідному християнині».
Возничий (пастух), прийшов до чаклуна, і чаклун і жінка його спитали: «Чи добре дівиця впоралась з маслом?» Той не смів навіть за відсутности її на неї скаржитись. І взяв возничий великого кошика, на вісім кулаків висотою, і каже Бригіті: «Чаклун прийде з дружиною наповнити кошик маслом з молока». І от вони прийшли, і побачили, що вгодовані корови, і Бригіта привітала їх і подала їсти. Жінка чаклуна сказала: «Ми прийшли дізнатись, що ти зробила з тобі довіреним. Що в тебе з масла?» В неї не було нічого, крім порції і іще половини порції. Спершу вона винесла половинку. Чаклунова жінка розсміялась: «Оцим-то шматочком ми і наповнимо наш кошик!» Бригіта: «Наповніть же, і Бог наповнить» Знову й знов вона заходила на кухню, виносячи щоразу ту саму половинку, адже Господь не бажав осоромити її, і таким чином весь кошик наповнився. А ось те, що вона повторювала, заходячи до кухні:
О мій Принце, о мій Боже
Що речі всі робити можеш,
Благослови, Боже, не гнівися,
Своєю кухню сю правицею!
На кухні на моїй,
На кухні Бога світлого,
Що мій Король благословляє,
На оцій кухні масло не зникає.
Хай прийде Марії син, мій Друг,
Благословить нехай Він кухню сю!
Принц цього світу до кінців,
Нехай в нас буде достаток з Ним!
Побачивши це диво, чаклун з жінкою благословили Господа, тому сказав чаклун Бригіті: «І масло, і корову, яку ти доїла, я пропоную тобі. Не мусиш ти бути мені служницею, але служити Господу» Бригіта: «Візьми корову, відпусти мою мати». А він їй відповів: «Не лише мати твою відпущу, вле й корову віддам, і все, що попросиш, зроблю». Потому Бригіта віддала корову бідним, а чаклун охрестився і був вірним Господу, і відтоді всюди супроводжував Бригіту.
Бригіта з матір’ю прийшли до Дубтаха. Разом з жінкою Дубтах задумав продати святу Бригіту в рабство, бо Дубтах не хотів, щоб роздавали його стада і багатство, а Бригіта це і робила. І відправився Дубтах разом з нею в колісниці, і сказав їй: «Не з доброї нагоди везуть тебе в колісниці, але щоби продати тебе, і будеш ти в домі Дунланга МакЕнда, Короля Лейнстера». Як під’їздили вони до королівської фортеці, Дубтах зайшов до замку, а Бригіта чекала в колісниці. Поруч з нею Дубтах лишив свого меча, і до колісниці підійшов прокажений, просячи милостині в ім’я Боже, тож Бригіта дала йому дубтахового меча. Дубтах питав Короля: «Чи купиш рабиню, дочку мою?» Дуланг: «Пощо продаєш власну дочку?» Дубтах: «Ніяк вона не спиниться продавати моє добро і роздавати його бідним». Король: «Нехай увійде». Дубтах вийшов і розізлився на Бригіту, побачивши, що вона скоїла. Як Бригіта предстала перед Королем, той сказав їй: «Коли батчине добро роздаєш, то чи будеш і моє роздавати, як куплю тебе?» Вона йому: «Знає Син Діви: як мала би все королівство Лейнстера, і всі його дібра, роздала би Господу Стихій». Король сказав Дубтаху: «Ніяк ти не можеш продавати цю дівицю, адже її звслуга перед Богом вища, ніж перед людьми». І віддав Король Дубтаху за неї меча з рукояткою із слонової кістки, і так звільнена була свята Бригіта з полону.
Незабаром прийшов вельможний пан свататись до Бригіти. Дубтах і сини його цього бажали, але Бригіта ні. І каже до неї брат, званий Бекканом: «Яке ж око, що на твоїй голові, ліниве, що не хоче спати па подушці поруч з чоловіком». Бригіта: «Відає Син Діви, що не годиться того робити, якщо воно нам шкоди завдасть». І поклала Бригіта палець під око, і вийняла око з голови своєї, аж воно було на її щоці, і мовила: «Ось воно, оце чудове око, Беккане!». І його око вилетіло. А як Дубтах з синами то побачили, побажали Бригіті, що ніколи не змусять її до заміжжя. Бригіта поклала руку на око, і воно стало цілим, але око Беккана не зцілилось ніколи.
Дубтах сказав Бригіті: «Дочко, покрий голову. Якщо ти присвятила свою цноту Богу, я не відберу тебе від Нього». «Слава Господу», – відповіла Бригіта.
Бригіта разом з іншими дівами пішли до священика Мела, що був в Телха Міде, прийняти послух, і він радів цьому, і Бригіта стояла остання, щоб покрили їй голову. І вийшов вогняний стовп з її голови аж до гребіня церкви. Священик спитав: «Що то за дівиця там?» МакКайле відповів: «То є Бригіта». «Прийди ж, – промовив Священик Мел – і буде покладена на твою голову перед іншими дівицями».
Сталось, благодаттю Святого Духа, що над Бригітою були прочитані слова посвяти на священика. МакКайле заперечив: «Не може бути слово посвяти прочитане над жінкою». Священик Мел: «Невладний я тут, адже Господь так вирішив прославити цю жінку, як жодну іншу». Таким чином, люди Ірландії воздають священицьку честь наступниці Бригіти.
Восьмого дня місячного місяця була вона народжена, на вісімнадцятий прийняла постриг, на двадцять восьмий відправилась до Творця, разом з вісьмома іншими дівицями, яких вона посвятила. За числом восьми благодатей євангельських вона жила. Ніжка алтаря, яка була в руках Бригіти, досі ціла, хоч інші три згоріли.
Було таке диво Бригіти. В час підготовки до свята Пасхи, Бригіта влаштувалась, перед понеділком-середою, в певному місці біля Священика Мела, бажаючи, з великої щедрости своєї, зварити ель для всіх церков, що і околицях, а варити ель в той час не було заведено. Лише одну порцію ячменю мала вона, і в її сім’ї були лише дві кружки. З однієї вони зробили ванну, і іншу наповнили елем, і дівиці брали в Бригіти ель для церков, і все ще її кружка була повна. Так-то одна бригітина міра ячменю забезпечила сім церков Фір Телаху на Страсний Четвер і на всі вісім днів Пасхи.
Як Пасха скінчилась, Бригіта спитала дівиць, чи в них лишився ель, а ті відповіли: «Господь дає їжу». Двоє дівиць винесли посудину води. «Відає Син Діви, – сказала Бригіта, – хороший цей ель», адже вона думала, що то ель. І скорше, ніж промовила, вода перетворилась на відмінний ель.
Як ішла Бригіта до Теффії разом з великою юрбою; сталась сутичка між двома прокаженими позаду неї. Один прокажений заніс руку над іншим, його рука зсохлась, а рука іншого вкрилась зморшками. Вони покаялись, і Бригіта вилікувала їх від прокази.
В Теффії Бригіта відвідала одну церкву, щоб справити Пасху. На Страсний Четвер настоятелька наказала розпорядилась, щоби хтось з дівиць прислужував хворим і немічним, що були в церкві. Ніхто не схотів, і лиш Бригіта сказала: «Я їм служитиму». Четверо було їх: сліпець, безумець, прокажений і хворий на сухоту. Бригіта омила всім їм ноги, і вони одразу одужали від своїх хвороб.
Однак Бригіта хворіла на очі в той час, їй дуже боліла голова. Священик Мел, дізнавшись про це, вмовляв її поїхати до лікаря. Як вони їхали в колісниці, Бригіта впала на дорогу і вдарилась головою об камінь, потекла кров. Тим каменем зцілились дві німі жінки, що лежали при дорозі. Лікар, з яким вони мали зустрітись, випадково перестрів їх і, оглянувши рану, так мовив: «Не шукай більше лікарів, крім Того Лікаря, що зцілив тебе так, бо всі лікарі Ірландії не змогли би вилікувати тебе краще». Так була зцілена свята Бригіта.
Колись захворіла одна монахиня в домі Бригіти і стала просити молока, але корови в них не було. Тож наповнили тацю водою, і, коли Бригіта благословила її, вода стала молоком. Те молоко дали монахині, і вона одразу ж вилікувалась.
Якось в домі, де гостювала Бригіта, вона лишиась одна, окрім іще одного дітлаха чотирьох років. Він не говорив і не ворушив ні ногами, ні руками, про що Бригіта не відала. І прийшли додому гості, і Бригіта просила дитину: «Прийми гостей». «Що кажеш, зроблю», відповів хлопчик і, підвівшись, почав прислужувати гостям, і відтоді був зцілений.
Одного разу Бригіта відвідувала дім іншої дівиці, Бригіти з Конайле. Вода, якою Бригіті омили ноги, зцілила дівицю, яка лежала хвора в тому домі. А як дівиці приступили до вечері, Бригіта втупила погляд в стіл. «Що бачиш ти?» – спитала інша Бригіта. «Бачу диявола за столом», – відмовила та. «Я би хотіла його побачити», – попросила інша Бригіта. Тоді Свята Бригіта наказала їй накласти знак хреста на очі, і побачила вона тоді Сатану, з похиленою головою і з ногами на столі. З носу, і з пащі в нього йшов дим і пара. Бригіта: «Відповідай, дияволе!»
– Не можу, монахине, відмовити, адже ти слідуєш заповідям Господнім, і милостива до бідних і до Божого дому.
– То скажи, чому ж ти серед наших монахинь?
– Замешкав я в компанії однієї боголюбної дівиці, і насолоджуюсь її ледащістю й неуважністю.
Тоді Бригіта сказала тій дівиці: «Наклади знак Хреста на лице своє і на очі». І та, зробивши так, побачила страшезного монстра, і страх охопив її.
– Чому, – спитала Бригіта, – противишся власного вихованця?
Дівиця висповідалась і відтоді була позбавлена демона.
Одна жінка принесла якось Бригіті кошик яблук, і прийшли до неї прокажені просити їх, і Бригіта просила жінку дати їм. Але жінка, почувши, забрала кошик: «Не їм, а тобі даю я яблука». Бригіту розсердило, що її милостині відмовляють, тож вона прокляла яблуні, з яких були ті яблука. Коли жінка вернулась додому, то не знайшла жодного яблука в амбарі, хоча він був повний до того. Яблуні відтоді були безплідні.
Раз проходило віче всієї Ірландії в Таїльтіні, де мешкав Патрик і весь синод Ірландії. Бригіта й священик Мел прийшли на те віче, і одна жінка прийшла туди з немовлям на руках, і сказала, що немовля було від Священика Брона. Священик, однак, заперечував, і тоді Бригіта спитала, від кого жінка зачала, і наказала не брехати. «Від священика Брона», відповіла та. Одразу ж її язик опух, і вона не могла говорити. Бригіта наклала знак хреста на уста немовляти, спитавши: «Хто твій батько?». Немовля відповіла: «Негідний муж в самому заду асамблеї, він мій батько». Відтак священик Брон врятувався милістю Бригіти.
Бригіта прийшла до Патрика в Маґ Лемне, коли він проповідував Євангеліє, і там, на службі, заснула. Патрик: «Відколи ти спиш?» Тричі поклонилась Бригіта, відповідаючи: «Мені було видіння. Бачила я чотири плуги з північного сходу, і зорали вони весь острів, і перш, ніж скінчили сіяти, зійшов врожай, і забили чисті струмки, заграли колодязі з борозн, а сівачі з орачами вдягнені були в сяючі шати. Бачила я інші чотири серпи з півночі, і вони зорали острів наскіс, і перше, ніж дозрів врожай, посіяне зерно виросло і дозріло, і забили з борозн чорні струмки, і чорні шати були на сівачах з орачами. Це засмутило мене»
Патрик відповів: «Не засмучуйся, бо добре те, що ти бачила. Перші чотири паші, що ти бачила, були ми з тобою. Ми засіяли чотири книги Євангелія насінням віри й сповіді. Врожай – це досконала віра простого люду. Чотири ж інші паші – то були лжепророки і брехуни, і вони перевернуть вчення, що ми посіяли, і ми того не обернемо. Але ми, ти і я, вже будемо вже в присутности Творця».
Бригіта пішла до Дунлаінга, просити про меч, який він дав йому в фортеці. І вийшов раб раба Короля і відповів їй: «Якщо ти визволиш мене від служіння, я стану християнином і служитиму тобі». Бригіта: «Я попрошу про це в Короля». Так, Бригіта пішла до фортеці і попросила в Короля про дві речі: передати Дубтаху меча і звільнити раба, кажучи: «Якщо, Королю, ти хочеш прекрасних дітей, королівство для твоїх синів і Рай для себе, дай мені дві речі, про які прошу». Король: «Царства Небесного я не бачу, і ніхто не знає, що воно таке, тому і прагнути його не можу, і царства для синів моїх не бажаю, адже мене самого вже не буде в той час. Але наділи мене довготою літ в королівстві і постійну перемогу над Уї Неїлом, адже між нами постійна ворожнеча. Наділи мене перемогою в першій битві, і я повірю тобі». Це було сповнене в битві Лохар, яку він вів проти Уї Неїла, і було виграно тридцять битв перед Аліллом в Ірландії і дев’ять в Шотландії. Уї Неїл напав на Лейнстер після смерти Короля, і, коли лейнстерці винесли його тіло на поле бою, вороги одразу були розбиті.
Якось Король Лейнстера прийшов до Бригіти слухати пасхальні проповіді й святкування, а коли все скінчилось, Король вирушив в дорогу, а Бригіта сіла до трапези. Ломман, бригітин прокажений, сказав, що нічого не їстиме, поки не матиме обладунки Короля Лейнстера, разом з усіма мечами і списами, щоби він взяв їх собі на оборону. Бригіта послала до Короля, а той заблукав і не пройшов і тисячі кроків, тож обладунки ті віддав він прокаженому.
Одного разу Священик Еркк з Бригітою були і землях Лейнстеру, і Бригіта сказала: «Ось, зараз б’ється твоє плем’я з сусіднім». Учень Священика заперечив: «Як може бути це правдою?»
Тоді Бригіта просвітила очі учня, і він вигукнув: «Бачу, вбивають моїх братів». І учень розкаявся.
Одного разу прокажений прийшов просити в Бригіти корову. Бригіта: «Чого ти хотів би: мати корову чи зцілитись від прокази?» Той відповів, що зцілитись він хоче більше, ніж всі королівства світу, адже «всяка здорова людина – король». Бригіта помолилась, і проказа зійшла, і чоловік став прислужувати Бригіті.
Відтак слава про чудеса Бригіти сягала через всю Ірландію, і прийшли двоє сліпців з Британії просити Бригіту про зцілення, а з ними маленький прокажений хлопчик, і вони довірили себе священику Мелу. Бригіта сказала: «Нехай будуть знадвору, поки не скінчиться служба». І відмовили британці: «Ти лікувала своїх людей вчора, але нам сьогодні відмовляєш». Бригіта помолилась, і всі троє зцілились.
Після цього Бригіта пішла зі своїми дівами до Ардахаду, який належав Священику Мелу. Був на святі поруч з ними Король Теффії, і тримав він в руках посудину, вкриту дорогоцінним камінням. Один необачний муж взяв її з королівської руки, і вона впала й розбилась. І схопив Король того чоловіка. Священик Мел пішов просити за нього, але нічого не бажав Король, крім смерти цього мужа. Але попросив Священик Мел, щоби дали уламки йому, і поніс їх додому, де була Бригіта. Як Бригіта дихнула на уламки, посудина була відновлена, і виглядала краще, ніж була. Чашу віднесли Королю, він відпустив чоловіка, а Священик Мел мовив: «Не для мене вчинив Господь це диво, але для Бригіти».
Прийшов до Бригіти чоловік з проханням благословити дім, що для нього будувався. Як готував він їжу для Бригіти, та звернулась до дівиць: «Не можна нам їсти те, що приготував цей муж, адже відкрив мені Бог, що він нехрещений». Чолов’яга, почувши це, посмутнів, і похрестив його Священик Брон. Відтак Патрик наказав, аби ні Бригіта, ні його власний послідовник не були без супроводу клірика. Відтак Нат Фрехь прийняв священницькі обов’язки.
В той же час чоловік з півдня Брегії ніс свою матір на спині, щоби Бригіта її вилікувала, бо мати його страждала на сухоти. І поклав він її в тінь Бригіти, і, як тінь торкнулась жінки, вона одразу зцілилась.
Якось побачили вони, що йшов до них Патрик, і Лассер звернувся до Бригіти: «Що зробимо ми з юрбою, яка до нас наближається?» Бригіта: «Що є з їжі?»
— Нічого, крім однієї лише овечки, і чотирьох хлібів, і трохи молока.
– Добре це, – відповіла Бригіта, – бо будуть нам проповідувати Слово Боже, і тим наситимось.
Як Патрик скінчив проповідь, Бригіті принесли їжу, аби вона поділила її, і поблагословила її Бригіта. І паства Патрика, і паства Бригіти наситились тією їжею, і в кінці залишилось більше, ніж було спочатку.
В церкві Лассера був один муж, чия дружина його покидала, і не хотіла ні їсти, ні спати з ним. Він пішов до Бригіти, щоби вона наклала на дружину закляття. Бригіта поблагословила воду і сказала: «Розбризкай цю воду по хаті, і на їжу, і влий в ваші напої, і на ліжко, поки дружини не буде». Коли він це зробив, жінка покохала його неймовірно міцно, і не могла покинути його хоч би й в іншій частині дому, і завжди була поруч. Якось, коли жінка прокинулась, то почала одразу шукати чоловіка, і побачила, що він далеко в морі. Тоді вона заволала до нього, і сказала, що краще піде в море, аніж з ним розстанеться.
Одна жінка з Уї Меік Уаїсу просила в Бригіти милостиню; а була вона завжди вбога. Бригіта дала їй власного пояса, і той пояс лікував всякого, на кого був покладений. І так було, і таким чином жінка заробляла собі на життя.
Був приплив, і знайомі понесли дари Бригіті, а вдома в них в той час нікого не лишилось. Грабіжники напали на дім, викравши з нього бичка. І піднялась ріка Ліффі супроти них, тому вони поклали одяг на роги бичка, і бик разом з одягом відправився туди, де була Бригіта.
Коли Бригіта пасла овець на Кура, пробігав повз неї студент, Ніндід.
– Що неопокоїть тебе, вчений муже? І куди мчиш ти?
– О монахине, я відправляюсь на небеса.
– Відає Діви Син, пощастило тому, хто рушає в цю подорож. Іменем Господа прошу, помолись зі мною, щоби і мені було легко туди піти.
– О монахине, я геть не маю часу. Адже ворота раю вже відкриті, і я боюсь, як би вони не звчинились переді мною. Помолись Богу, щоб я туди потрапив, і я помолюсь, щоби ти ввійшла, і щоби взяла тисячі з собою.
Бригіта прочитала з ним Отче наш. Відтоді той студент жив благочестиво, і це він причастив Бригіту перед смертю. Поставлено було відтоді Бригіту в дружбу з вченими мужами, і її молитвами посилає їм Господь всіляке добре діло, про яке лише попросять.
