Оригінально публікація на ЖЖ від 19.09.2019.
Не секрет, що українське чистомовство давно уподібнилося квадратно-гніздовому способові сівби. Настанови, відірвані від літературної спадщини та історичної мовної практики, вбивають у голови загалу як шкільні вчительки, так і «язички» в Інтернеті. Будь-яка варіація оголошена суржиком. Чи не кожен перший у мережі кине на твоє «на протязі» визубрену фразу про вітер. А кожен другий впевнено заявить про відсутність дієприкметників в українській мові.
Ох, якби тільки квіточка Леся знала, що її нарочито фольклорні Той, що в скалі сидить, та Той, що греблі рве, зроблять з українською граматикою в ХХІ столітті!
Так уже сталося, що більшість знавців іноземних мов в Україні є перш усього носіями російської мови та лише в другу чергу української. І це логічно, бо тверді в українській мові кохаються саме в ній, а не в інших. А коли ти не твердий у своєму чутті й знанні, ти сильніше довіряєш авторитетам, їхнім не надто обґрунтованим настановам. Однак і первинна для тебе російська має свої прийоми, про які ти вже не зможеш забути…
Проблема, про яку цей допис, є наслідком накладання двох граматично-стилістичних орієнтирів із різних мов і протилежних за суттю.
Про любов російських мовців до дієприкметників та про стилістичний ефект, який ті створюють, думаю, казати зайве — загальновідомий факт. Зверну увагу на те, де вони виникають у росіян при перекладі англійських текстів: зокрема на місці віддієслівних іменників. Тож пройшовши послідовно через сито двох шаблонів у головах українських перекладачів бігун стає Тим, хто біжить.
До речі, «Той, хто біжить по лезу» цікавий не лише перетворенням коротенького іменника у три слова з комою, але й проґавленою нагодою вдало вжити українську ідіому. Невже ніхто з перекладачів-локалізаторів не знає, що значить «ходити по бритві»?
Однак дехто усвідомлює проблему та навіть намагається вибратися з-під навішеного шаблону. У «Ходака по бритві» є майже тезко, котрий, як сказала б пані Фаріон, став жертвою «мовної шизофренії». Книжка, видана після українського кінопрокату екранізації, спробувала всидіти на двох стільцях. Сумлінний перекладач намагався, видавець опирався — вийшов казус.
Ще однією спробою відійти від шаблону був переклад повісті Мартіна «Ночеліт» («Nightflyers»). Проте перекладач все одно не зміг виплутатися з тенет російської мови і вжив сполучне Е за російським правилом.
Колись одного разу сформувавшись у головах, шаблон тепер живе своїм життям, уже окремішнім від оригінальних текстів. Він більше не потребує активної дії у назві першотвору: «Uprooted» стають «Ті, що не мають коріння», «The Thorn Birds» — «Ті, що співають у терні» (щоправда в останнього прикладу був російський взірець).
На завершення хочеться просто підказати якомусь перекладачеві Кінга: «Firestarter» — це простісінько «Палійка» або більш пафосно «Зачиначка вогню». І разом з тим я безнадійно впевнений, ми ще почуємо про українське видання «Тої, що породжує вогонь». Бо саме цього очікує читач.
Сучасна примітка: Пророцтво щодо назви твору Кінга збулося.
