Переклади

Рік тому я обурювався: український перекладач Сергій Легеза, взявшись спершу за російський переклад «для Росії», саботує власний майбутній український.

З міркувань упізнаваності російськомовним загалом, у назвах стрічок широко калькуються рішення росіян. Часто з ігноруванням граматичної і лексичної відмінності мов. Природно, що через опосередкований переклад найбільше страждає текстуальна гра, яка інколи трапляється в заголовках

В принципі, не дивно, що в українських перекладах інтертекст зазвичай втрачається. Адже оригінали здебільшого посилаються на класичні тексти, досі не перекладені українською мовою. А коли щастить і переклад світової класики існує, то він просто невідомий широкому загалові.

Два роки тому я придбав собі примірничок нового російського перекладу «Ромео і Джульєтти» Івана Діденка.

З нагоди видання у Росії антології «Пазорі й ікла» у перекладі українця Сергія Легези я короткочасно повернуся цим дописом до старої теми, з якої колись розпочався мій блог, а саме до критики українського перекладу Відьмацької саги.

Ох, якби тільки квіточка Леся знала, що її нарочито фольклорні Той, що в скалі сидить, та Той, що греблі рве, зроблять з українською граматикою в ХХІ столітті!

Я мав намір написати статтю розбір цього перекладу для журналу «Світ Фентезі». Справу я досі не завершив, але хочу поділитися тим, що вже є.

Кого не знаю — прошу у коментарі, будемо з’ясовувати, що ще в нас спільного окрім текстів і Друкарні.