Відьмак між мов

Оригінально публікація на ЖЖ від 29.05.2016.

16 березня цього, 2016-го, року, через 23 роки після оригіналу та 20 років після російського перекладу, вийшло в світ українське видання перших двох книг про славнозвісного відьмака Геральта. Збірки оповідань «Останнє бажання» та «Меч призначення» переклав з польської фантастикознавець Сергій Легеза.

Я мав намір написати статтю розбір цього перекладу для журналу «Світ Фентезі». Але взявшись за саму тільки порівняльну таблицю власних назв, зрозумів, що об’єм завеликий для статті. Справу я досі не завершив, але хочу поділитися тим, що вже є. Звісно, це лише фанатські спекуляції та критиканство, але можливо, що комусь буде цікавий мій невеличкий доробок.

Робота Легези не перший переклад оповідань про світ Геральта з Ривії, який можна умовно назвати офіційним. До цього були публікації в українському літературному журналі «Всесвіт»: в 1990-му – оповідання «Відьмак», перекладене самим Миколою Рябчуком, в 1993-му – «Дорога, з якої нема вороття» від добродійки Орести Ткачук. Але ці переклади майже не залиши ніякого сліду в свідомості читацького загалу.

Усі два десятиліття Україна лишалась під омофором нині покійного російського перекладача Євгенія Вайсброта. У цьому проблема та в цьому причина особливої привабливості для нас запізнілого перекладу на українську. Читаючи російськомовну версію, людина, що мала можливість ознайомитись з польським оригіналом, помічала, що часто-густо стилістично мала справу з Вайсбротом, а не Сапковським. Прямий переклад з лексично близької нам мови мав відкрити для нас істинного пана Анджея та одночасно нагадати про багатство і різноманіття рідної мови.

Проте це не єдиний аспект, чому нам, читачам, вже багато років знайомим з сюжетом Саги, цікава ця робота Сергія Легези. Інший аспект був зумовлений не дистанцією між польською та російською чи українською мовами, а відсутністю в епоху малої розвиненості Інтернету людини серед перекладачів, рівної в своїх енциклопедичних знаннях майстру Сапковському. Саме про цей аспект я і піде далі мова.

Справа в тому, що в сучасну добу латинописні мови мають мерзотну практику знущатися над читачем: іншомовні слова пишуться в оригінальній орфографії, а їхнє звучання пропонується вгадати. Вважається, що Ваш рівень ерудиції достатній, аби не лише визначити мову за написанням, але й правильно прочитати слово. На жаль, часто такий комплімент на адресу споживача тексту невиправданий. На превеликий жаль, нерідко цього компліменту не гідні й професійні перекладачі. В нашому випадку негідним виявився той, хто став для нас першим містком до творчості пана Анджея, – Євгеній Вайсброт.

«…Вкрай огидна манера Вайсброта – він англіфікує тексти! Іноземні власні назви в нього виходять англійськими! Італійські – німецькими!» – обурювався Сапковський. «Ага, або французьке слово читає по-німецьки – так теж було» – погоджувалась з ним добродійка Тетяна Гладись, яка брала цитоване мною інтерв’ю. Тексти Анджея Сапковського сповнені невигаданих імен і власних назв з реального світу. Все це є «постмодерністськими» посиланнями, або простіше «пасхалками». Вирвані з контексту реальності та поміщені в «постмодерністське» фентезі вони є нетривіальною задачею для перекладача.

Чи впорався з цією задачею добродій Легеза? Як на мене, ні. І аби не бути голослівним, я пройдуся по тексту, послідовно аналізуючи власні назви (як вдалі передачі, так і не дуже), подекуди відкриваючи вам таємницю їхнього походження.

Powroźnik – кодільник, линвар, ремісник, що виготовляє кодоли, линви (канати). Кодільницькі цехи є ознакою великого міста та супутниками корабельництва.

Микола Рябчук, ймовірно, через незнання українського відповідника замінив канати на ланцюги.

У Сергія Легези ж, попри формальну вірність перекладу, присутня стилістична помилка: закінчення -ів характерне для радянської доби, а для середньовічної урбаністики природніша форма -ський. Приклади: проспект Тракторобудівників, станція метро Метробудівників; Коцарська, Римарська, Ковальська вулиці, Стадницький яр тощо.

Це польська адаптація назви австралійського містечка Naracoorte, яке прославилось печерами та скам’янілими рештками викопних тварин.
Чомусь Євгеній Вайсброт вирішив перекласти цю назву, охарактеризувавши місто.

З незрозумілих причин Вайсброт та Рябчук не стали перекладати прийменник Pod як «Під».

Очевидно, що в назві закладу мається на увазі просто звір, а тому немає причин писати загальну назву тварини з великої літери.

За формою назва польська. Вірогідною є версія, що це спотворення польського слова wyzina. Аналогічне можна спостерігати на парі stolim / stolin (давньопольські форми слова «ісполин»). Слово wyz означає «виз» (риба з родини осетрових).

Назву можна передати нарочито як польську через І або як питому через И.

Назва міста прямо каже про його розташування в зоні нересту осетрових та наявність у прилеглої водойми виходу в море.

Слово Rivia написане нарочито не по-польськи, адже в польській мові не використовується літера V, а м’яке Р перейшло в Ж (rz). Іншомовне ri в варваризмах та іменах поляки читають твердо.

Передача Сергія Легези наслідує російську вимову та порушує чинний правопис, за яким в географічних назвах ri передається як ри, якщо те не перед голосною.

Всі три перекладача утворюють назву народу від країни, коли в оригіналі навпаки. Аналогії для наочності: болгарин, болгари, болгарський, Болгарія; Болівія, болівійський, болівієць.

Євгеній Вайсброт скористався більш архаїчним способом, аніж решта. Цей спосіб відомий сучаснику головно за біблійними народами: Самарія – самаряни. Наразі цей суфікс асоціюється більше з населеними пунктами, ніж з країнами: харків’яни, кияни, львів’яни тощо.

Це прізвисько буквально означає «пасмо», «кучер». Існує споріднене українське слово «тросок», що позначає смушок ягняти.

Вайсброт та Легеза передають прізвисько за суттю. Рябчук підбирає співзвучне ім’я Трешко, себто Терентій.

Попри нарочито непольське написання, ім’я є слов’янським та має прозору етимологію («вельми радий»).

Посада Велерада не є виборною, обраний же Легезою та Рябчуком бургомістр таким є. Також градоправителі та бургомістри зазвичай належали до різних станів: перші до аристократії, а другі до міщанства.

Велерад передусім є піклувальником за городищем як укріпленням, проте вірогідно, що його функції значно ширші, ніж у каштеляна, тобто включають упорядження і решти міста. Тому видається, що сучасним аналогом цієї посади в Україні є суміжник київський міський голова – голова КМДА, а у недалекому минулому – градоначальники Російської Імперії, що об’єднували функції губернатора та мера.

Обраний же Євгенієм Вайсбротом іпат є візантійським відповідником римського консула. Вдалий вибір з точки зору функцій, але недоречна заміна слов’янського слова іноземним.

Ймовірно, ім’я Foltest є помилковим прочитанням німецького дієслова ſolteſt (в сучасному написанні solltest, а інфінітив sollen), яке значить «повинен». Пан Анджей Сапковський міг побачити це слово, гортаючи доволі старе німецьке видання, наприклад, «Трістана та Ізольди». Читається результат цієї «помилки» німецькою та польською однаково – Фольтест.

Також ім’я може бути адаптацією англійського слова fault («хиба»), але суфікс ступені порівняння -est застосовується до прикметників, а «фолт» є іменником.

Слова Temeria та Pontar романські. Каталонською та португальською temer значить «страх». Pontar же на венеційському говорі означає «прямувати», що цілком підходить для річки. Також «понтар» у остяко-самоїдів це володіння племінного князя.

Гори Mahakam у реальному світі є індонезійською рікою.

Є дивною гра зі словом від Сергія Легези, адже «пан» в значенні «государ» є цілком прийнятним. При бажанні можна було використати реальний україно-молдовський титул «господар».

Ґ-фетиш  сучасної української мови є темою політичною.

Використання літери Ґ видається недоречним відхиленням від чинного правопису через наявність в літературному циклі  імен, наприклад, голландського походження (в голландській мові G читається «на білоруський манір»). Врахування цього фактору створить непослідовність, яка може заплутати допитливого читача, а ігнорування – спотворення.

В романі «Хрещення вогнем» присутній натяк на реальне звучання імені протагоніста. «Geralt Roger Eryk du Haute-Bellegarde» – таким вигаданим іменем просить називати себе молодий Геральт. Всі компоненти цього імені є французькими, хоч і з певними фірмовими для Сапковського спотвореннями. Українською мовою це можна записати наступним чином: Жераль Роже Ерик дю От-Бельгард. Тобто збереження польського Ґ в непольському імені Геральта не є необхідністю. Адже це спотворення жодним чином не краще за українське, коли мова про україномовний текст. З іншого боку спільнота ніколи не прийме кардинальне виправлення Ґеральта на Жераля.

Щодо Z: в українській мові присутнє чергування зі/з/зі, і використання прийменника «із» дозволяє уникнути одзвінчення Т.

Існує щонайменше дві річки з таким ім’ям і один англосаксонський король.

Вайсброт та Рябчук підмінили назву сілезької потвори на більш звичну для себе. Легеза ж передає її непослідовно: адаптуючи польське rzy (читається жи), залишає польське g. Логічніше адаптувати слово повністю, особливо враховуючи наявність співзвучного українського слова.

Vizimir є формою назви колись слов’янського міста Wismar, що в Німеччині, та просто венедське ім’я. Традиційно такі імена передаються з кінцевим -мир, незалежно від етимології. Решту І пропонується передати, як у питомому (давно запозиченому) слові.

Новіград це місто в Хорватії. Хорватська мова не розрізняє звуки і/и, а м’якість приголосного позначається явно за допомогою J. Український правопис вимагає передачі в югославських назвах I як И.

Сподіваюся, що я ще повернуся до аналізу перекладів та таки створю довідник власних назв Саги. Дякую за увагу.