Тут і далі розумна лексика вживається для створення в читача думки, що ми самі розуміємо, що відбувається.
На кого ви покладатиметеся, якщо раптом виявиться, що світ населяють злісні породження? Священник? Екзорцист? Езотерик чи мисливець на привидів? Або ж звернетеся до агентів Аллервельту, що займаються знешкодженням вищезгаданих істот, та які стали дійовими особами цілого роману?
“Стрьомні нетрі Аллервельту” — це серйозний науково-містично-документально-фентезійний роман авторства Романа Воронцова, що вийшов друком у 2023 році, та не отримав популярності в буктоці, а значить не знайшов свого “читача звичайного”.
І саме це ми зараз виправлятимемо. Не просто розповімо про цю екстраординарну історію, а спробуємо зацікавити.
Почнемо нашу подорож з автора. Роман Воронков пише легко, віртуозно вплітаючи жарти, мітологію та глибоку сатиру в свої тексти, робить їх об'ємними, живими та насиченим. Письменник вдало жонглює словами, вибудовує світ, настільки схожий на наш, що читачу легко повірити в його існування.
Також не зле буде додати, що “Стрьомні нетрі Аллервельту” — це самвидав, до оформлення якого підійшли вельми креативно. Одна назва тільки чого варта: не часто в книжковому можна зустрітися зі словом “стрьомні”. Сюди ж відносимо й визначений автором жанр роману. Таку кількість дефісів в одному, хай навіть і складному, слові знайти можна ще рідше.
А от обкладинка доволі непримітна: темна колірна гама, ще чорніший силует і персонаж з ліхтариком. Чи можна говорити тут про певний символізм — кожен читач визначить самостійно та обов'язково після прочитання. Ще одною цікавинкою є те, що анотації роман не має, і саме її відсутність підштовхує розгорнути книжку та роздивитися її детальніше.
Також цікавим рішенням видається заховати точну кількість примірників у самий кінець. Мовляв, агов, беріть швидше, бо залишилось зовсім мало. Чи не тримаєте ви в руках передостанній екземпляр?
Що ж до персонажів, то з ними читач знайомиться ще до вступу. І до цього автор підійшов доволі-таки незвично, приплітаючи до прози елементи драматичної композиції. Тобто, ключових героїв читачу представляють одразу, даючи при цьому кожному коротеньку характеристику. І навіть до цього, на перший погляд, тривіального заняття письменник доклав лепту гумору: деякі з персонажів запам'ятовуються вже з цього моменту, врізаючись у пам'ять.
Також цікавим композиційним елементом є зібраний автором плейлист, що чудово налаштовує на настрій кожного окремого розділу.
Поступово ми наблизилися до самого тексту і майже безспойлерного знайомства з книжкою, що беззаперечно зможе зачепити поєднанням реального та фентезійного, при цьому вплітаючи в серйозні теми гумористичну складову.
Отже, перед читачем з'являється безіменний персонаж — репетитор з Кропивницького, завдяки якому ми й дізнаємося історію Аллервельту, його таємниць і намірів.
Окрім поділу, що пропонує пан Роман, а це Вступ та чотири частини, існує ще і поділ для читача, за сюжетними лініями: безіменного (цілком імовірно, автор мав на увазі себе) репетитора з Кропивницького та історію самого Аллервельту, чи то пак агентів Німанда і Єманд.
І якщо з героями ще більш-менш легко розібратися, то що ж таке той Аллервельт — трошки складніше. Якщо звернутися до тексту, то
Аллервельт — агресивна, дебела структура, явно з претензіями на світове домінування. Можливо, результат розвитку цивілізації та зміни реальності.
Загалом Аллервельт — це система, що складається з агентів, які працюють у “польових” умовах; агентів що займаються прикриттям, дбають про зовнішність та маскування під людину у людському світі; агентів-спецпризначенців і, звичайно ж, гукерів — мозкових центрів або ж інтелектуальної складової всієї команди. Усі вони разом ведуть боротьбу з “породженнями”, що жахливим чином пролазять у світ людей, і якби не Аллервельт, давно б заполонили людство. До речі, породження теж поділяються на звичайних та інтернет-сутностей. Тут варто віддати належне автору — такої тонкої сатири на наше суспільство годі й знайти.
До того ж надважлива інформація: головний гукер має ім'я Шау Маль (ги-ги, шмаль). Тільки в одному цьому імені можна знайти відсилки чи то на буддистських монахів, чи то на наркотичні засоби.
Увесь роман побудований навколо пригод двох агентів, саме через призму їхнього сприйняття читач дізнається про тонкощі світобудови Аллервельту, вимальовує зв'язки між іншими персонажами та дозволяє собі насолодитися красномовними описами, що перед очима складаються в живу картину.
Звичайно перепетії долі Німанда та Єманд — це не тільки роздуми та серйозні завдання, навпаки, що їхня взаємодія між собою, що з іншими, навіть у найскладніших ситуаціях, залишається кумедною з гумором та самоіронією. А які чудесні між ними діалоги! Кожен запам'ятовується майже дослівно. Тут знову ж таки варто віддати належне автору, адже саме він майстерно вплітає жарти в текст, при цьому не псуючи загальної картини, навпаки, тільки надає їй повноти. Ну і варто додати, що всі персонажі колоритні та легко западають читачеві в душу, ба більше, врізаються в пам'ять.
Німанд з його тривіально-вдалими ідеями, простими потребами та звичайними людськими бажаннями; Єманд і її легкість та, водночас, жорсткість характеру; агенти-помічники, що вирізняються своєю неповторністю, хоча, на перший погляд, вони всі доволі непримітні й однакові.
Що ж стосується мітологічної складової, то дід Хабар виправдовує очікування повною мірою — він таємничий, хитрий та підступний, що розкривається у фіналі історії.
Окремою любов'ю читача можуть стати біси. Їхню роль у творі важко недооцінити чи, навпаки, переоцінити. Бєс Полєзний та Бєс Толковий — відповідають за харизму й справляються з цим на всі 100. Кожна їхня поява на сторінках книжки викликає не те що усмішку, а повноцінні припадки сміху. Якби герої брали участь у конкурсі, бісики точно б взяли приз глядацьких симпатій. Самодостатні, веселі істоти з доволі вираженими нігілізськими поглядами та занадто яскравими потребами дратувати всіх інших агентів. Певно, краще передати їхні образи без цитувань значних уривків тексту не вийде. Твір варто прочитати хоча б заради цих двох бісенят — їхнє знайомство з головними героями викликатиме коліки від сміху в животі навіть при сотому прочитанні.
Загалом у цьому романі кожен читач зможе віднайти щось для себе: це буде легке чтиво, аби розслабитися після роботи та втекти від буденності, щемка історія кохання, що не мало так закінчитись, чи ж непересічний мітологічний сюжет — за що саме вчепитися, вибирати тільки вам.
Однозначно, цю книжку варто рекомендувати до прочитання не тільки тому, що автор заслуговує знайти своїх читачів, а ще й тому, що твір — щось абсолютно нове та зовсім непосереднє в сучасній українській літературі.
Над статтею працювали: авторка Ishtary; редакторка Птаха; дизайнерка Your_Diluc_Senpai.
Доєднуйтеся до наших соц. мереж: Telegram та Instagram — там на вас чекає ще більше смачного контенту!
