Я люблю пісяти

Я люблю пісяти. Вночі, коли нікого нема, бо я веду себе слично, я виходжу з хати й гойно дзюрю: на кущі, на кам'яні кути будівель, на постаменти пам'ятників – та куди завгодно. Все рідне місто я аж дай Боже обсцякав, мені нема нічого заласнішого за це, і п'ю я не від жаги, а від жазі протилежній речі – любови сечовиділення, яка не виражається поки що єдним словом.

Мені завжди приваблював цей процес, бо навіть малюкам, можливо, приємно спускати води в памперси, гріти животи, але це блаженство ще не усвідомлене, вони не знають, чому їм раптом так хороше стає, ці невинятка, щирі душі. В подібний стан переношусь і я, і будь-яка людина, коли вона нарешті вертає дому і висцякується. Чим більше був надутий міхур і довше я терпів, тим краще. Всі думки полишають голову, ніби ласкавий вітер зефир відносить їх у теплий вирій – що ж тут розказувати, коли й самі ви прекрасно знаєте без слів? Одного видиху достатньо, і от ми всі вже розуміємо одне одного.

Сцяння єднає людей, можливо, але я сцю усамітнено. Для мене це справа між мною і мною, між мною і Богом, як такі собі ікони, що їх в церквах ховали в алтарях від ока прихожан, бо це Секрет і Сакральність.

Люблю ранкове полегшення, коли стаю менш ядушним, готовим до нового дня, аж посвистую.

Люблю дивитись на пляму, залишену під деревом чи на асфальті, і розуміти: це я надзюрив! Це від мене цей ґрунт зчорнішав, здобрився, в ньому тепер захована така таїна, Секрет і Сакральність, що й геть розкопати. Я відпускаю нужду на кущі, на дерева, на авта без відео реєстраторів, на розбухлі дерев'яні паркани, мишині нори, люблю пісяти на собак та котів. Якби я міг, то обісцяв би лева. Я обмочив замало не всі Карпати, я пісяв на дахах гаражів і з вікон закинутих будівель на пустирі, в повній самості, а наді мною було чорне небо з яскристими зірками.

Але наймилішим мені спогадом все-таки залишається сцяти в баби на городі. Я виходив з-під ковдри в теплу ніч, весь сонний, напоєний чаєм, щоб той чай відпустити з себе, напоїти цибулю й спраглі, пожадні до дощу томати. Ти, ніби шепоче до мене пісяння, маєш відпускати те, що взяв від світу, бо треба бути у світі, авжеж, але не любити його. Ніщо, що ти взяв, тобі не належить, а одпускати – натурально, найсолодше, що може тільки лучитись з твоїм тілом і духом… І спів цвіркунів в нетрях ночі, і мерехтіння ліхтаря на повіках.

Люблю вільний політ душі, коли сцю. Люблю закотити очі.

Мені подобається, що я легінь і можу сцяти стоячи.

Якби я був кішасонька, я би тільки спідниці носив, щоби легше дзюрити – стратегічне з жіночого боку рішення, мудре. А от колготки там ні до чого.

Люблю мелодійне дзумкотіння.

Після нічних прогулянок я втомлений і задоволений собою, мене заповнюють щастя й теплота, ніби я знов малюк, який спустив в памперс. Собаки за вікном справляють нужди – примітивні створіння! Вони й сотої долі задоволення, яке відкрито мені, як відкрита йогам кундаліні, а грецьким молільникам Пречиста Діва, не отримують від процесу, а їхні потоки мілкі й огидні. Все вмирає від собачої сечі.

Минаю бомжів і просто мужчин, які сцють – дилетанти! Їх видно, вони бридкі й шатують по-тарганячому. Їхній процес позбавлений смакування, вони не дозволять собі, на відміну від мене, випрямитись і посцяти достойно, як подобає синам богів.

Але головне, що, опиняючись серед цього непристойного термітника людських душ, вічної круговерті, жодна крім мене істота не знає, кому належить це місто. Вертайтесь, татари, яткуйтесь, королі, атакуйте мене, начальники і жінки, що я рохля й салабон – ні стрілою, ні мечем вам не відвернути тої істини, що місто це моє, що я його взяв вже до вашої з'яви, бо

я люблю пісяти.

Поділись своїми ідеями в новій публікації.
Ми чекаємо саме на твій довгочит!
повторення закону 30:19
повторення закону 30:19@zavzyata_pantagruelistka

122Прочитань
0Автори
2Читачі
На Друкарні з 24 серпня

Більше від автора

  • Житіє Бригіти

    Життя ірландських святих – магічні й неочікувані, повні звгвдкових перетворень і великої віри. Перед вами переклад життя святої Бригіти: «Марії галів», дочки короля і рабині, покровительки повитух, втікачів, молочників, вчених і моряків, однієї з найважливіших святих Ірландії

    Теми цього довгочиту:

    Православ'я
  • Пізнання добра і зла, Джордж Еліас

    Дерево пізнання добра і зла – та історія, яка не залишає нікого байдужим. Цією статтею ми не маємо на меті затвердити єдино правильне розуміння Дерева, радше, запропонувати інакший спосіб прочитання, такий, що йшов би врозріз з доктринами гностицизму. Переклад з французької.

    Теми цього довгочиту:

    Християнство

Вам також сподобається

Коментарі (0)

Підтримайте автора першим.
Напишіть коментар!

Вам також сподобається