Авторство: Віктор Горбатюк
Редакція: Дар'я Хоменко
Дизайн: Юлія Руденко, Назар Тимошенко
Поняття “Реваншизм”
Ще з давніх часів після кожної економічної, військової чи культурної поразки будь-якої держави, у ній неодмінно набували популярності заклики до помсти, перегляду результатів або просто до знищення ворога у відповідь.
Згодом, сукупність усіх цих закликів, намірів та бажань, назвали “Реваншизм” ( з французького слова revanchisme , від revanche «помста, відплата»). Вперше термін “Реваншизм” було застосовано до суспільного бажання французів повернути окуповані Пруссією території Ельзас-Лотарингії (1871 р.) , проте прикладів у світовій історії більш, ніж достатньо.
Негативний вплив
Давайте розберемося, чому ж течія реваншизму найчастіше несе у собі негативний контекст та лише збільшує кількість проблем викликаних поразкою?
Насамперед, рух реваншистів у ті, чи інші часи завжди відрізнявся своєю радикальністю, бажанням змінити курс політики держави або й зовсім розпочати революцію, а саме такі наративи у повоєнній, економічно та соціально знищеній поразкою країні є найнебезпечнішим.
Найвідомішим прикладом такого розвитку подій є прихід до влади нацистів у Ваймарській республіці 1933 року, коли пропаганда реваншизму, помсти усім країнам-переможницям та повернення величі німецької нації.
«Данциг був — і є німецьким містом! Коридор був — і є німецьким! Обидві ці території за їх культурним розвитком належать виключно німецькому народу. Данциг був віднятий у нас, Коридор був анексований Польщею. Як і на інших німецьких територіях на сході, з усіма німецькими меншинами, що проживають там, обходилися все гірше і гірше…» – фрагмент промови Гітлера у Рейхстазі 1 вересня 1939 року.
Тонкощі “Ідеї помсти”
Комусь, звісно, може здатися, що прояви реваншизму в суспільно-політичному житті держави додасть також і позитивних змін..і буде правий, але чи повністю?
Безперечно, прихід до влади людей з жагою до помсти означатиме можливий розвиток військово-промислового комплексу, галузей культури та науки, початок реформ, а найчастіше - інформаційної війни. Проте навіть за умови, що економіка міцнішає, збройні сили стають дедалі сильнішими, а державна пропаганда більш потужнішою, населення може не тільки не відчути покращення рівня життя, а й втратити ще більше власний достаток.
Пояснення цьому просте: влада реваншистів будують свою інформаційну кампанію лише на відчуттях самоповаги, приниження зі сторони переможців і обов'язкової відплати усім ворогам, абсолютно забувши про найпростіші потреби населення у повоєнні (і не тільки) часи.
Сучасні приклади
Ба більше, навіть у наш час деякі високопосадовці дедалі частіше роблять заяви з “присмаком” бажання реваншу. Найвідомішими для українців прикладами таких недоліків у наших сусідів є політика російської федерації та досить часті заяви окремих політиків Угорщини. На початку свого правління президент російської федерації Володимир путін назвав розпад СРСР “найбільшою геополітичної катастрофою 20 століття”, а його нинішня політика спрямована лише на знищення усіх “ворогів росії”, які так, чи інакше причетні до антиросійської політики та розпаду СРСР, у тому числі Україна.
А вже під час повномасштабного вторгнення росії в Україну, прем'єр міністр Угорщини Віктор Орбан з'явився на футбольному матчі влітку 2022 з шарфом, на якому було зображено “Велику Угорщину” з територіями Угорщини, України, Румунії, Сербії, Австрії та Словаччини, що викликало хвилю обурення серед європейських лідерів. Саме “Велика Угорщина” Орбана та його партії “Фідес” є ключовою ідеологемою в комунікаціях нинішнього угорського керівництва, теза, яка вже багато років присутня у передвиборчих кампаніях політика та у діяльності його партії і уряду. Уникнення появи реваншистів
Підбиваючи підсумки, з'являється питання - як уникнути появи руху реваншистів?
Перший спосіб - ретельна перевірка політичного дискурсу та політичних програм окремих політиків або партій, що можуть загрожувати своїми радикальними намірами державній безпеці та стабільності держави, проте надмірний контроль намірів та бажань як політиків, так і населення, викликатиме загальне невдоволення та маніпуляції у ЗМІ.
Другий спосіб - потужна соціальна підтримка, інформаційна прозорість та визнання державою, що програла, власних помилок, перехід до цивільної економіки, а насамперед уникнення будь-яких радикальних рухів у колах влади.
Як показує світова історія, подальша політика країн розвивається саме по одному з цих двох шляхів.
