Авторство: Віктор Горбатюк
Дизайн: Руслана Хлистун
Редакція: Дар’я Хоменко
Присвячено 77-мій річниці проголошення незалежності Ізраїлю.
#ProІсторія
Історія єврейського народу
Чи чули Ви колись про термін “земля Обітована”, арабо-ізраїльскі війни та чи замислювалися чому єврейський народ, юдеї за релігією, створили власну державу в оточенні ісламських країн?
Задля кращого розуміння сьогоднішнього тексту, потрібно повернутися до самого початку історії нації євреїв, а саме в 2 тисячоліття до нашої ери, адже саме тоді народ, який сьогодні населяє територію Ізраїлю, відокремився від семітської групи народів (пізніше від цієї назви з’явиться термін “антисемітизм”). Предками євреїв, які 4 тисячі років тому належали до групи Західних семітів, є народ євусеїв. Саме євусеї заснували місто Єрусалим, а також, згідно Біблії, були нащадками Ханаана - одного з онуків Ноя. На честь Ханаана було названо територію розселення Західних семітів (нині територія Ізраїлю, Палестини, Лівану, Сирії та Йорданії).
Перші єврейські держави
Приблизно в 11 столітті до н.е. пророком Самуїлом та першим ізраїльським царем Саулом було засноване Ізраїльське царство, яке згодом розпадеться на дві держави - Юдейське царство на півдні та Північно-ізраїльське царство на півночі. Згодом північна держава євреїв залишилася без населення і зникла з мапи, а у 165 році до нашої ери, майже через 600(!) років після зникнення Північного царства, Юдейське царство на півдні здобуло незалежність від греко-сирійських військ, що стало приводом для запровадження єврейського національного свята, яке відзначається й досі — Хануки.
У 66-70 роках нашої ери Римська імперія завоювала Юдейське царство в ході Першої Юдейської війни. Державність було втрачено, Єрусалим частково знищено, а території південної єврейської держави отримали статус однієї з провінцій Римської імперії.
Вигнання
У 132-136 роках нашої ери, після невдалого повстання євреїв, провінція Юдея була перейменована в Сирію Палестинську, з тим, щоби стерти історичну пам'ять про єврейську присутність у цих місцях, а значну кількість населення Юдеї були вигнані з рідних земель.
Не дивлячись на відсутність власної держави, євреї зберігали та поширювали власну культуру в усіх куточках, відомого на той час, світу. У наш час дивно це чути, проте єврейські родини обирали саме арабські країни для життя, де антисемітизм був майже відсутнім.
У 13-15 століттях в Європі почалася хвиля неприязні до євреїв як у релігійній, так і національній приналежності. Поступово монархи європейських країн змушували євреїв знову покидати свої домівки та змінювати країну проживання. Так у 1290 році євреїв було вигнано з Англії, у 1394 з Франції, навіть Іспанія, після завершення Реконкісти змусила єврейські родини залишити країну. Також у Північній Африці почалися гоніння євреїв та їх насильницький перехід в іслам. Гідне ставлення до єврейського народу продемонструвала Річ Посполита, кожен монарх якої надавав євреям все більше прав, а до середини 16 століття в Польщі проживало 80% євреїв усього світу.
Певний час в Європі, а особливо на території сучасної Німеччини, євреїв зображували у вигляді великої свині або купки людей, що п’ють молоко та їдять екскременти цієї свині, а такі малюнки на стінах церков та в рукописах прозвали “Judensau”.
Часи змін
Поступово ставлення до єврейського народу покращувалося, наприклад в Англії у 17 столітті знову дозволили оселятися в країні євреям, також США та Франція у 18 столітті затвердили рівні права для представників єврейського народу. Саме в ці часи затвердився й течія проти “захоплення” світу євреями, а термін отримав назву “антисемітизм”.
На жаль, покращення правових умов євреїв співпало за часом з черговим погіршенням умов у суспільстві. Російська імперія у 18 столітті, після захоплення частини Речі Посполитої, навіть ввела новий механізм розселення євреїв, який назвали “межа осілості” та за яким єврейські родини не могли оселятися у внутрішніх губерніях імперії, а лише на території сучасної України, Польщі, Білорусі та Литви. Переслідування євреїв також часто супроводжувалося масовими погромами у країнах Європи.
Сіоністський рух
У XIX столітті, коли в Європі активно розвивався націоналізм, а також посилювалась роль права, яке наголошувало на рівності всіх перед законом, зростала кількість антисемітистів. Саме тоді євреї з усього світу почали говорити про відновлення своєї держави на історичній території. В єврейському середовищі сформувалися дві позиції стосовно вирішення питання їх майбутнього місця проживання:
Автономісти - прагнули створення національно-культурних автономій, переважно у країнах Європи, де проживала значна частина євреїв;
Сіоністи - відстоювали право євреїв на побудову власної держави.
31 серпня 1897 року у місті Базель, Швейцарія, відбувся Перший сіоністський конгрес, де затвердили Базельську програму, у якій сформували мету сіоністського руху:
Створення фонду, який буде забезпечувати переселення євреїв-землеробів, робітників і ремісників на територію тогочасної Палестини (Ерец Ісраель) завдяки закупівлі земель, де згодом будуватимуть будинки, школи;
Обʼєднання єврейського народу та зміцнення національних почуттів.
Створення нової єврейської держави
Після закінчення Другої світової війни та всесвітнього розголосу нацистських злочинів проти людства, світові держави наголосили на важливості створення власної країни для єврейського народу та ухвалили рішення про поділ територій між сучасним Ізраїлем та Палестиною.
14 травня 1948 року було проголошено Декларацію незалежності Ізраїлю й в той самий день країни Арабської ліги (Єгипет, Ліван, Саудівська Аравія, Сирія, Палестина та Єменське королівство) оголосили війну новоствореній країні. Конфлікт з часом отримав назву Перша арабо-ізраїльська війна, а Ізраїль здобув перемогу.
Сучасність
Протягом 77 років незалежності Ізраїль переміг у кількох війнах, оголошених проти нього, безліч разів був втягнутий у загострення ситуації в регіоні, але не зважаючи на постійну загрозу, влада єврейської держави проводить дипломатичну роботу по всьому світу, а народ Ізраїлю продовжує зберігати єврейську культуру та історію. Історія єврейського народу це історія двох тисяч років поневірянь, стародавньої культури та релігії, боротьби за власні права та національну єдність.
