Роби все — щоб полюбити себе, та відкинь всіх хто тебе не цінує лише за те, що ти біля них!
Я відчуваю, всі буди у нашому світі від тої проблеми, що ми елементарно не довіряємо людям, боїмось людей, соромимося взяти якийсь ризик, прийняти спонтанність. Стараємося все контролювати в житті. Але потім получаємо просто тапком по голові через те, що це неможливо втримати, цей кконтроль, бо зараз всім голову закидають про якусь дисципліну.
Ну, люди не зрозуміли спочатку, думали, що машини на виробництвах замінять людей набагто швидше. Але це складніше як здавалось…
Натомість — живих та прекрасних людських істот треба навчати як бути собою та жити в моменті;
Переставши шукати духовності і через пропаганду та культуру “хастлу” всі люди бажають матеріальних речей. Але тут є нюанс: після того, як людина досягає матеріальної мети — заробляння грошей, щоб купити певну річ, — тоді, після того, як вона її купляє, в неї з'являється пустота всередині. Бо ця річ не приносить стільки щастя і задоволення, як би хотілося. І будь-яка, зрештою, матеріальна покупка... ти до неї просто звикаєш, як до нової речі. Це не те саме, коли просто ти купив шафу, яка тобі була потрібна щоб не складати речі на стілець, це не те саме що купити взуття, бо твої кросівки порвались.
До “забаганки” звикнеш. І, зрештою, ти так само звикнеш елементарно до телефону, який ти думав принесе тобі неймовірну кількість щастя і стане твоїм інструментом, але це стане рутинним явищем. Потреби і хотілки, забаганки, які ми хочемо купити, але в результаті воно все привикається і звикається, і не дає тієї постійної ейфорії.
В чому сенс справжньої мети, чи розуміння, чи життя?
Це, напевно, в якійсь великій, захмарній мрії, яку людина хоче зробити. Яку досягнути можливо, але ти до кінця не знаєш як. Ти просто стараєшся йти сходинками вверх, вверх, вверх, вверх, вверх. Але постійно маєш простір для вдосконалення, вийти на кращий рівень, змагатись з кращими та стояти в одному ряді з топами. Виховання справи та розширення власної території та сфери впливу твоєї справи. Ти ніколи не будеш спокійним, тому що завжди можна нових вершин досягати, покращувати якість і так далі.
В створенні контенту, чи в бізнесі, чи в якомусь, я не знаю, в спорті, чи в якомусь спорті — завжди це відбувається, абсолютний процес з закриттям оцих галочок, галочок, галочок. І ти піднімаєшся вверх, вверх, вверх до якоїсь мрії, чи мети, чи якоїсь взагалі невідомої речі, яку ти хочеш отримати лише заради себе та заради справи яку ти плекаєш, бо вона твоя. Ти не маєш безсонних ночей через БОСА, не витричаєш час, який ти мав би проводити з своєю сім’єю чи дівчиною на допрацювання звіту або створення презентації — а на те, що ти собі придумав та віриш.
Матеріальна ціль — вона досяжна. І ти знаєш суму. Тобі треба відкласти стільки грошей, тобі треба відкласти стільки-то ресурсів, працювати там стільки годин в місяць, щоб це зробити. Або навчання — тобі треба закривати все семестр за семестром, чверть за чвертю щоб отримати диплом.
Але оця справжня пригода — це є шлях і крок в невідомість, в небуття. Просто ти розумієш, що це класно в тебе в голові, і ти думаєш про оцю свою мрію, про той кінцевий результат, якого можна досягнути, і плюс-мінус окреслюєш його собі.
Ти вступаєш в пригоду, як Колумб. Це просто треба ступити. Просто зняти якорі, розправити паруса і плисти. А куди це все зайде? Дай Бог, щоб як у Колумба — замість того щоб оптимізувати торгові шляхи — він відкрив Новий світ та став легендою, замість параграфа.
Почни себе слухати, а не приглушувати
Приглушуючи свій внутрішній голос, ти будеш здивований, коли ти його справді почуєш.
Коли ти починаєш абсолютно слухати себе, і думати, і прислухатися до свого внутрішнього голосу, ти відповісиш протягом часу на більшість своїх питань і зрозумієш, що в тебе не те життя, не та дорога. Ти вибрав не ту дорогу внаслідок якихось обставин. Ти не слухаєш себе, не слухаєш інтуїцію, не слухаєш свій внутрішній голос, можливо прислухаєшся до людей які не бажають тобі найкращого, піддаєшся впливу цих всіх говорунів з інтернету.
“Клац” в голові для того, щоб написати, для того, щоб зняти відео, для того, щоби зайнятися якимись іншими речами. Ти просто повинен зрозуміти, що ти маєш бажання прямо зараз, в цей момент, зробити це. І це бажання може тягнутися неймовірну кількість часу, годинами. І ти будеш страждати, якщо не прислухаєшся до себе і не будеш виконувати своє призначення. Тебе зжере зсередини когнітивний дисонанс! Слухавши себе, слухавши свою інтуїцію, свій внутрішній голос і знаючи, що якщо ти не зробиш цього, тобі буде гірше особисто, а не просто ти розчаруєш свою дисципліну.
Молодість — наш шанс
В тебе немає ніякої відповідальності, в тебе немає нічого... це в тебе є тільки власне тіло, яке ти можеш кинути в будь-яку річ з неймовірною кількістю енергії. Працювати, якщо ти хочеш, 48 годин без сну, і в тебе є ця можливість. В тебе є можливість програти, впасти, перекрутитися, знов стати, підстрибнути і головою вдаритися в стіну. Ось це, ось це! І люди, які молоді, живуть день за днем, день за днем без поклику, втрачаючи час на розваги, без думки всередині: "Де... а де фінал, що робити?"
І кожен день одне і те саме. Тим, як живуть наші батьки. Одне і те саме кожен день. Заради чого? Діти вже виросли, це все фігня. Там туда-сюда, Різдво, Пасха,, Новий рік. Чуваки, ми не можемо так жити! Потрібно слухати себе всередині: що ти хочеш і до чого. Особливо якщо ви молоді, 17-16 років, 14. Оце дуже важливий період. Викинь всіх, плюй людям в лице, які тобі кажуть, що тобі робити, якщо ти знаєш, що ти хочеш. Чи батьки, які говорять тобі, куди поступати, бо так треба. Якщо ти не хочеш поступати, оце твоя проблема, тобі потрібно з цим розібратися.
В цьому весь сенс в світі. Сенс в світі і в досвіді. Неможливо робити певні речі в певному віці. Неможливо вибирати собі стежку на все життя в 17 років без досвіду роботи, без проби, без слухання себе, і тільки бути уточними батьками і найбільшими авторитетами-вчителями, яких ніхто не засуджує (так само як я, бо це в кожного свій вибір). І жалкувати потім все життя, жити одноманітне життя по шаблону і думати: "Чого я це не робив?".
Тому що треба думати про себе, і думати про індивідуальність, про свою особистість — знати собі ціну і показувати людям, що ти можеш, і що ти хочеш, і що ти є людина. Тому що кожна людина прагне до вдоволення суспільної думки. Мама прагне бути хорошою господинею в очах свекрухи, в очах свого чоловіка. Син прагне бути хорошим господарем там чи працівником в очах свого батька.
Любов не може бути за щось. Це повинно бути чисто на душі. По-іншому не буває.
Ти будеш робити те, що ти хочеш. Якщо ти не будеш робити те, що тобі по нраву — ти будеш страждати. І це реальний закон нашого світу. Людина не може жити довгий час під стресом і дисонансом з собою!
peace
