І так, пройшовши повз перше, залишивши його на останок. Торкаюсь очами букв, пальцями аркушів, жовтих, затертих, шорохуватих аркушів. Біла обкладинка сіріє незліченними слідами користування. На ній червоним в міру, вказана та частина тіла, що впаде в ступор, працюватиме до кольок, а потім болітиме з похмілля - Голова. Може щось є в азійському страху писати ім’я червоним, прориваючись до потойбіччя. Цікаво чи надихались цим дизайнери при створенні. Адже сенс твору трошки і про те.
Осінь. Час різних дивних оповідань. Як от Любко Дереш “Голова Якова”. Для поціновувача “потоку свідомості” в літературі, це саме той сорт отрути сірої рідини. Згадалось, за що він подобався на старті кар’єри, коли в його біографії зазначали лише 17 як побачив світ. Хащі думок, лабіринти мінотаврів зі словосполучень та образних відсилок. Тільки мапи і підказки не додаються. Всяк думає в міру свого нездорового глузду. От і зараз. Мені подобається?
Мені подобається, що це мене занурює у нетрі власних вивертів і порівнянь з минулого та майбутнього. Згадую хто я є, та забуваю ким мене бачать. Це як “весела пігулка”. Привіт Кастанеда, привіт Коельо, привіт Бах який Річард. Тут не про композиторів. Хоча ні, в самому творі про них.
І трошки цитат, не хронологічно, але це як слова тригери для спуску гачка, а може стоп-слова для закінчення таких от раптових сесій:
“Серед бойових мистецтв я - мистецтво відповзати”
“…ласкаво просимо у вічні муки, синку, ти добрався і загримів у вічність, тепер прокидайся у пустелю реальності….”
Як же ж дотепно, по страшному влучно, можна вдатись до передбачень та містичних попереджень. Теорію змови знайти не важко. Такі речі відкидають довгі тіні. Знов цитати:
“..якщо ми хочемо шоу, від якого буде трипетати цілий світ, все що нам потрібно, - це Донецьк і Львів. Все інше зроблять за нас самі глядачі…”
“—Я маю написати симфонію до кінця світу?”
“А нам катастрофічно не вистачає сценаристів….композиторів. Нам не вистачає драми! Особиста драма вже нікого не турбує. Драми нації - це драма на щодень. Кожен день когось підривають. Десь відбувається геноцид. При цьому людей не меншає! Їх більшає! І їх потрібно забавляти!…”
Я не досліджував, факти не перевіряю. В творі описано співставлення, що у віруваннях Майя світ тримався на чотирьох кольорах: червоному, білому, синьому та жовтому. Цікаво, що в реаліях сьогодення мені примарились не прапори Євро 2012, а певні прапори на зараз, і йде боротьба за силу Синього, бо тоді не буде єдності трьох проти одного, а стане в силі своїй жовта блакить сонячного неба та синіючі до обрію золоті лани. (То ліричний відступ, кажу ж, що твір як психоделік, коли мізки повернуті трохи)
От же, привіт Джеймсе Джойсе, певно варто влаштувати чергову зустріч з твоїм “Уллісом”. Цікаво, як він зазвучить зараз.
