Вже було раніше: “Зі мною з полиць пішли троє..” Отже про першу якось потім, друга прониклива. Наче проста, але в’їдається, огортає. “Історії про троянди, дощ і сіль”. Не знаю що закладалось в написанні, але мене сповнює світла туга, тиха посмішка, сумний погляд. Тому так підходить дивитись на теплу осінь, барвисте листя, думати як ті японці розрізнять 240 відтінків осіннього листка. Згадувати спеку літа, думати, що за місяць вже буде холодно і незабаром сніжитиме. Історії різні, але навіть якщо в змісті не закладено, вони віють тихим, світлим сумом. Вони мінорні, вони занурюють в ностальгію та думки які навіть може і не виникали ніколи, бо не стикався з подіями. Тут багато і красиво про Бога та Діву Марію, канони. Але це не православні храми це католичні чи греко-католичні. В них своя атмосфера. Краси сміренності, тиші та легкого суму. Прочитано про троянди і дощ, залишилось 15 історій про сіль.
Отак, обирання за назвою серед нового і невідомого, надало можливість пережити щось невідповідне мені.
