У нас багато часу… Просто ми багато його витрачаємо не туди…

Наштовхнувся в мережі на текст Ірини Коваль. Моя власна думка, що так, те що описано в ньому так і є бо в такий час зараз живемо, такі гойдалки, що ну його лісом. На собі відчуваю.

Нема світла. Нема тепла. Нема стабільності.

Просто слухаємо… Там про нас…

За час майже безперервного навчання (лише один день пропустив) маю деякі успіхи. Мозок трохи розворушив, колишні свої знання пригадую та таке інше. Звісно є недоліки, однак вважаю для початку та великої перерви вважаю чудово. Ото ж йдемо далі.

Десь півроку час від часу зтикався з тим, що треба відновити англійську. Ну треба і баста. Чому? Бо нові ринки, нові можливості, нові продукти з якими можна працювати да і взагалі щоб мозок вивести скажімо так з зони комфорту.

Почув новину про будівництво дороги на “Буковель”. Ну типу для того, щоб зменшити витрати часу на дорогу. Звісно чудово (скоріш комусь окремому)...

Ніколи б не подумав, що наша мова виявилась серед багатьох мов “лінгвістичним парадоксом”. Надіслала мені це співробітниця. Десь вичитала в мережі. Ото ж ділюся.

Нещодавно прочитав десь, що в нашому ритмі життя, з усім цим хаосом, зі всіма новинами переважно не позитивними нам просто потрібно краплина чогось доброго, світлого...

Сміливість не у відсутності страху, а дії не дивлячись на нього. Страх малює перебільшені сценарії, які рідко збуваються. Страх втрачає силу тоді, коли вирішуємо дивитися йому у вічі. Страх не ворог...