Ще змалку вчать єретиків тому, що Бог-тиран Ягве вимагає покори, та завжди знайдуться хоробрі душі, які не терплять ярма божого пригноблення. Охоплені мстивою люттю, здійснюють ці сміливці ритуальне самогубство та плюють в обличчя деспотові, не здатні завдати йому шкоди крім цього маленького повстання.
Самогубство – смертний гріх, а пожертвувати собою на славу Пекла то для Господа ще більша образа. Деякі невірні обдаровані з народження лунким голосом, втім небагато мають перспектив. Та якщо рішучі вони досягти успіху попри все, то можуть ступити на темний шлях до мантії хориста.
Прямують такі прохачі до одного з чорних жертовників у єретичних обителях на глибокому дні перевернутих храмів-пірамід, зведених на честь наймогутніших архідияволів. Там вдягають вони мантію відданості темряві, лягають на вівтар, вирізають на плоті своїй нечестиві руни і так нівечать її до смерті. Подейкують, що чим більше ран нанесуть вони перед смертю, тим приємніше їхнє підношення. Найвідданіші перерізають собі горлянки, намагаючись встромити ножа якомога глибше, перш ніж обірветься їхнє нещасне животіння.
Більшість цих бідолах стрічає погибель у Озері Вогню, але окремі після дев'яти днів воскресають хористами. Їхні тіла знову стають на ноги, доводять кінця жахливе обезголовлення та підносять відрубані голови, які починають співати вивчені у Пеклі хорали. Із завданих самим собі ран струменіє холодна кров, вимальовує демонічні символи й змінюється до подоби слів їхньої нечестивої пісні. Керовані покликом, не чутним жодному смертному, прямують вони до лінії фронту та приєднуються до загону єретиків на власний вибір.
Зачувши нестерпні гімни із відрізаних голів хористів, розуми їхніх ворогів сповнюють видіння Ям Пекла. Підривають ці картини силу та рішучість всякого, кому не пощастить стати жертвою страшної пісні. Зазвичай гімни хористів – перше, що чує новобранець на бойовищі, адже лине безперестанку їхній голос окопами та сповіщає пророцтво про остаточну перемогу Пекла над Небесами.
У Великому військовому госпісі Нової Антиохії окреме крило відведене під тих, хто ніколи не оговтався після панахиди хориста. Їхній розум назавжди втрачено у видінні віковічної муки, і прив'язані до залізних ліжок безперестанку волають вони про світ прийдешній, вкритий пітьмою та освітлений лише вічним полум'ям.
