Вже три сотні років князівство Нова Антиохія, осердя Церкви та вірян, непохитно стоїть попід тінню самої Брами Пекла. Воно – домівка всім сподіванням, мур на шляху єретичних орд та перша лінія оборони супроти диявольської міці. Якщо Нова Антиохія паде, з нею згине увесь Левант.
Війна ніколи не полишала цей край. Стародавнє місто Антиохію спопелила таємнича зброя демонів у році 1545-му, проте навіть оточені руїнами віряни не здалися. Гарнізон не скорили ані смертельні демонічні мари із кратера, ані падіння згодом могутнього Константинополя під навалою легіонів Маркіза Пекла, Кімаріза.
Ще до знищення стародавнє місто Антиохія завжди першим приймало на себе удари. Не дарма у році 1559-му Віденський конгрес мечів постановив відбудувати та укріпити його, а також надсилати туди щорічну десятину з від усіх вірних народів. Не стільки монетою, радше нескінченними потягами харчів, обладнання, боєприпасів, зброї, техніки та досвідчених робітників й інженерів з усієї Європи, Середземномор'я та африканських домініонів.
Утримання логістичних шляхів це безперервна боротьба за кожен караван чи судно: єретичні диверсанти та нападники чатують на них щодня.
Звідтоді Нова Антиохія перетворилася на найважливіше місто-фортецю світу, щит і меч Європи та Африки. Цьому сприяють зокрема союзні понтифіки і голови держав, які хочуть бити єретиків щонайдалі від власних кордонів. Донині вона витримала вісім великих облог, та жодного разу не пробили її славетні мури. На їхній варті стоять сімдесят сім кремезних веж та сонми анахоретів – закованих в метал бойових каплиць, керованих палкими вірянами. Цілодобово вони пильнують стіни і частково саме їм завдячує незламність оборони.
Та понад усе виживання князівства забезпечують добровольці зі всіх куточків світу, готові служити під Стягом Христовим. На вулицях міста лунають сотні мов та говірок. Гусари Речі Посполитої перекидають слівце з останніми варязькими гвардійцями; мандрівний проповідник з Ейре надихає вояків Етіопії покласти життя за благу справу; час від часу бучною ходою супроводжують інженери Церкви для випробовувань на фронт свої новітні винаходи.
Міське життя вирує під пильним оком Канцелярії Поширення Чеснот, чиї патрулі безупинно обходять вулиці. Солдатські гульбища вони ще терплять, але горе тим, хто бодай на мить відхилиться від церковного вчення. Подивитися на страту єретика ледь чи не щотижня збираються величезні юрби.
Чорний дим клубочиться понад фабриками, з чиїх цехів сходять свіжо зібрані танки. Пломінь ливарних печей не згасає ані на мить щоб не знала нестачі снарядів гордість Нової Антиохії – артилерійські дивізіони. У стінах техно-лабораторій Церква невтомно трудиться над створенням надлюдських причасників, обдарованих клонованою плоттю та кров'ю Спасителя. Тисячі робітників щороку гинуть внаслідок жахливих нещасних випадків чи перевтоми, їхню жертву містом вшановують грандіозні статуї.
Попри всі приготування, ніде діти похмурої істини – Новій Антиохії ніколи не встояти проти повноцінного наступу об'єднаних армій єретиків. Князівство існує досі виключно через криваві міжусобні чвари поміж самих бісів. Архідияволи та Князі Пекла безперестанку ворогують й плетуть один проти одного змови; вкрай рідко хтось здобуває довготривалу перевагу й скликає масштабне вторгнення. Однак ані століття протистоянь, ані десятиліття тривожного затишшя між великими битвами їх не турбують – для безсмертних Владарів Пекла це ледве початок забавки. Вони народилися задовго до появи самого часу та жадають смакувати муки людей, яких гине мільйон за мільйоном. Відтак триває Велика війна, то вщухає на довгі роки, то зненацька спалахує лютими сутичками.
Герцог Нової Антиохії – титул незрівнянної честі та престижу, адже саме його носій номінально командує усіма збройними силами вірян. Направду ж, бодай присягають на відданість герцогові, армії християнського світу б'ються у власних підрозділах та під проводом власних командирів. Слід зазначити, втім, що окремі солдати зрікаються батьківщини та приймають хрест служби лише під герцогом Костянтином. Відтак регулярне військо князівства – найбільша об'єднана сила на боці вірян. Кожен захисник мурів Домівки Сподівань має повне право пишатися своєю формою.
Останніми роками герцог почав відряджати невеликі загони до Нічийної Землі: проводити розвідку, шукати артефакти, здійснювати рейди на сили єретиків, захоплювати стратегічні позиції та збирати трофеї, якими багатий випалений край між Новою Антиохією та володіннями Пекла. Ці підрозділи самотужки здобувають кошти й формують склад, герцог лише видає їм на теє грамоту. Однак спрага до реліквій, скарбів та слави робить своє – амбітних ватажків, охочих ризикнути всім у полум'ї війни не бракує ніколи. Конкуренція за здобич, оснащення, артефакти та інформацію жорстока: загони нерідко б'ються не лише з єретиками, а й між собою та скаженими окопними паломниками.
Відтак некрополь Антиохії вщерть сповнений могилами полеглих. Та гордий стяг князівства – синій на нім море, а червоний кров – досі майорить над його валами. Чи надовго? Не знає ніхто. Усі знамення та доповіді розвідників вказують на одне: єретики готуються до наймасштабнішого наступу в історії. Фігури розставлено, час партії настав.
Наново починається Велика війна.
