Місяць минув, як один день — у щоденних тренуваннях, навчанні, перевірках сили й витривалості. Ян загартувався, став спритнішим, швидшим, а головне — почав відчувати себе частиною чогось більшого.

Селище Громовиця стояло на краю широких лісів і великих полів, де простір був безмежний, а небо, здавалося, сягало прямо до землі. Тут, на цій землі, люди жили спокійно, як і їхні предки, і кожен день був сповнений звуків природи: шелесту вітру, співу птахів та гуркоту річок.

— Невже ти хочеш це зробити? — тихо запитав Фарг, дивлячись на свого друга.