Автори
Полковник Раян М. Найт, армія США
Полковник Расс С. Котвал, армія США, у відставці
Підполковник Чарльз Х. Мур, армія США*, підполковник
Полковник Раян М. Найт (Ryan M. Knight), армія США, лікар швидкої допомоги та колишній командний хірург 75-го полку рейнджерів. Він має ступінь доктора медицини Університету Збройних сил США і є ад'юнкт-професором Університету Збройних сил США і Медичної школи Університету Мерсера. До навчання в медичній школі Найт служив піхотним офіцером у 82-й повітряно-десантній дивізії. Серед його попередніх призначень - командир батальйону, помічник лікаря і керівник невеликої хірургічної групи в Об'єднаному медичному підрозділі Об'єднаного командування сил спеціальних операцій.
Полковник армії США у відставці Расс Котвал (Russ Kotwal) керує стратегічними проєктами Об'єднаної травматологічної системи Агентства охорони здоров'я Міністерства оборони США на об'єднаній базі Сан-Антоніо - Форт Сем Х'юстон, штат Техас, США. Він отримав ступінь бакалавра в Техаському університеті A&M, ступінь магістра медицини в Техаському університеті та ступінь доктора медицини в Університеті збройних сил США. Він служив у 25-й піхотній дивізії, 75-му рейнджерському полку та Командуванні Сил спеціальних операцій США. Він неодноразово брав участь у бойових діях в Афганістані та Іраку разом з рейнджерами.
Підполковник Чарльз Х. Мур (Charles H. Moore), армія США, є головним хірургом 75-го полку рейнджерів у Форт-Мурі, штат Джорджія. Він отримав ступінь доктора медицини в Університеті Мерсера, а також працює доцентом в Університеті Збройних сил США та Медичній школі Університету Мерсера. Після закінчення ординатури з медицини невідкладних станів Мур служив у 3-й бойовій авіаційній бригаді 3-ї піхотної дивізії, 2-му батальйоні полкового батальйону спеціального призначення і штабному підрозділі 75-го полку рейнджерів, а також брав участь у численних бойових операціях. *Він є основним автором цієї статті.
Про рейнджерів і ТССС
З кінця 1990-х років 75-й полк рейнджерів є лідером і активним пропагандистом розвитку тактичної допомоги пораненим під час бойових дій (далі TCCC - tactical combat casualty care). Полк рейнджерів одним з найперших пристосував TCCC для найкращої підтримки місії рейнджерів, а також намірів командира полку. В рамках всієї організації наголошувалося на відповідальності командування за систему реагування на поранення, на повсюдному опановуванню основ TCCC медичним і немедичним персоналом, що надає першу допомогу, а також на досконалому володінні медичними працівниками найсучаснішими методами надання невідкладної медичної допомоги та травматологічної допомоги. Допомога пораненим під час бойових дій була командною роботою. Мета полягала в тому, щоб зменшити захворюваність і смертність на полі бою, і особливо уникнути смертей яким можна запобігти на догоспітальному етапі.
Серед американських військових, які загинули протягом перших десяти років конфлікту в Афганістані та Іраку, приблизно 24 відсотки мали травми, які були визнані потенційно придатними для виживання. Визначення придатності до виживання ґрунтується на ідеальних обставинах, миттєвому знанні всіх травм і негайному доступі до необмежених можливостей надання травматологічної допомоги першого рівня. Тенденції виживання при травмах можуть допомогти клініцистам і дослідникам визначити можливості для вдосконалення діагностики та терапії як на догоспітальному, так і на госпітальному етапах.
Серед втрат, яких зазнав полк рейнджерів за двадцять років бойових дій, у полку не було жодної смерті на догоспітальному етапі, якій можна було б запобігти. Визначення можливості запобігання смерті ґрунтується на реальних і фактичних обставинах, тактичному впливі навколишнього середовища і противника та інших важливих факторах, які накладають суттєві обмеження на оптимальне і своєчасне надання медичної допомоги. Тенденції запобігання смертності можуть допомогти медичному і немедичному персоналу визначити можливості для вдосконалення тактик, методів і процедур (ТТП); засобів індивідуального захисту; та евакуації й догляду за пораненими.
Задача 75-го полку рейнджерів полягає у виконанні спільних спеціальних операцій на підтримку політики та цілей США.
Полк також вважається головною рейдовою силою Сухопутних військ. Можливості полку включають повітряно-десантні, десантно-штурмові та інші рейди прямої дії, які використовуються для захоплення ключових ділянок місцевості, знищення стратегічних об'єктів, а також захоплення або знищення сил противника. Рейнджери підготовлені для проведення штурмів, засідок та інших місій на всіх рівнях, від операцій на рівні відділення до полку.
Організаційна структура та оснащення 75-го полку рейнджерів подібна до стандартної легкої піхотної бригади, а батальйони у складі полку рейнджерів можна порівняти з легкими піхотними батальйонами. Таким чином, уроки та передовий досвід полку рейнджерів можуть бути легко застосовані до подібних підрозділів в армії та морській піхоті США. Крім того, за межами цих організацій, філософія і принципи полку є актуальними для всіх підрозділів Міністерства оборони США, які проводять бойові операції.
75-й полк рейнджерів складається зі штабу полку, батальйону спеціального призначення, батальйону військової розвідки та трьох стрілецьких батальйонів. Наразі полк Рейнджерів має шість лікарів, п'ять фельдшерів і 122 санітари, які надають допомогу майже чотирьом тисячам військовослужбовців. У штабі полку, батальйоні спеціального призначення та кожному стрілецькому батальйоні є лікар, фельдшер і санітар. У батальйоні військової розвідки є один лікар і один старший медик. Штаб полку має чотирьох медиків і укомплектований переважно для консультування та підтримки операцій і підготовки батальйонів. Батальйон спеціального призначення має двадцять сім медиків, а кожен стрілецький батальйон - тридцять медиків. Медичний персонал штабу полку надає підтримку особовому складу штабу, а також доповнює батальйони відповідно до завдань місії. Медичний персонал батальйону спеціального призначення підтримує особовий склад батальйону і виконує завдання батальйону. Кожен стрілецький батальйон має чотирнадцять штабних ротних медиків. Шість з цих медиків утримуються централізовано, а вісім медиків бригади швидкої медичної допомоги та санітарного загону функціонально розподілені як по два додаткових медики на кожну з чотирьох стрілецьких рот. Кожна з чотирьох стрілецьких рот має чотирьох призначених медиків, старшого медика роти та по одному медику на кожен з трьох взводів. Медичний персонал штабної роти батальйону надає підтримку особовому складу штабу, а також задовольняє оперативні потреби батальйону та лінійної роти відповідно до завдань місії. Усі медики 75-го полку рейнджерів проходять підготовку до рівня просунутих тактичних практиків, тактичних парамедиків, за військово-обліковою спеціальністю 68W, W1 "Бойові медики спеціальних операцій". Ці медики-рейнджери забезпечують безперервність і є ядром системи реагування на поранення; вони є носіями організаційних стандартів TCCC.
Досвід рейнджерів і найкращі практики надання допомоги пораненим застосовуються не лише до інших військових підрозділів, які ведуть бойові дії, але й до військових підрозділів, які проводять інші операції, окрім бойових. Крім того, ці принципи можуть бути застосовані в цивільному секторі при несприятливих подіях, що призводять до жертв, таких як зіткнення транспортних засобів, массшутінги, вибухи та стихійні лиха.
Зосередженість рейнджерів на опановувані п'яти пріоритетних основ: стрільби, фізичної підготовки, медичної підготовки, тактики малих підрозділів і мобільності - дозволила створити смертоносну, але рятівну силу, яка успішно виконує оперативні завдання і водночас зменшує кількість жертв серед рейнджерів, яким можна було б запобігти. Безперервний цикл зусиль з підвищення ефективності, включаючи збір і аналіз даних та регулярне звітування про статистику і тенденції втрат, має першорядне значення для розвитку нових методів діагностики та терапії, а також для оцінки й вдосконалення ТТП, засобів індивідуального захисту, систем реагування на поранення і догляду за пораненими. Ці зусилля з підвищення ефективності виявляють прогалини і сприяють кількісно вимірюваним змінам, які рятують життя. Об'єктивні дані та подальші науково обґрунтовані рекомендації можуть бути використані для ефективної закупівлі ресурсів, вдосконалення ініціатив щодо персоналу, навчання та обладнання, а також для спрямування зусиль з модернізації сил та проведення досліджень. Збір та аналіз даних для покращення є економічно ефективними, оскільки вони дають інформацію для прийняття рішень і виправдовують витрати часу та коштів.
Рівень смертності - це показник кількості смертей у певній групі населення, який масштабується на чисельність цієї групи за одиницю часу. Коефіцієнт летальності (case fatality rate (СFR)) - це частка вразливої групи або частка населення, у якої діагностовано певну хворобу або травму, і яка в кінцевому підсумку помирає від цієї хвороби або травми. В контексті надання допомоги військовослужбовцям, які отримали бойові поранення, CFR є зведеною статистикою, яка визначає міру загальної летальності на полі бою серед військовослужбовців, які отримали бойові поранення. CFR може допомогти в оцінці якості системи реагування на поранення в підрозділі та надати контекст тенденцій щодо виживання після поранень і запобігання смертності. Загиблими в бою (KIA) визначаються поранені в бою, які помирають на догоспітальному етапі надання медичної допомоги 1-го рівня. Втрати від поранень (DOW) - це поранені в бою, які помирають після прибуття до закладу з хірургічними можливостями (наприклад, передового хірургічного закладу 2-го рівня, госпіталю бойового забезпечення 3-го рівня, закордонного або континентального госпіталю 4-го рівня). Коефіцієнт CFR можна розрахувати, взявши загальну кількість загиблих в бою і втрат від поранень, поділивши цю кількість на загальну кількість втрат з бойовими травмами, що включає загиблих і поранених у бою (WIA), тих, що вижили, і померлих безвісти, а потім помноживши цей добуток на 100:
CFR = (KIA + DOW / KIA + WIA [ті, що вижили + DOW]) x 100
З 2001 по 2021 рік американські військові досягли кумулятивного показника CFR 9,5, або 9,5 смертей на кожні сто поранених у бою, під час бойових дій в Афганістані та Іраку. Водночас полк рейнджерів мав нижчий кумулятивний показник CFR - 7,6. Різниця між цими двома показниками не є статистично значущою, але ця різниця дорівнює п'ятнадцяти життям. Іншими словами, на додаток до життів рейнджерів, врятованих завдяки спільним зусиллям американських військових і полку рейнджерів в цілому, ще п'ятнадцять рейнджерів можуть бути живі сьогодні завдяки унікальним аспектам системи реагування на поранення, створеної, підтримуваної та вдосконаленої полком рейнджерів.
Дискусія
Низькому показнику CFR, досягнутому полком рейнджерів, могло сприяти багато факторів. Полк має довгу історію розвитку догоспітальної медицини на полі бою, був одним з перших, хто впровадив передові методи невідкладної допомоги та травматології, а також працював над тим, щоб об'єднати зусилля Міністерства оборони та цивільних травматологічних служб. Крім того, командири комбатантів та інші немедичні керівники полку визнавали та продовжують визнавати важливість пріоритетності надання медичної допомоги пораненим під час бойових дій. Базова та подальша медична підготовка, з оцінкою компетентності під час кожного дев'ятимісячного циклу підготовки оперативної готовності, розвиває та підтримує знання, навички та вміння окремих медичних та немедичних осіб, які надають першу медичну допомогу, в рамках всієї організації. На додаток до індивідуальних тренувань, колективні тренування підрозділів та інтеграція догляду за пораненими та евакуації в кожне бойове навчання сприяють згуртованості команди та опановуванню основами через практику, повторення та тренування.
На прикладі полку рейнджерів можна виділити декілька ТТP і стандартних оперативних процедур, які, ймовірно, сприяли тому, що під час бойових дій підрозділ не зазнав жодної смерті на догоспітальному етапі, якій можна було б запобігти. Автори вважають, що чотири ключові принципи мають вирішальне значення для вдосконалення системи надання допомоги пораненим під час бойових дій і є першочерговими для успіху підрозділу. Ці принципи не є специфічними для боротьби з тероризмом і будуть обов'язковими й застосовними для надання допомоги пораненим в різних умовах, інтенсивності та масштабах бойових дій в майбутньому.
Полк рейнджерів приділяє і повинен продовжувати приділяти увагу:
(1) Опановуванню основам, які прирівнюються до підготовки з TCCC для всього, що містить акцент на негайну зупинку кровотечі,
(2) Подальшу реанімацію препаратами крові,
(3) Системі реагування на поранення, що керується командуванням
(4) тактичному медичному плануванню.
Оволодіння основами - TCCC для всіх
Інтегруючи найкращі практики з сучасної медичної літератури та уроки, отримані під час попередніх війн і конфліктів, американські військові досягли значного прогресу з найновішим кумулятивним показником CFR у 9,5 для конфліктів в Афганістані та Іраку. Для порівняння, цей показник значно нижчий, ніж раніше отриманий 19,1 CFR за Другу світову війну і 15,8 CFR за війну у В'єтнамі. Полк рейнджерів досяг ще нижчого показника CFR - 7,6 за конфлікти в Афганістані та Іраку. Оволодіння основами TCCC всіма рейнджерами, а не лише медиками, зробило значний внесок у досягнення такого низького показника CFR. Командир полку наказав і продовжує вимагати від усіх рейнджерів підтримання кваліфікації з медичної допомоги як один з п'яти основних пріоритетів роботи. Командир полку вимагає навчання з TCCC для всіх під час кожного навчального циклу, яке є цілеспрямованим, спланованим та інтегрованим, а потім перевіряє виділений час для навчання під час щоквартального навчального брифінгу з кожним командиром роти. Дотримання вимог і прогрес перевіряються під час командно-штабних брифінгів, оскільки командири батальйонів повинні звітувати про відсоток рейнджерів, які пройшли підготовку з TCCC, як частину реальної статистики бойової медичної готовності підрозділу. Ця медична підготовка базується на курсі TCCC для всіх військовослужбовців Об'єднаної системи травматології та Агенції охорони здоров'я Міністерства оборони США і має в собі акцент на найкращих практиках і науково обґрунтованих рекомендаціях з надання долікарняної травматологічної допомоги на полі бою, таких як негайна зупинка кровотечі за допомогою турнікетів, давлячих пов'язок, і гемостатичних пов'язок, а також на інших методах надання само- і взаємодопомоги в рамках TCCC. Ця підготовка була започаткована в 1997 р. і була закріплена в Програмі рейнджера з надання першої медичної допомоги та Системі реагування на випадки травм у складі рейнджерів. Програма "Поглиблена підготовка рейнджера з надання першої медичної допомоги" була створена у 2016 році і відтоді навчає не медиків поглибленим медичним навичкам, які виходять за рамки курсу "Бійця-рятувальника", з метою покращення надання медичної допомоги на полі бою.
Навчання TCCC для всіх, включаючи не медиків, медиків і санітарів, є максимально реалістичним завдяки симуляції бойових дій і покладає на кожного рейнджера і командира відповідальність за володіння навичками TCCC і медичними навичками. У полку рейнджерів відпрацьовуються принципи та практики реагування на поранення і догляду за пораненими в рамках всієї системи - від моменту поранення до евакуації пораненого і надання хірургічної допомоги. Ця підготовка є невід'ємним компонентом бойових навчань, де імітуються поранення в реалістичних сценаріях під час проведення взводних навчань з бойовою стрільбою або подібних маневрів, і містить в собі самодопомогу, допомогу побратимам, а також лікування медиками та іншими медичними працівниками. Замість того, щоб зосереджуватися на поранених після тренувань, цей вишкіл наголошує на реагуванні на поранення на будь-якій фазі операції. Опановування основами та використання реалістичних тренувань і репетицій необхідні для вдосконалення та надання складнішої допомоги медиками-рейнджерами бійцям на місці поранення. Старші сержанти та офіцери оцінюють молодших сержантів і офіцерів та систему реагування на поранення в їхніх підрозділах, наголошуючи на відповідальності командування і командному підході до сценаріїв поранення.
Завдяки опановуванню основ, реалістичним тренуванням і репетиціям, медичним і немедичним працівникам і керівникам, які надають першу медичну допомогу, не доводиться сподіватися на краще і вони готові до будь-яких ситуацій. Навпаки, всі вони були підготовлені до очікуваного, а також до неочікуваного. Вони очікують жертв і поранень, особливо геморагічних, на кожному етапі місії. Вони також готові забезпечити зупинку кровотечі та надати іншу невідкладну допомогу, яка може врятувати життя. При травматичних подіях, що призводять до важких і критичних поранень, скорочення часу до отримання необхідної медичної допомоги має важливе значення для зниження смертності. Своєчасна зупинка кровотечі та надання іншої базової травматологічної допомоги є обов'язковою на полі бою.
Реанімація препаратами крові
Кровотеча була і, ймовірно, залишиться найпоширенішим механізмом смерті серед постраждалих серед тих хто отримав поранення з яким можна потенційно вижити. Ключем до виживання є швидка зупинка кровотечі та заміщення втраченої крові. Медична і травматологічна література продовжує підтверджувати необхідність і переваги ранньої реанімації з використанням препаратів крові, а також демонструє шкоду надання кристалоїдів (прозорої рідини, наприклад, фізіологічного розчину) для реанімації травмованих пацієнтів. Медики Рейнджерів беруть з собою на бойові завдання препарати крові, в тому числі сублімовану плазму з 2011 року і цільну кров холодного зберігання з 2014 року. Крім сублімованої плазми та цільної крові холодного зберігання, ці життєво важливі препарати крові також включають в себе упаковані еритроцити та рідку плазму. Полк рейнджерів підготував, затвердив і відпрацював показання до реанімації препаратами крові та процедури їх застосування в рамках всієї системи реагування на поранення, включно з програмою дружнього переливання Ranger O Low Titer (ROLO Whole Blood), що діє в полку. Здатність медиків-рейнджерів переливати цільну кров та інші препарати крові на місці поранення або поблизу нього протягом декількох хвилин після поранення вплинула на рівень надання допомоги пораненим і смертності в полку. Рання реанімація цільної крові та препаратів крові має вирішальне значення для усунення бойових втрат, яким можна запобігти, та зниження рівня смертності.
Система реагування на поранення під керівництвом командування
Як описали генерал Стенлі Маккристал, старший сержант Майк Холл та інші в статті 2017 року, уникнення смертей на війні, яким можна запобігти, є організаційним питанням, яке вимагає лідерства як від медичних, так і від немедичних керівників. Відповідальність, підзвітність і причетність є фундаментальними рисами лідера, необхідними для успіху і розвитку організацій, а також для безлічі зусиль, що докладаються в рамках цих організацій. Лідери визначають пріоритети, встановлюють стандарти, а потім контролюють і забезпечують дотримання цих стандартів. Ефективні лідери доносять своє бачення до підлеглих і створюють спільне розуміння причетності та відповідальності на всіх рівнях, що потім стимулює інновації та вдосконалення.
Керівництво і нагляд командування, в тому числі розподіл часу, грошей і персоналу, є прикладом того, де в пріоритеті зусилля і підзвітність. Догляд за пораненими під час бойових дій повинен включати цілеспрямовану і планову підготовку, яка офіційно запланована. Підрозділи повинні виділяти ресурси, в тому числі час, на підтримку реалістичної медичної підготовки, а не просто покладатися на неформальні періоди навчання, які проводяться імпровізовано в дусі “і так піде”, якщо з'являється додатковий час. Наразі в 75-му Рейнджерському полку під керівництвом командування під час кожного циклу підготовки оперативної готовності проводяться триденні курси першої медичної допомоги рейнджерам (TCCC для всього особового складу), двотижневі курси першої медичної допомоги рейнджерам (щонайменше для одного піхотинця на відділення) і двотижневі курси оцінки та перевірки знань рейнджерських медиків для всіх рейнджерських медиків. Ця медична підготовка зосереджена на повторенні практичних занять для засвоєння базових знань, перш ніж застосувати ці знання для надання медичної допомоги реалістичним імітованим жертвам, використовуючи в ролі тренувальних моделей своїх колег-рейнджерів (а не манекенів). Командири також визначають пріоритетність надання допомоги пораненим під час бойових дій, активно виділяючи кошти на медичну підготовку і модернізацію. Таким чином, медичні керівники рейнджерів можуть планувати і забезпечувати ресурсами реалістичну підготовку за підтримки немедичних рейнджерів, виділених командиром завдяки такому визначенню пріоритетів медичної підготовки. Крім того, медичні керівники рейнджерів можуть модернізувати витратні матеріали відповідно до темпів розвитку медицини завдяки такому розподілу коштів.
Рейнджерський полк завжди повинен бути в оперативній готовності в будь-яку хвилину. Таким чином, щоб відповідати цій постійній вимозі, необхідно постійно підкреслювати та підтримувати рівень медичної підготовки та майстерності. Підрозділ розробив та запровадив стандарти для немедичного персоналу, медичного персоналу та медичної підготовки командирів. Медичне керівництво полку підтримує процес вдосконалення діяльності з метою постійного узагальнення набутого досвіду, вдосконалення навчання та підготовки, а також стандартизації та вдосконалення медичної допомоги. Зрештою, медична кваліфікація і володіння основними медичними знаннями для всіх означає, що кожен рейнджер розуміє, тренується і відпрацьовує свою індивідуальну і колективну роль в процесі лікування та евакуації поранених. Це призводить до створення полкової системи реагування на поранення, в якій кожен рейнджер і кожна команда рейнджерів працюють з максимальною віддачею відповідно до свого рівня підготовки та досвіду.
Тактичне медичне планування
Слід очікувати, що під час бойових дій будуть втрати. Перед початком кожної місії має бути розроблений план. Кожен аспект процесу лікування та евакуації поранених повинен функціонувати безперебійно, щоб усунути бойові втрати, яким можна запобігти, і знизити рівень CFR. Для цього потрібен індивідуальний, добре відпрацьований і зрозумілий тактичний медичний план. Окрім розуміння місії та намірів командира, тактичний медичний планувальник повинен розуміти сили та засоби, задіяні на полі бою. Медичне планування та планування на випадок надзвичайних ситуацій на підтримку місій рейнджерів - це процеси, що відбуваються за принципом "знизу догори". Медики взводу і роти розуміють тактичну місію і медичний план, а також вплив часу і будь-якої затримки на отримання препаратів крові і проведення хірургічного втручання в разі потреби. Цей процес планування "знизу-вгору", за належного залучення і розуміння командира, гарантує наявність ресурсів, уникнення непотрібних затримок з евакуацією, практичність медичного плану і його розуміння всіма учасниками, від найнижчої особи, яка виконує місію, до найвищого керівника в команді командування місії. Розподіл і синхронізація своєчасної та належної медичної допомоги пораненим у бою залежить від ретельного і продуманого тактичного медичного планування. Зрештою, таке тактичне медичне планування може сприяти підвищенню виживання поранених з тяжкими та критичними пораненнями.
Тактичний медичний план створюється шляхом індивідуального медичного планування місії, яке враховує нюанси та змінні фактори кожної місії і не застосовує до місії шаблонну медичну загальну операційну картину. Медичний план розробляється з урахуванням специфіки місії. Медичний план включає планування на випадок непередбачених обставин для евакуації та догляду за пораненими на кожному етапі місії (наприклад, під час проникнення, дій на об'єкті та евакуації). Командири рейнджерів планують розташування всіх медичних засобів на кожній фазі операції, включаючи розташування препаратів крові, і включають повітряні, наземні та водні транспортні платформи в план евакуації як для нестандартної евакуації поранених, так і для стандартної медичної евакуації. В рамках обмежень тактичної місії пріоритетним є скорочення часу на доставлення крові та часу на операцію, а не застосування тактичної місії до стратегічної медичної загальної картини операції. Завдяки належному тактичному медичному плануванню, репетиціям і тренуванням, вся система об'єднується для оптимізації лікування та евакуації поранених. Це, зрештою, допомагає знизити рівень CFR і уникнути смертей на полі бою, яким можна було б запобігти.
Висновок
Протягом двадцяти років бойових дій в Афганістані та Іраку американські військові і 75-й полк рейнджерів досягли низького кумулятивного показника смертності. Крім того, полк досяг нульового рівня смертності на догоспітальному етапі, якій можна було б запобігти. Сьогодні більше рейнджерів живі завдяки системі реагування на поранення, що належить командуванню і керується ним, яка навчає усіх рейнджерів і заохочує інноваційні медичні практики й процедури. Уроки, отримані полком, і подальші вимоги застосовуються в усьому Міністерстві оборони. Вони також поширюються не лише на нещодавні конфлікти, а й на майбутні конфлікти.
Принципи опановування ТССС і навчання для всіх, сучасні методи реанімації з використанням препаратів крові, відповідальність командування за систему реагування на поранення і тактичне медичне планування застосовні до всіх бойових умов, в тому числі до широкомасштабних бойових операцій. Хоча широкомасштабні бойові дії можуть вимагати догляду за пораненими на догоспітальному етапі протягом тривалого періоду часу, порівняно з коротшим часом, який спостерігався під час бойових дій в Афганістані та Іраку, основа тривалого догляду за пораненими базується і залежить від учасників TCCC. Крім того, командири всіх підрозділів можуть застосовувати ці базові елементи до своїх підлеглих, щоб аналогічним чином знизити рівень бойової смертності.
Збройні сили США повинні продовжувати вдосконалюватись і наголошувати на виконанні критично важливих для місії завдань. Мінімізація бойових смертей, яким можна запобігти, є одним з таких критично важливих завдань. Жоден батько, мати, брат, сестра, член сім'ї чи друг не повинен втрачати свою близьку людину внаслідок бойових дій, внаслідок поранень, смерті від яких можна було б запобігти. Крім того, жоден командир чи товариш по службі не повинен нести тягар втрати товариша по службі внаслідок бойової смерті, якій можна було б запобігти.
