Останнім часом українське суспільство зайшло собі нову “срібляну кулю” яка має розв'язати всі проблеми - дивізійну структуру. В цьому матеріалі ми спробуємо розібратись що таке дивізії, корпуси та бригади, історію, еволюцію (радше деградацію) цього питання в армії України та те чому історії про “прості рішення” ц̶е̶ ̶д̶е̶л̶і̶р̶і̶й̶н̶и̶й̶ ̶б̶р̶е̶д̶ ̶х̶а̶йп̶о̶ж̶е̶р̶і̶в не працюють.
Перш ніж переходити до самого матеріалу треба пояснити деякі моменти. Всі матеріали взяті з відкритих джерел та всі наведені штати є лише прикладами, оскільки, навіть у мирний час вони варіювались у широких межах та регулярно змінювались.
Основи
Почнемо з основ, що таке корпус, дивізія та бригада.
Армійський корпус зазвичай складається з бойових дивізій і (чи) бригад та формувань забезпечення. У сухопутних військах України в 90х роках корпуси були оперативно-тактичним об’єднанням, коли до їх бойового складу входили дивізії й бригади. Але з ходом реформ 00х років, та розформуванням дивізій у бригади корпуси перетворились на вищі тактичним з’єднанням.
Дивізія у сухопутних військах України була основним тактичним з’єднанням, призначеним для ведення загальновійськового бою у складі корпусу, а в окремих випадках – самостійно. Дивізії складаються з декількох(як правило трьох) лінійних полків або бригад, підрозділів вогневої підтримки (танковий полк, артилерійський полк, зенітний полк) та підрозділів забезпечення. Для прикладу механізовані дивізії ЗСУ складались з 6 полків (3 механізованих, танкового, артилерійського і зенітно-ракетного), протитанкового дивізіону та відповідних підрозділів забезпечення. Вона мала за штатом воєнного часу понад 14,6 тис. чол. особового складу, до 190 танків, понад 400 ББМ і 160 артилерійських систем, а також інші ОВТ.
Бригада у сухопутних військах України є тактичним з’єднанням за бойовим складом меншим, ніж дивізія, призначеним для ведення загальновійськового бою на площі, що у 4-6 разів менша. Бригада мирного часу складалась з 3 механізованих/моторизованих і 1 танкових батальйонів, артилерійського і зенітного дивізіонів, протитанкової батареї та відповідних підрозділів забезпечення. Після повномасштабного вторгнення кількість лінійних батальйонів у бригадах була збільшена, зокрема шляхом створення стрілецьких батальйонів. І в окремих випадках може доходити до 9 чи навіть 10.
Історія деградації організаційної структури ЗСУ
Історія “реформи” ЗСУ добре описана у статті Трансформація організаційної структури Збройних Сил України на сучасному етапі тому просто приведемо фрагмент з неї.
“Після розпаду СРСР на території України залишилося потужне угруповання сухопутних військ: до 390 тис. військовослужбовців, 6 армій і 1 армійський корпус (АК), що включали 21 бойову дивізію плюс 3 артилерійські дивізії, а також 46 бригад і окремих полків(Таблиця 1). У результаті скорочень озброєнь і особового складу відповідно до Договору про звичайні збройні сили в Європі й Ташкентських угод (2400 танків, 2000 ББМ і 410 тис. чол.). Сухопутні війська були оснащені тими ОВТ, що залишилися. На кінець 1995 р., після реорганізації армій у корпуси, 5 мотострілкових дивізій – у механізовані бригади й передачі частини з'єднань до складу Національної гвардії, у сухопутних військах стало 7 штабів АК, 12 бойових дивізій плюс 2 артилерійські дивізії та інші формування. До 1997 р. два штаби АК були розформовані, оскільки утримання 7 корпусних штабів на 12 бойових дивізій було не дуже раціональним використанням командних кадрів. У 1997 р. почалося виконання першої Державної програми будівництва та розвитку ЗСУ на період до 2005 р. У процесі «оптимізації» структури й чисельності ЗСУ «основна увага була зосереджена на збільшенні питомої ваги бойових з'єднань і частин коштом оптимізації співвідношення між ними й структурами забезпечення» (одне з самих тупих рішень, на думку автора). Ті з останніх, «які не мали чітких функцій і завдань у мирний час, були скорочені». Тобто майже до 2001 р. скорочувалися тільки формування забезпечення, а кількість дивізій (12 бойових і 2 артилерійські) залишалася незмінною.
Перша програма також передбачала частковий «перехід від дивізіонно-полкової до бригадно-батальйонної структури». У 2005 р. планувалося мати 3 штаби АК, 9 бойових дивізій (2 танкові, 6 механізованих і аеромобільну) плюс 2 артилерійські і 1 ракетну, а також 13 бойових бригад (2 танкові, 8 механізованих, 3 аеромобільні) і 2 полки (танковий і механізований). Тобто передбачалися відносно невеликі зміни: ліквідація 2 корпусних штабів і переформування 3 механізованих дивізій у 5 бригад і 2 полки. У 1997-2000 р. ЗСУ провели майже 10 тис. організаційних заходів, пов'язаних зі скороченням, переформуванням, передислокацією та формуванням деяких нових з'єднань, частин і установ, а у 2001-2005 рр. – до 16 тис. Значна їхня частина була проведена у сухопутних військах. Але незважаючи на ці заходи, в сухопутні війська України на 1999 р. зберігалася громіздка й витратна система керування, успадкована від радянської армії. За чисельності понад 154 тис. чол. у сухопутних військах було 5 штабів корпусів і 12 бойових дивізій. Для порівняння: СВ США нараховували тоді понад 470 тис. чол. і мали всього 10 дивізій і 4 корпусних штаби До корпусів входила така сама кількість особового складу, як і у західних дивізіях, дивізіях – як в бригадах. Боєздатність українських дивізій скороченого складу була низькою. Наявність такої великої кількості «карликових» корпусів і дивізій пояснювалася критиками впливом генеральського «лобі» для збереження максимальної кількості генеральських посад. Але проти цієї структури не заперечували ані уряд, ані Генеральна військова інспекція, ані РНБО.
Про актуальність проблеми кадрових диспропорцій свідчить той факт, що цьому питанню була присвячена окрема Директива Президента. Сухопутні війська України не виконали Першої програми, яка вимагала «зберегти та нарощувати їхній оборонний потенціал». Її заходи обмежувалися переважно невеликими скороченнями, а також перепідпорядкуванням і перейменуванням з'єднань і об'єднань. До того ж розформовувалися зайві командні структури та небоєздатні формування, тобто виправлялися помилки, допущені в процесі попередніх реорганізацій. Дивізії, послаблені в результаті попередніх скорочень ОВТ і особового складу, перетворювалися на бригади. Організація військ пристосовувалася до кількості наявного озброєння, а не до реальних потреб оборони країни. До того ж вона була недосконала (копіювала стару радянську) і некомплектна. Наприклад, до 1999 р., з 9 механізованих дивізій тільки 3 мали штатну структуру. Організація інших 6 механізованих дивізій була підірвана скороченнями, а їхній бойовий потенціал знижений. Президент України на колегії Міністерства оборони 14 листопада 2001 р. підкреслив, що його не задовольняють темпи й ефективність заходів щодо військового реформування. На його думку, вони обмежилися здебільшого організаційно-штатними експериментами, які заподіяли значний матеріальний і моральний збиток, не привели до поліпшення стану й боєздатності ЗС і були фактично показними.
Друга Державна програма реформування й розвитку ЗСУ на період до 2005 р., що скорегувала третій етап (2001-2005 рр.) невиконаної Першої програми, «головною метою реформування й розвитку СВ» визначила «створення боєздатних оснащених сучасними зразками ОВТ з'єднань і військових частин, які здатні якісно виконувати поставлені завдання». «Одним зі шляхів досягнення цієї мети» (мабуть, пріоритетним, оскільки про інші не повідомлялося) було зазначено удосконалення структури з'єднань і частин СВ». «Найхарактернішою рисою цього процесу» повинен був стати «перехід від дивізіонно-полкової до бригадно-батальйонної структури», що, за задумом авторів, «надасть можливість підвищити мобільність, вогневу й ударну міць з'єднань...». Скорочення військ і озброєнь планувалися відносно невеликими: чисельність військовослужбовців ЗС із 2000 р. до 2005 р. мала зменшитися всього на 15 тис. чол. (до 295 тис. чол.), а кількість танків – на 400 од.
У результаті почалося переформування бойових дивізій у бригади. У 2000-2001 рр. були розформовані 4 механізовані дивізії й ще 2 перебували у стані розформування. Їхні частини були переформовані в 6 механізованих бригад. У 2002-2003 рр. розформовано штаб одного АК, а кримський корпус – передано до складу ВМС, 4 механізовані та 2 танкові дивізії були переформовані у 5 бригад. На кінець 2003 р. у сухопутних військах вже було 3 армійські корпуси, механізована дивізія на початку розформування, дивізіонна тактична група, 17 бойових бригад і 3 окремі полки, ракетна дивізія та 2 тактичні групи артилерії (у них переформовано 2 артилерійські дивізії), а також формування забезпечення.
Якщо проаналізувати структуру тактичної групи та армійських корпусів, їхню оснащеність особовим складом і озброєнням(Таблиця 2), то можна дійти висновку, що за цими параметрами вони досить близькі до штатного складу української механізованої дивізії, тільки посиленої (у корпусах) бронетехнікою й артилерією. Це фактично дивізії, а не корпуси, і завдання вони можуть вирішувати дивізіонні, а не корпусні.”
Де-факто, на той час, при розформуванні дивізій, насправді розформовувались армійські корпуси, точніше перетворювались на посилені дивізії з поправкою на більший штаб.
Проте на цьому реформи не зупинились. Структуру управління сухопутними військами станом на 2005 рік можна побачити на Рисунку 1.
При цьому оперативне командування виконували роль оперативних об'єднань з вирішення оперативних, мобілізаційних завдань і завдань територіальної оборони, а також технічного, тилового, медичного та інших видів забезпечення військ (сил), розташованих на їх території.
Спочатку планувалось ліквідувати проміжну ланку у вигляди оперативних командувань, та покласти їх адміністративні функції на Територіальні управління. Проте в якийсь момент було вирішено не зупинятись на цій “оптимізації”, та натомість були ліквідовані всі Територіальні управління, Оперативні командування та 8 армійський корпус. А на базі управління 6 та 13 армійських корпусів було сформовано чотири оперативні командування (Північ, Південь, Захід та Схід) на які були покладені всі функції попередніх командувань.
При цьому розформування останніх армійських корпусів було розпочато у 2013 році, а закінчено у 2015. Структуру управління ЗСУ станом на кінець 2018 року можна побачити на Рисунку 2.
Причини
Причина цього всього дійства банальна — спроба заощадити гроші, на і так глибоко недофінансованій армії (Рисунок 3).
Проте окрім банального бажання заощадити гроші та недалекоглядності політиків був ще один — цілеспрямовані дії Росії.
Найбільш руйнівними для українського війська виявились дії Замана Володимир Михайловича (колишній начальник Генерального штабу — Головнокомандувач Збройних Сил України (18 лютого 2012 — 19 лютого 2014). З 19 лютого 2014 заступник секретаря Ради національної безпеки і оборони, а з 22 лютого 2014 — Уповноважений Верховної Ради України по контролю діяльності Міністерства оборони України. Генерал-полковник), та колишніх міністрів оборони Саламатіна Дмитра Альбертовича(2010-2012 роки) і Лебедєва Павла Валентиновича (2012 - 27 лютого 2014). Всім трьом оголошено підозру у державній зраді, обидва колишніх міністри втекли до Росії разом з Януковичем.
Аби не бути голослівним наведемо лише декілька прикладів їх “реформ” з матеріалу ЩОДО ЗНИЖЕННЯ (ЧАСТКОВОЇ ВТРАТИ) ОБОРОННОГО ПОТЕНЦІАЛУ УКРАЇНИ (ПРОТЯГОМ 2004-2014 рр). Надзвичайно цікавий та пізнавальний матеріал, проте загрожує читачу депресією т̶а̶ ̶г̶л̶и̶б̶о̶к̶и̶м̶ ̶а̶х̶у̶є̶м.
“Протягом 2012-2013 років було скорочено 11 інженерний полк СВ ЗС України (в/ч А0231, м. Бровари Київської області), що призвело до унеможливлення виконання таких завдань у Дніпровському басейні у випадку військової агресії з північного напрямку та необхідності відповідного оперативного переміщення військ.
Скорочення у 2013 році 249 окремого полку радіоелектронної боротьби СВ ЗС України (в/ч А0836, м. Бровари Київської області) призвело до неможливості дезорганізації управління угрупованнями військ (сил) противника, зниження ефективності застосування зброї на загрозливих напрямках у смузі відповідальності (північно-східний кордон України), захисту радіоелектронних засобів пунктів управління армійських корпусів, з'єднань, військових частин в межах Краснодонського, Станично-Луганського районів Луганської області та Золочівського, Дергачівського, Харківського районів Харківської області. Овруцького району Житомирської області.
Крім того, втрачено можливість забезпечення дій угруповання військ під час виконання завдань щодо прикриття ділянок державного кордону, ізоляції та блокування визначених прикордонних районів, прикриття від повітряного нападу адміністративно-економічних центрів, посилення охорони військових та інших об'єктів, блокування і роззброєння (знищення) НЗФ, ДРГ у Донецькому та Слобожанському операційних районах та виконанні завдань щодо виявлення найважливіших радіоелектронних об'єктів угруповань військ (сил) суміжних держав, радіоелектронного захисту радіоелектронних засобів з'єднань та частин, що задіяні до виконання завдань у межах вказаних районів.
Протягом 2013 року переведено на значно менші за чисельністю штати районних (міських) військових комісаріатів (далі - Р(М)ВК), що не дозволяє своєчасно виконати прийняття призовників на військову службу за контрактом та відмобілізувати військові частини в особливий період в повному обсязі. Вказані негативні чинники яскраво проявились під час проведення заходів часткової мобілізації у березні 2014 року. Переформування 169 навчального центру СВ. ЗС України (в/ч А0665, смт. Десна Чернігівської області) з підпорядкованими військовими частинами, який щорічно готував понад 1500 військовослужбовців-фахівців для Сухопутних військ ЗС України, до штату механізованої бригади (нині готується лише близько 150 військовослужбовців-фахівців) призвело до дефіциту у бойових частинах військовослужбовців за спеціальностями: механік-водій, навідник-оператор, гранатометник тощо.
15.02.2012 р. під час проведення наради з командуванням ПС ЗС України Замана В.М. поставив завдання підготувати із необхідним обґрунтуванням у стислі терміни пропозиції щодо розформування Повітряних Сил як виду ЗС України.
З цією метою ним запропоновано передбачити наступні організаційні заходи:
1. Ліквідувати розвідувальну авіацію. (розвідувальна авіація входить до складу 7-ої бригади тактичної авіації (в/ч А2502, м. Старокостянтинів Хмельницької обл.), на озброєнні перебувають 12 літаків Су-24 МР). За оцінкою фахівців, на фоні фактичної відсутності у ЗС України альтернативних засобів повітряної розвідки (сучасних безпілотних літальних апаратів), вказане могло призвести до ускладнення планування бойового застосування військової авіації та військ у цілому.
2. Вивести зі складу ПС ЗС України вертольоти спеціального призначення (забезпечення РЕБ, повітряні командні пункти). (вертольоти Мі-9 зі складу 456-ої бригади транспортної авіації (в/чА1231, с. Гавришівка Вінницької обл.). Фахівці зазначають, що таке рішення призвело до збільшення уразливості військових літаків під час їх бойового застосування, а також до погіршення керованості авіацією.
3. Перебазувати усі літаки військово-транспортної авіації до аеропорту «Бориспіль». (у військовому секторі аеропорту «Бориспіль» базується 15-та бригада транспортної авіації (в/ч А2215) - 2 літака Ту-134, 6 літаків АН-24 та АН-26, 3 літака Ан-30, 8 вертольотів Мі-8). Планується перебазувати: 456-ту бригаду транспортної авіації (в/ч А1231, с. Гавришівка Вінницької обл.) - 10 літаків АН-24, АН-26 та 17 вертольотів Мі-8, Мi-9); 25-ту бригаду транспортної авіації (в/ч А3840, м. Мелітополь Запорізької обл.) - 10 літаків Іл-76). Як зазначають фахівці, вказане рішення не враховує подальший розвиток аеропорту «Бориспіль» як міжнародного, наявну інфраструктуру аеродрому для його застосування у військових цілях та підвищує уразливість військово-транспортної авіації.
4. Ліквідувати військові аеродроми у с. Гавришівка, м. Мелітополь, м. Васильків та перебазувати літаки до смт. Озерне (Житомирська обл.). (у м. Васильків Київської обл. базується 40-ва бригада тактичної авіації (в/ч А1789) - 24 літака МіГ-29, МІГ-29УБ. Бригаду планується перебазувати на аеродром смт. Озерне Житомирської обл., де базується 9-та бригада тактичної авіації - 12 літаків МiГ-29). Аналітики вказують, Аналітики вказують, що виконання рішення потребує значних фінансових ресурсів для приведення інфраструктури аеродрому у смт. Озерне до необхідного стану. Крім того, перебазування літаків із м. Васильків знизить рівень протиповітряної оборони м. Києва та інших важливих державних об'єктів.
5. Вивести з території АР Крим усі підрозділи 11110 (до складу тактичної групи Повітряних Сил «Крим» Повітряного командування «Південь» входили: 50-й зенітно-ракетний полк (в/ч А4489, м. Феодосія), в якому 2 дивізіони озброєні комплексами СЗООПС, 1 дивізіон — комплексом СЗООПТ, 1 дивізіон — комплексом С200; 55-й зенітно-ракетний полк (в/ч А4519, м. Євпаторія), на озброєнні якого комплекси Бук-МІ; 174-ий зенітно-ракетний полк (в/ч А3009, м. Севастополь), на озброєнні якого комплекси СЗООПС; 40-ва радіотехнічна бригада (в/ч А1656, м. Севастополь)).
У разі реалізації такого рішення, за оцінкою фахівців, значна територія України та прибережна зона чорноморсько-азовського регіону могла залишитися без протиповітряного прикриття, оскільки забезпечити виконання вказаних завдань лише силами флоту фактично неможливо.
За задумом Замани В.М., передбачалось здійснити поступове подрібнення єдиної системи ППО України на окремі складові, що будуть підпорядковуватись оперативним командуванням. На сучасному етапі вказане призвело до фактичної руйнації системи ППО держави.
27.08.2012 року було видано директиву ГШ ЗС України №Д-7 «Про оперативне підпорядкування Командуванню Військово-Морських Сил (ВМС) військових частин Повітряних Сил ЗС України». Згідно з останньою, з 01.09.2012 року увійшли в оперативне підпорядкування ВМС ЗС України управління тактичної групи (ТГ) «Крим» з підпорядкованими військовими частинами та 204 бригада тактичної авіації (брТА, командир — полковник Ю.Мамчур).
Водночас на фоні підвищеної інтенсивності дій розвідувальної авіації причорноморських країн в акваторії Чорного моря, особливо літаків-розвідників ЗС РФ (А-50, Іл-38, Су-24МР, Іл-20М) дії командування ВМС ЗС України по реальним повітряним цілям показали неефективність означених заходів реформування. Недоліки запропонованої Заманою В.М. системи ППО держави наочно проявилися ще 14.11.2012 року, коли літак ЗС РФ (літак радіотехнічної розвідки) здійснив політ уздовж державних кордонів країн Чорноморського басейну та здійснював радіотехнічну розвідку.
Відповідно до загальноприйнятих у світі тактик дій чергових сил ППО, збройні сили Туреччини та Румунії застосовували чергові винищувачі-перехоплювачі, екіпажі яких продемонстрували готовність до застосування зброї у разі порушення літаком-розвідником кордонів їх держав. Натомість органи управління ППО ЗС України (маючи завчасну інформацію про підготовку до виконання вказаного польоту) були неготові до управління системою ППО в заданому районі. Протягом 35 хвилин не була проведена ідентифікація літака-розвідника, не прийнято рішення на застосування сил та засобів, не поставлено завдання військам. При цьому, літак у цей час стійко супроводжувався засобами РТВ і рухався в напрямку державного кордону України. Чергові винищувачі-перехоплювачі 204 брТА для з'ясування обстановки, попередження та, в разі необхідності, припинення порушення державного кордону своєчасно в повітря підняті не були.”
Чому не можна просто звести бригади у дивізію?
Зараз від різного роду діячів постійно лунають заклики відродити дивізійну структуру на заміну бригадної. І в ідеальному світі це була б напевно непогана ідея. Проте постає ряд технічних, організаційних та доктринальних проблем, які направду здаються невирішуваними під час війни.
Перша і сама очевидна проблема, для того аби звести декілька бригад в дивізію, безвідносно до штату майбутнього угрупування, їх потрібно вивести з фронту для переформатування. Скільки часу може тривати переформатування штабів, логістики та повторне злагодження одному богу відомо. Проте зрозуміло лише одне, це буде довго.
Чи є у нас вільні бригади які можна відвести з фронту на тривалий час питання радше риторичне.
По друге - тотальна нестача офіцерів. Офіцерів величезний дефіцит, будь-яких та на всіх рівнях. І ми маємо на увазі не абстрактних “хороших офіцерів”, а будь-яких в принципі. Це можна чудово проілюструвати тим що новоствореним 9 армійським корпусом аж до недавнього часу командував полковник. Хоча за штатом має бути генерал-майор.
І в цей час пропонується створити ще одну проміжну ланку штабів, тому що ні, дивізії не будуть діяти самостійно, а все одно будуть підпорядковані ОТУ.
Ще однією і ключовою проблемою є те що ключова відмінність дивізії від бригади полягає не в її розмірі, а в кількості допоміжних підрозділів які й дозволяють бути якісно краще.
Поглянемо на штат мотострілецької дивізії пізнього СРСР.
Як ми бачимо вона складається з 6 полків (як і дивізії ранні Збройних сил України, що і не дивно) - 3 лінійних полків, танкового полку, артилерійського полку, зенітного полку та численних допоміжних підрозділів.
А тепер поглянемо на штат механізованої бригади часів до початку повномасштабного вторгнення і прости господи “реформи” 2021 року.
Як ми бачимо “ідеальна” механізована бригада в цілому відповідає полку з дивізії, але посилена додатковим гсад та реадн, які в дивізії були зведені в окремий артилерійський полк. Питання наскільки комплектна артилерія на третій рік великої війни також радше риторичне.
Окремо, варто зважати що в сухопутних військах зараз близько 60 моторизованих/механізованих/стрілецьких бригад. В той час як артилерійських бригад 8, а танкових 5. Про стан ППО сухопутних військ краще взагалі ніяк не згадувати аби не отримати депресію.
Тобто навіть залучивши всі артилерійські та танкові бригади, більшість новосформованих дивізій будуть виглядати ось так (за умови дотримання “типової” штатки).
Але навіть якщо напхати туди додаткові лінійні полки/бригади, то мультиплікації сили не відбудеться. Тому що ні полків вогневої підтримки, ні додаткових підрозділів забезпечення просто фізично немає.
Часом апелюють що створення одного великого підрозділу замість придання різних тимчасових під командування ОТУ усуне хаос командування та покращить координацію. І частка правди в цьому є. Проте поставте собі питання, “а що власне заважає не розсмикувати бригади, не утворювати солянку та налагодити взаємодію в рамках ОТУ”? і головне “а чому це має зникнути з утворенням дивізій”?
Ба більше, починаючи з 2023 в ЗСУ були створені квазідивізії, а точніше відроджені армійські корпуси. Але якщо подивитись на їх склад, то вони де-факто являються ущербними дивізіями з великою кількістю лінійних підрозділів та недостатньою кількістю допоміжних підрозділів та підрозділів вогневої підтримки. Нічого не нагадує?
Замініть слово “корпус” на “дивізія” і ви отримаєте рівно те що ми можемо створити в даних умовах.
Щоправда, тут варто зауважити що, за деякою інформацією, корпуси так і не були сформовані до кінця як повноцінні бойові/оперативні одиниці. І попри досвід спільних дій влітку 2023 року наразі існують більше формально ніж фактично. Втім, а чому це мало б бути по іншому, якби їх обізвали “дивізіями”?
Резюмуючи
Проблеми управління ЗСУ присутні це факт. Заперечувати це може лише сліпий, або несповна розуму. Ці проблеми мають глибоке коріння і викликані десятиліттями жадоби, тупості, недбалості та апатії як “еліт”, так і всього суспільства в цілому. І за ці помилки вся країна зараз платить найвищу ціну.
Чи робить недосконала організаційна структура ЗСУ свій внесок в це? Робить. Чи надзвичайно складна і коштовна зміна, не на словах, а на ділі, цієї структури може розв'язати ці проблеми? Навряд. Чи є речі/проблеми які можна і треба покращити/вирішити? Безліч.
