Дівчинка Надійка вірила, що з нею щось не так. І, забудь вона навіть власне ім’я, пам’ятала б, що вона одна суцільна помилка. Від цього її життя мало свої потаємні особливості, про які знати мала право тільки вона. Неприпустимо, аби вони виходили за коло її голови.
Поза своєю кімнаткою дівчинка Надійка виглядала для усіх цілком привабливою. Вона носила милий одяг у світлих тонах, фарбувалась, укладала гарно волосся. На неї звертали увагу як хлопці, так і дівчата. Деякі із пубертатною хіттю в очах, деякі – із заздрістю. Вчилась вона надміру старанно, часто ставилась у приклад іншим учням, що провокувало до неї натягнуте відношення у класі. Але вона ніколи ні з ким не ворогувала, так само як і з нею ніхто. Для чого ворогувати із кимось, якщо ти сам собі найліпший ворог? Добра і ніжна, для всіх дівчинка Надійка була дівчинкою з журналу, можливо, навіть занадто солодкою. В ній не вбачалось жодних вад.
Переступаючи поріг власної кімнатки, в житті дівчинки Надійки більше не лишалось місця для брехні, яку вона свідомо несла собою. Ідеал не мала дзеркал у своєму помешканні, тільки маленькі, за допомогою яких вона наносила макіяж. Без того помешкання було охайним, ні пилинки не лежало, ліжко застелене, з вікна йшло життєрадісне світло, освітлюючи райський куточок. Дівчинка Надійка ненавиділа його. Для неї він був пекельним казанком, в якому кипіла ненависть, єднаючись із кислотним смородом. Донині дівчинці Надійці вдавалось переконати рідних, що це в неї загнила квітка на підвіконні і, не дивлячись на те, що вона давно в смітнику, запах лишився. Але бажано якнайшвидше знайти ідеальний момент, щоб нарешті прибрати з-під ліжка контейнери з блювотинням. Батьки можуть здогадатись.
Дівчинка Надійка була дуже вразливою. Лише кілька слів, сказані не так осідали в її пам’яті надовго. Швидше вона забуде свій день народження, ніж кожну сказану неприємну фразу, адресовану їй. Тому усі прийоми їжі разом із сім’єю були для неї нестерпними. Матір зрідка могла дозволити таку розкіш своїй дитині, як просто іноді мовчати під час трапези. А сьогодні вона була особливо нестримною у власних зауваженнях. «В свиню якусь перетворюєшся. Не думала почати за собою слідкувати? Почни їсти на піввідра менше», - такі слова проскочили за вечерею, після чого Надійці ніби зашило рота. Їжа, і до цього будучи нею ненависною, тепер засіяла в нових барвах огиди. Вона справді потовстішала?...
Викликати блювання було марним заняттям. Півгодинні потуги над пластмасовим контейнером нічого не дали. Вона роздирала пальцями собі гортань, мучила рот, але результатом були лише хворобливі спазми. Вона не могла звільнитись від важкості їжі і власної виродкуватості, яку прямо зараз набуває через неї!
Очі мокріли від безвиході. Її хапала паніка і гидь. Надійка має бути покарана за те що тепер виглядає як свиня! Нігтями вона дерла складку на животі. Їй хотілось зробити щось таке... щоб мозок зрозумів як погано їсти!
Надійка любить малювати. І, як справжня художниця, вона не використовує звичайні підстругачки, вона користає канцелярський ніж. Позавчора вона замінила в ньому лезо! Скоцюблено підійшов до столу, вона витягла ніж з шухляди. Буде боляче, але це заслужено! Вона оголила своє бліде черево. Його гидотна випуклість вбивала останній здоровий глузд.
Спочатку це були слабкі подряпинки, які ледь червоніли. Але надалі рука починала сильніше тиснути, керована несамовитою злістю на саму себе. Сильніше і сильніше. Цей біль був найжахливішим у її житті, від нього Надійка переставала чути і бачити. Лишилось тільки відчуття родом з глибин пекла. Проте рухи ножем не зупинялись, навпаки, набирали швидкості і збоченої агресивності. Вона витягне з себе кишки, витягне весь шлунково-кишковий тракт і зжере його. Це буле останнє, що її свиняче рило скуштує. Злоба туманила навіть тілесну виснаженість. Ненависть до себе давала їй небачену силу, так ніби її тілом керували самі демони.
Ноги не втримали Надійку і вона рухнула на коліна. Від різкості руху рана розійшлась, з неї ще сильніше хлинула кров. Ніж випав з рук, дихання перебивалось і хрипіло. Дівчинка помирає, губи її засохли й зблідли, а очі в паралітичному страху бігали по власним органам. Кров була всюди, її було так багато! Руки безсило висіли по бокам, але вона ще мала дещо зробити, її рішучість була прозорою. Рука конвульсивно сіпнулась і вона зачепилась пальцями за краї порізу, розводячи їх, додаючи собі такого сильного болю, що він вже навіть не усвідомлювався. Чіпати себе зсередини так дивно, але Надійка не сказала б що це неприємно. Вона нарешті позбудеться джерела своїх страждань!...
Її матір ніколи не знала що таке особистий простір. І цього разу вона не порадувала доньку простим стуком у двері, перш ніж зайти.
-Чого ти вічно вриваєшся до мене без попередження!? - гаркнула Надійка, перш ніж почути несамовитий вереск і впасти у калюжу власної крові.
